Ставка на принца

Глава 1

Аделіна Вінсноу

Я милувалася краєвидами, які виднілися з вікна карети, що неспішно рухалася у бік столиці. Це моя перша подорож до цього міста, оскільки на попередні запрошення короля відвідати його бали, мене не брав з собою мій брат герцог Мейсон Вінсноу, який після смерті батьків піклувався про мене. Власне мені рідко дозволяли відвідувати бали, що видавалося дещо дивним для дівчини шлюбного віку. Ну як шлюбного…він у мене вже минув і я була такою собі старою дівою у свої двадцять два роки.

 Сьогодні ми їхали на бал в честь заручин принца Мартіна з іноземною принцесою Жозефіною. Я сподівалася на грандіозний королівський бал, проте, мабуть, будь-який бал для мене, видавався грандіозним, адже я не часто їх відвідувала. З нетерпінням очікувала на нього, а поки роздивлялася будинки, що почали з`являтися у нас на шляху:

- Аделіно, досить так виглядати у вікно, ми вже прибули до столиці, ще зганьбиш нас. – Від моїх думок мене відірвав мій брат Мейсон. Він сидів навпроти зі своєю дружиною Деборою. Поглянувши на них, я усвідомила, що вони неабияк пасували один одному, хоч, на перший погляд, між ними не було нічого спільного. Вона – рудоволоса зеленоока красуня з аристократично блідою шкірою, яка в районі носа та щік укрилася веснянками, та він – темноволосий, кароокий (як і я до речі, це в нас спільне від батька), із завжди строгим поглядом на обличчі.

- Я так хвилююся за дітей, може варто було б взяти їх з собою?

- Ще чого? – пирскнув Мейсон на питання Дебори. – З ними няньки, усе добре. Як ми мали брати їх на бал? Представляємо вам п’ятирічного Саймона та дворічну Меган? Сміх та й годі. Відпочинеш від них трохи.

- Ай, справді, вам не має про що хвилюватися, вдома дуже досвідчені няньки, й діти до них звикли - почала заспокоювати моя покоївка, а за сумісництвом подруга Лукреція, що їхала з нами та повинна допомагати мені та Деборі приготуватися до балу. Сидячи біля мене, інколи дозволяла собі теж споглядати у каретне вікно. 

Хоч я й не так багато бачила, все ж була в захваті від столиці. Ми проїжджали  через маленькі вулички з охайними будиночками. Найбільше мене вразив королівський палац. Наш герцогський замок блякнув у порівнянні з ним. Декілька веж, три поверхи, просторі тераси й це тільки те, що я змогла побачити з карети, яка нарешті зупинилася. 

Відчинилися двері й нас зустрів поважний чоловік у темній формі. Після представлення мого брата, нас запросили у покої. Широкими королівськими коридорами проводжала служниця Бетті, як вияснилося - перша помічниця королеви. Я з захватом розглядала все навколо, що так і майоріло багатством та величчю. Високі стелі, великі канделябри та люстри зі свічками, м`які килими, ліпнина на стінах - все прикрашене позолотою та мармуром. Нам виділили дві кімнати. Мені дісталася невелика спальня з широким ліжком, на яке хотілося лягти і розправити спину.

Поки принесли з карети мої речі, за обрієм уже сіло сонце, літня спека спала і повіяло вечірньою прохолодою. Цього вечора так і не побачила короля, їжу принесли і я вечеряла в гордій самотності. Стомлена з дороги, швидко переодяглася та лягла спати, з нетерпінням чекаючи завтрашнього дня.

Як на мене, ранок почався занадто рано. Крізь сон я почула як в кімнату зайшла Лукреція, розсунула штори та відчинила вікно, пускаючи сонячні промені на моє ліжко. Я відчула як вони лоскочуть носа і засліплюють очі, тож просто відвернулася в інший бік. 

- Доброго ранку! Прокидайся, Аделіно! Я знаю, ти вже не спиш. Треба одягатися, тебе чекають на сніданок.

Згадавши, що перебуваю у королівському палаці, сон швидко втік геть. Хотілося якнайшвидше роздивитися палац, адже невідомо чи ще колись сюди потраплю. Під здивований погляд служниці бадьоро встала та почала приводити себе до ладу. 

- Тебе чекають у загальній столовій. Там будуть гості, які приїхали на бал, але самого короля не буде, він чимось заклопотаний. Все ж треба мати гарний вигляд.

Повідомивши це, Лукреція обрала зелену сукню з тісним корсетом, атласним бантом, що зав`язувався на спині та пишним низом. 

- Одягнеш її? Найкращу сукню треба приберегти на бал.

- Так, давай її, мені байдуже яку.

Лукреція допомогла одягнутися та зробила високу зачіску, яка спадала косою набік та переходила до центру, а далі розпускалася у кучеряві локони. Ми спустилися на перший поверх та зайшли до столової, з якої доносився приємний аромат. Три довжелезні столи, за якими вже сиділа знать заповнювали всю залу. Швидко знайшовши брата з дружиною, сіла біля них.

- О, ти нарешті не проспала сніданок, – фиркнув з єхидною посмішкою Мейсон.

- І тобі доброго ранку! Пропустити королівський сніданок я не змогла.

В цю хвилину нам подали їжу. Він зазначив, що тільки й мене чекали. Звісно, це була не правда. Сніданок проходив під неприємні коментарі від нього, на які я просто не зважала. Дивно, але Мейсон не соромився аристократів, що сиділи поруч, з якими мене не познайомили. Всі мої думки були далеко звідси, хотілося якнайшвидше роздивитися палац. 

- Аделіно, Лукреція в нас одна на двох. Ти коли будеш готуватися до балу? – поцікавилася Дебора. Добре, що вона заговорила, хоч Мейсон не надовго замовкне. У нас з ним ніколи не було теплих стосунків.

- Спочатку нехай тебе приготує, а вже потім попіклується про мене.

На мою пропозицію не було заперечень, тож в думках визріла ідея, як використати вільний час. Закінчивши снідати, всі попрямували до себе. Я ж затрималася, вдаючи, що допиваю свій вишневий компот, зачекала, коли гості покинуть залу і тільки тоді вийшла на коридор. Замість того, щоб іти до покоїв, які мені виділили, я вирушила в протилежний бік. Можливо, більше ніколи не буду тут, тож марнувати шанс все оглянути не хотілося. Поруч, через прочинені двері, виднілася ще більша зала, в якій метушилися слуги. Вони прикрашали її квітами, білими скатертинами, розкладали додаткові свічники зі свічками. Мабуть, саме тут і проходитиме сьогоднішній бал.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше