Роздiл 1/3

Мелісса

В аудиторії насамперед посадила талісман в простору клітку у вигляді будиночка. Надалі буду уважніше. Повтору вже точно не хочеться. Всі плавки червоного кольору тепер нагадуватимуть мою ганьбу. І є ще одне розуміння: у житті більше не дам згоду помінятися чергуваннями.

Зараз їхала б спокійнесенько собі додому. Ні ж, подумала: «А що такого, яка різниця сьогодні чи завтра?». Така ось. Висока, невгамовна, з очищами криштально-сірого кольору. Просто надзвичайна вдача, що подружки залишилися зі мною: Ангеліна готувала реферат, а Даша чекала за компанію, щоб разом поїхати додому.

Мої враження після того, що трапилося роздвоїлися і зводилися до одного: терпіти не можу самовпевнених нахаб. У житті б в його брюнетистий бік не глянула. Мені такий і задарма не потрібний.

Бачте-но, я йому не до смаку! Ой-ой, вже біжу, сліз поллю. Пішов ти, до своєї крихітки, дурень. І повторення в квадраті: дарма мені такий не потрібний!

— Мел, на всяких увагу звертати — нервів не напасешся, — розумно відмітила Ангеліна, вiдчуваючи мій настрій.

Моє ім'я Мелісса, але подружки давно вже скорочують. Ми дружимо ще зi школи. Завжди любили тварин і разом відправилися поступати на один факультет. Вважаю, що мені пощастило. Наша трійця — відмінна команда. Батьки даремно називають нас потрійним магнітом для неприємностей, адже вони і половини наших пригод не знають.

— А той брюнет і не всякий, — видала задумливо Даша. Ми з Ангеліною вiдразу втупилися на неї в очікуванні подробиць. — Особисто не знайома з ним, — продовжила вона згадувати, — але дівчата з нашої групи сохнуть за старшокурсниками фінансового факультету. Бачила як вони крутилися біля компанії декількох парубків, серед яких був і твій постраждалий.

— Він не мій, — уточнила я, нервово сіпнувшись як від зарази. — Краще вже бути одній, чим з таким. Там, напевно, черга з крихіток чекає на зустріч із невгамовним тигром.

 — І я теж ні з ким не зустрічатимусь, якщо у всіх одне в головi, — погоджується зі мною Ангеліна. Вона тиждень тому розлучилася зі своїм хлопцем через зраду. . 

Це ж яким треба бути убогим, щоб проміняти мою добру подругу на стерво з четвертого курсу нашого факультету. Упустив своє щастя, по-іншому не скажеш.

— Ось я вирішила місяць взагалі не знайомитися ні з ким. Перший тиждень нормально протрималася, — гордо заявляє Дашка, затягуючи в хвіст пекучо-чорне кучеряве волосся.

— Мені мало одного, на два місяці повний ігнор, — змістила місячного чемпіона по утриманню від побачень Ангеліна, подвоївши термін, — Перевірте, якщо сумніваєтеся. Чесно, так вирішила зробити.

Слухаючи дівчаток, згадала збоченого тигра. Потім спливло в пам'яті, що мій колишній був прилипала. Ледве позбавилася восени від настирливої уваги нетямущого юнака. Так, якщо подумати, то для мене їх терміни дитяче белькотіння.

Зараз на дворі перші весняні дні. Перешкод на горизонті не передбачається.

— Ви як хочете, а я до кінця весни стопудово посилаю всіх в далеку дорогу, — переграю подружок з лишком, хі-хі, — Якраз навчання підтягну. Вихідні в мене тепер зайняті по роботі. Не до гулянь по парках і скверах під ручку.

Майже правда. Зайнятість почалася у мене недавно. Моя перша робота в двадцять років гріла думки, що я вже не просто студентка. Самостійна. Така вся ділова. Зарплати особо в притулку тварин не світить, проте заняття за покликанням. Біжу туди з радістю, увечері напарник ледве виганяє. Так, до речі, про нього. Допоміг мені туди влаштуватися мій однокурсник і друг. Ваня — єдиний нормальний із загону парубкоподібних. І навіть те, що він ботан і рідкісний зануда мені легше стерпіти, ніж звички самовпевнених типів, на зразок жертви лап Годзілли.

— Гм, думаєш, я не зможу? — розміркувавши, Даша намірилася не поступатися.

Вона взагалі програвати не вміє.

 — А хто тебе знає? Ти менше нас всіх термін ігнора взяла, — подражнила я найжвавішу серед нас подругу.

— Згода! — підскочила Дашка зі стільця, — До кінця весни я також на гарматний постріл нікого не підпущу.

Ну-ну, побачимо. Залишилася справа за Ангеліною, яка ще м'ялась. Вона, сумніваючись, поглядала то на мене, то на Дашку. Наше мовчання тисло на її чутливу натуру. Але ж ми-то знали, як підбити на рішучість наше янголятко .

— Гаразд вам. Я підтримаю. Чого насупилися? — що і потрібно було отримати.

Трійця в зборі і єдина у всьому. Навіть у обломі парубкоподiбних.

— Що робитимемо, якщо хтось зірветься? — задумалася Даша, після того, як ми розхвалили себе розумниць і красунь.

«Це буду не я!» — ми вигукнули теж разом.

— Давайте тоді хоч би правила встановимо, — в чіткості і послідовності Ангеліна знається.

Переговори затягнулися. Ідеї з'являлись одна за одною. Зійшлися на тому, що хто не дотягне до літа у вільному статусі, отримує штраф. Та не простий. У школі ми сперечалися на цукерки, шоколадки і бажання. Зараз все серйозно. Нам по двадцять років! Жодних там простеньких покарань. Жартам місця немає.

— Ви чого, серйозно? — перепитала Ангеліна, округливши свої бездонні очі кольору морської синяви.

— Так буде по справедливості! — Дашка не сумнівалася ні в чому, вона ж і придумала остаточний варіант штрафу.

А що мені тоді говорити? Програти суперечку мені-то вже точно не загрожує. Мало ще назвала, мало. Могла і до осені, і до зими протягнути з легкістю. Тьху. Раз плюнути. Дратують парубкоподібні. Ванi я не потрібна, а мене він як друг влаштовує з головою. Ще є Годзілла і Мачо. Серйозні хлопці.

Ні, я не противник чоловіків як можна подумати. У моєму житті є нормальні представники сильної статі, яких я поважаю — мій батько, препод по фізіології і декан. Все.

— Вирішено остаточно, — підводячи підсумок, я дістала свій телефон з сумки, — Занесем кожна в мобільний календар термін на таймер. Якщо хто не дотягне — пише три курсові роботи за нас всіх. Стимул відмінний. Сподіваюся, що вам трапиться прекрасний принц раніше, а я відпочину якраз.