Глава 29

Мелісса

Ох, до чого ж я розлютилася!

Що він взагалі собі думав?

Ах, ну звичайно — майстра розіграшів та ненаситного тигра, як же я це пропустила, між пірнанням в цукрову калюжу і польотом у ванільних хмарах.

Пфф.

Ну нічого, ось тепер-то приземлилася. Гарненько так, гепнулася. Немає жодних супергероїв в моєму житті. Ніхто не бився за мій порятунок. Тiльки є засранець, який закрутив наївну голову дуринді. Дуже точно Зарiна помітила. Ні дати ні взяти. Така я і є, навіть зараз йду, бурчу під ніс, жалію, що не тріснула брехуна, і ледве стримую сльози від розуміння, скільки страждатиму без нього.

Лавіруючи між парочками і компаніями, якi траплялися на шляху, прагнула йти швидше. Кілька разів врізалася в перехожих, розгублено просила вибачення. До зупинки метро ще добратися потрібно в самий кінець набережної. В інший бік обійти могла швидше, але хіба я могла міркувати після таких потрясінь.

Понеслася куди ноги рушили. Краще б мізки також зрозуміли напрямок.

А вони у мене, немов збісилися.

Лише думаю:

«Все. Пішов ти, зі своїми розіграшами! Ніколи не пробачу наш страх з Ванькой».

Прохожу трохи далі. І скребеться:

«Треба б менi остигнути. Ще подумати. Ти ж хочеш з ним бути».

Ууу! Нестерпний випадок.

Дашка б влаштувала Кирилу за такі подвиги на моєму місці. Ангеліна не відразу, але могла б пробачити. А я мало того, що не знаю, як поступити далі, так ще й чекаю, який новий сюрприз мені підкине профі за всіма пунктами. Вже кому, як не мені, тепер знати на що здатна його буйна фантазія.

У сумці дзвонив телефон, але я не зменшувала швидкiсть, батьки рано не чекають. Подругам потім передзвоню. Летіла як куля, наче женеться хтось. Перед поворотом до зупинки настільки занурилася в свої тужливі лайки на головне джерело всіх моїх переживань з початку весни, що лише відчула...

Бух.

Ой-ой! У такому стані серед людей бути небезпечно.

— Пробачте, — промовила вже на автоматі.

Обійти не змогла. Крупної статури бугай в смугастій тільняшці, в якого я врізалася, зробив випад рукою перегороджуючи дорогу.

— Вибачаю, лялька. Сильно поспішаєш?

— З нами весело. Ніхто не скаржився, — заіржав поруч, не набагато вище за мене, ще один, виблискуючи чотирма зубами в наповзаючих сутінках. Інших у нього більше не було.

Обернула голову і на третього, той скалився і мовчав, підморгуючи мені косими очима. Він здавався дуже схожим на одного з биків, голеною лисиною.

Усi троє були в однакових тільняшках. Команда як на підбір. Сумку ще не просили, але все до того йшло. Струсила з себе переляк від несподіванки.

Млин зелений.

А я-то, геть як виросла в очах майстра розіграшів — вже трьох підіслав. Цінує мене, щоб йому ненаситність хвіст прищикнула. Де відкопав красенів і думати не треба. Там же де і биків. Організатор великий.

Перейшла відразу до справи:

— Сумку з грошима хочете або мене забрати? Беріть, все що треба. Обійдемося без зайвих залякувань.

Наслухалася минулого разу, вистачить з головою.

Перший варіант сама протягнула. Там все одно грошей не більше, ніж на три проїзди. У їдальні витратила, і на побачення не брала. Не знала, що доведеться знову з бандюками зустричатися.

— Чого ж не хотіти, — хапнув сумку Зубатий, ледве руку не відірвав.

— Навіщо тобі сумка, кретин? Грошей з телефоном вистачить.

Косий молодець, справлявся краще з роллю.

— А мені більше лялечку на ніч забрати охота. Сама запропонувала себе, — обійняв мене лапами Бугай.

Швидко вирватися не вийшло. Міцно стиснув, мерзенний тип. І так несло від компашки перегаром, що мені дихалося насилу.

Фуу. Треба закінчувати, поки не задихнулася.

— Досить мене розігрувати! — прикрикнула на команду в тільняшках, — Викличте Кирила! Нехай вилазить вже з кущів.

Бугай розкрив руки, і нахилився до мого обличчя.

— Ти що несеш, лялечка?

Зубатий теж поніс відволікаючи балачки. Підігравати набридло, покрутила головою — кущів поруч немає. Але є ялинки!

Де ж ти ховаєшся, тигр?

Повністю розвернулася назад.

І ось воно! Ось воно! Рятівник біг до мене.

Навіть звати не довелося. Цінує! Приб'ю гада!!!

У помстi й Дашку переплюну, за все отримає у мене.