Ставка на Мелiссу

Роздiл 6

Мелісса

В той час, що залишився до лекції, мене обступили подруги з двох сторін. Не дали і передихнути після зустрічі з невгомонним переслідувачем.

— Ви мені так говорите, ніби самі не чули, — я психувала від припущень захисниць Тигра, — Хто мені шпурнув в обличчя, що я йому не до смаку? Хто? А хто наступного дня погрожував? Адже сам вимагав близько до нього не наближатися.

— Міг і передумати, — знайшла йому виправдання Дашка.

— За день? — підвищила голос, і відразу помітила зацікавленість однокурсників. Знизила тон від чужих вух, — Злився, спілкувався крізь зуби. І тут бах! Починає переслідувати, намагається задобрити, та ще й дивиться з та-аким обожнюванням. Брр… у мене прямо вилиці від улесливості зводить.

Недарма ж він приніс квіти, красивіше яких, мені хлопцi не дарували. Хмм... та мені ніяких особливо не дарували. Бувало там морозивом або шоколадкою пригощали.

— Мел, а мені здається, Тигр ,або Кирило, неважливо як називається, розкаявся. Раптом, турбується, що образив? — ще трішки і Ангеліна стане на його бік.

 У розкаяння віриться слабо, але хто його знає, невгамовного.

— Тоді б він прийшов — вибачився. Я ж не впертий баран. Зам'яли та розійшлися. І весь клопіт. Так ні, другий день підряд виловлює мене. Є одна думка, — з’явилася вона, коли квіточки ткнув. — Крихіток йому своїх мало стало. Так він вирішив поповнити список за мій рахунок.

Іншого пояснення придумати поки що не змогла. Раніше, хоч трохи жаліла переляканого красеня, а тепер ще більше дратує своїм лицемірством.

— Я б, на твоєму місці, не поспішала, а розібралася як слід.

Ну навіщо? Навіщо потрібні диктофони, коли не можна вчасно записати? Деяких точно треба ловити на словах.

— Даша, чи не ти взимку в ніс дала колишньому хлопцеві? — після лікарні він колишнiм і став.

Не поспiшала б вона. Угу-угу. Як же.

— Нічого було мене порівнювати з гламурними курками, — скривилася Дашка від спогадів. — Учити мене надумав, якою для нього повинна стати. Манери не ті, багато базікаю, стиль безглуздий. Не подобаюся така — пішов нафіг. На прощальний дарунок сам напросився.

Знатний дарунок вийшов. Відмінник з паралельної групи досі сторониться нас, прикриваючи ніс.

На лекції викладач помітила букет, який я поставила у вазі біля клітки Годзілли. Варто було їй запитати чиї квіточки, як знайшлися добрі люди. Не знаю, як добрі, всезнаючі точно.

— Старшокурсник з фінансового подарував Меліссi, — кинулися звітувати дівчатка із зграйки тих, що зітхають по зірковій банді.

Раніше вони майже доброзичливо зі мною спілкувалися. Зараз же обернулися, проколюючи завидющими поглядами.

— Думаєте, у них все серйозно?

— І що він в ній знайшов?!  

Розлетілося шипіння по рядах.

Так і хотілося їм крикнути: «Бронюйте чергу в крихітки! Я ваше місце не займу». Втлумачили собі в голови, і що тут вже доведеш? Тепер я у в чорному списку для них.

Перевела увагу на трояндочки. Краще на квіти дивитимуся. Звичайно, Годзіллi не віддала. Хом'якові лише еко-травичку даємо. Стала б я ризикувати талісманом. Всі знають, якими хімікатами обробляють квіти, щоб краще зберігалися. Не всi, як з'ясувалося. Кирило повірив. Посмішечка змилася, повертаючи звичний загрозливий погляд примружених сірих кристалів.

І все одно, я з жалем поглядала на несподіваний розкішний подарунок, троянди хотілося забрати додому. Поставити в своїй кімнаті, ще понюхати. Зупиняли два моменти. Батьки почнуть ставити питання: звідки? хто? і що?. Дня народження у мене немає, бойфренда також.

Друге стримувало ще більше. А раптом я вийду з універа і хижий Кирило мене побачить? Нi-нi-нi. Ризикувати не можна. Хай і далі вірить в корм для хом'яка з кольором своїх плавок.

Даші довелося піти перед останньою парою. Почалися збори на гастролі і батьки смикнули її допомагати. Ангеліна залишилася в бібліотеці. Довелося мені одній виходити з універа. В світлі останніх подій, небезпека на кожному кроці. Покрутила головою — студентів факультету фінансів не побачила. Відмінно. Продовжила йти.

І не лише в парубкоподiбних тепер загроза. Зграйка однокурсниць, що мріють стати крихітками для зіркових нахаб, розлютилася. Слабо віриться в те, що моя сумка сама відкрилася і перекинулася на підлогу. Поки що не залишатиму речей без нагляду. Ще підкинуть якусь гидоту.  Все через Тигра поганського страждаю.

Лізе, куди…

Віїіууууу!!!

Оглушив сигнал. Підскочила від несподіванки. Посередині парковки, через яку мені потрібно проходити, різко дала назад темно-сіра спортивна тачка. Зовсім вже совісті немає? Ледве ноги не віддавив. Проте, варто було лише глянути на водія і питання про совість відпало саме по собі.

— Мелісса! Доле моя! Швидко сідай в машину. Підвезу з вітерцем.

О боже! Ряту-уйте!!!

Збочений Тигр хоче напасти.

Оббігає капот і насувається на мене. Задкую, задкую назад. Слова «ні» і «не хочу» з ним не прокатують, вже знаю.

— Офігеть! Виходить, правда, вибрав її, — обертаюся, зграйка однокурсниць застигли і нікуди не квапляться.

Окрім мене нікому додому не треба? У-у-у...

Втекти не встигну. Рукава моєї куртки вже торкнулася лапа. Порятунок бачиться лише в тих, хто мене з лайном змішали би за милу душу.

Наскільки можливо, приймаю радісний вигляд.

— Ось же пощастило нам тебе зустріти! — капець, від такого везіння скоро нервовий тик почнеться, — Дівчатка, — звертаюся до зграї: — Вас Кирило хоче також підвезти з вітерцем. Не соромтесь, залізайте в машину. Порадуйте хлопця.

Повторювати не знадобилося. Відштовхнули мене і кинулися в салон, займаючи всі сидіння.

— Бачиш, не склалося, — вириваю рукав куртки з лапи, — Немає мені місця в твоєму списку. Проте, мої однокурсниці на крихіток відгукуються. Вважай, що допомогла, як змогла.

Піти відразу не дали. Новий захват за капюшон зупинив від втечі.

— Не набридло мене ідіотом виставляти? — шипіння обпалило вухо.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше