Розділ 16

Що ж відбувається з Анною? Це питання Марію після того, що сталося, не відпускало.

Адже правильно було б повідомити управителю, що одній із робітниць маєтку погано, бо тій вочевидь і справді потрібна допомога. І було б вірно про це сказати. Цілком розумно.

Але Марія чомусь мовчала. І першого дня. І наступного. Й усі ці дні вона чесно збиралася підійти до Вадима Олександровича, щоби сказати, але щось у ній противилося цьому рішенню, і щоразу були причини, аргументи цього не робити.

Ганна ж, з якою вони майже завжди, якось так склалося, були нерозлучними, почала її уникати.

Їх більше не ставили в одну зміну. Вони майже перестали стикатися в нескінченних коридорах хазяйського будинку. І навіть у кімнаті, яку Марія ділила з Ганною та ще двома дівчатами — їх усіх селили по четверо — примудрялися майже не перетинатися, хоча це, здавалося, у таких вузьких межах було майже неможливим. Але ж не перетиналися?

Ще за кілька днів слуги дізналися, що ту нову кішку, яка «ти що, вісім тищ!», продали новому господареві. За нею приїхала велика темно-вишнева машина, до якої дбайливо поставили просторий пластиковий бокс-переноску. Туди ж двоє мовчазних міцних хлопців, які приїхали цією ж автівкою, перенесли й вольєр з усім його начинням.

Поїхали.

Плітки у їхньому маленькому світку кружляли навколо цієї події довго.

А ще за два дні Ганна зникла.

Коли того вечора Марія прийшла після роботи до їхньої кімнати, то першим, що вона побачила, був спорожнілий куточок Ганни. Ліжко її було охайно застеленим, а тумбочка, на якій зазвичай стояли різні дрібнички, була чистою, порожньою та закритою.

Невже виконала те дивне своє бажання й поїхала, покинувши все? Думка була цілком логічною, але все одно щось дряпало — щось не те.

Користуючись тим, що окрім неї тоді в спальні більше нікого не було, Марія метнулася до шафи Ганни. У кожної з них вона була своя — досить простора, на кілька відділень. Ганна у своїй зберігала не лише одяг та взуття — там знайшлося місце й купі різних дрібниць, і невеликій картонній коробці з пензлями, фарбами та олівцями.

Марія відчинила дверцята та завмерла.

Речей не було. Взагалі. Абсолютно порожня шафа. Не лишилося навіть запахів — ані лавандового мила, яке Ганна любила ніжною любов’ю, ані солодко-медового запаху акварелі.

Порожнеча.

До тумбочки вона теж зазирнула. І під ліжко. Навіть матрац підняла, перевіривши, чи не залишилося чогось, захованого під ним? Звісно, нічого не знайшлося. Ані речей, ані одягу, ані, тим більше, записки, на яку Марія, хоч і розуміла, наскільки дитяча, наївна це ідея, усе ж трохи сподівалася. Зовсім нічого.

Акуратно поправивши розворушену постіль і причинивши дверцята, доки ніхто її не впіймав на місці злочину, відійшла від чужого закутка. Озирнулася.

Більше в кімнаті, на перший погляд, нічого не змінилося. Хоча… Ось тут, на стіні, раніше висів малюнок — малювати Ганні дуже подобалося й у вільний час вона часто сиділа з олівцем над скетчбуком. І треба визнати, малюнки в неї виходили нівроку.

Декілька простих начерків олівцем опинилися в сусідок по кімнаті, а дві невеличкі акварельки навіть оселилися в кімнаті під склом, у простеньких тонких рамочках. Дівчаткам малюнки ці подобалися.

І їй Ганна також дарувала, як вона їх називала, ці свої «роботки».

З якимось невиразним занепокоєнням потяглася до вже своєї тумбочки. Там, окрім різних потрібних речей і милих серцю дрібничок, лежав блокнот, між сторінками якого було вкладено один із таких малюнків — той, що колись подарувала сусідка. І малюнок цей Марії дуже подобався. Невеликий ставок із присадибного парку сам собою був гарним, а Ганна талановито перенесла цю умиротворену красу на папір.

Тонкі штрихи, м’які півтіні — і ставок той, і стара верба, що опустила до води тонке гілля, і крихітна ажурна альтанка виглядали об’ємними, справжніми. Сама Марія здібностей до малювання не мала, тож чужа майстерність викликала в неї справжнє захоплення, а приятелька її, треба визнати, була талановитою.

Малюнка не було. Вона кілька разів перетрусила блокнот і перебрала все, що було в тумбочці, але він зник.

У душі плеснуло образою та розчаруванням. Як же це виходить, Ганна забрала свій подарунок? Та ще й не просто забрала, а от так нахабно влізла до чужих речей, доки власниці не було в кімнаті? Як би вона не ставилася до легковажної начебто напарниці, але такого вчинку від на неї не чекала, адже та, хоч і була трохи нахабною, усе ж дотримувалася меж.

А якщо… Про те, де цей малюнок зберігався, знали всі як мінімум у їхній кімнаті. А ось про інший малюнок, зроблений Ганною лише для неї, не знав ніхто.

Інші сусідки по кімнаті десь затримувалися, тож Марія, користуючись моментом, зазирнула до своєї шафи. Там, у самій його глибині, між коробкою із взуттям та старенькою дорожньою сумкою, з якою вона колись приїхала сюди, у стопці старих книжок лежав інший малюнок Ганни — портрет самої Марії.

Цей портрет викликав у ній суперечливі почуття. Майстерно виконана мініатюра була гарною. Реалістичною. Дивлячись на своє обличчя, окреслене легкими дотиками олівця, Марія відчувала… Мабуть, занепокоєння.