Степові ватри

Розділ 32

Страшна знахідка в міському парку наступного дня була в усіх місцевих ЗМІ. Літо, сезонне затишшя, будь-який інфопривід на вагу золота, а тут таке… Просто золотце, а не інфопривід.

І стерв’ятники в усіх місцевих редакціях були в захваті. Вони рвали шматками подробиці, витягуючи їх по крихтах із поліції та працівників парку, простих містян, які щось знали. Або ж вважали, що знали.

Смакували фотографії. Ракурси.

Вкотре покусували місцеву поліцію, звинувачуючи її в безсиллі. Нездатності захистити простих громадян, безпорадних та беззбройних.

Розібратися.

Адміністрація парку, щоправда, захоплення писак не поділяла — на них уже повною мірою впали й розслідування, і пов’язані з ним перевірки. І відпочиваючі подіям цим очікувано не зраділи, тож чудова, загалом, міська зона відпочинку закономірно спорожніла.

Купувати солодку вату та кружляти на дитячих атракціонах? Явно не там, де просто неба лежать зламані людські кістки.

Проте цей удар став для керівництва парку не єдиним. І далеко не найсильнішим — наступний ранок приніс нову порцію проблем. Набагато серйозніших.

У самому центрі парку, біля головної алеї знайшли труп, цього разу цілком собі свіженький — коли працівники парку знайшли тіло, воно було ще теплим.

Справа до того ж посилювалася особистістю загиблого. Адже людину цю, яку зараз, наче величезного біло-червоного метелика пришпилило до охайного рулонного газону, поважали, вона була впливовою і відомою. Але обламаній гілці — товстій та важкій, що вп'ялася гострими уламками в його розворочену грудину, були абсолютно байдужими всі його заслуги й досягнення.

Що вдієш, для смерті всі рівні.

А помирав він, як флегматично відмітив у своєму звіті судмедексперт при міському морзі, довго. І вкрай, вкрай неприємно, але про це він писати вже не став. Напрочуд довго й болісно. А ще криваво.

Просто на диво криваво, думав старий упир, що справно працював патологоанатомом при міському госпіталі ось уже близько сорока років. Ну а що? Робота була йому до душі, а колеги завжди поважали за непрошибаємі, залізні нерви та, хех, найвищий професіоналізм.

Начебто для того, щоби правильно шматувати трупи, потрібно щось особливе. Береш, та ріжеш. Іноді, щоправда, можна й поласувати.

Упир мрійливо заплющив очі.

Шкода, що хороша, справді хороша їжа до нього на робочий стіл потрапляла вкрай рідко, майже ніколи, та дівчатка з банку крові регулярно передавали «дядечкові Ігнатові» свіженькі гостинчики. Добре, коли скрізь є рідня.

Хоча б і далека.

А труп… Труп дійсно виявився цікавим.

Знекровлений настільки, що упир, розглядаючи нового свого пацієнта, відчував мимовільну повагу. Так якісно осушити жертву… Справжня майстерність.

Та й яким же чином розпороті судини? Лишень уламками дерева, та ще й з одного удару? Якби не бачив на власні очі, нізащо б не повірив.

А ще від тіла просто разило силою. Не магією, ні — саме силою. Дикою, природною, самою суттю тієї сили, що криється в серці цього світу, силою, що ніколи не підкорялася нікому з істот, які жили під цим небом. Не підкорялася, але могла взяти те, що вважала своїм.

Сама? Ні. Хтось їй вказав на цю людину. Хтось, кого вона чула, і до кого прислухалася.

Що ж, виходить, той, хто розпорядився життям і кров’ю, упир облизнувся, цієї людини, був у своєму праві. А якщо так, то заважати він не буде.

За своє довге життя ця істота давно навчилася відчувати небезпеку, і зараз інтуїція наполегливо рекомендувала в жодному разі не лізти в цю справу. Тому його звіт для людських структур буде цілком звичайним. Але своїм — кому треба зі своїх, він шепне.

Про появу такого цікавого сусідства однозначно варто попередити. Знатимуть про нього — менше шансів, що перетнуться. І більше шансів, що вціліють.

А місцеві борзописці пищали від захоплення. У поліції розпочиналася справа за справою, з прокуратури летіли постанови. Експертизи, обмеження на роботу парку, вимоги перевірити та переперевірити ще раз безпеку всього, чого тільки можна. І того, чого не можна, тим паче переперевірити.

Панічно металося керівництво парку, намагаючись прикрити свої маленькі справи, які пробкою зараз спливали на поверхню, одна за одною. Такі приємні, такі зручні… Вкрай вигідні, треба визнати, справи. Котрі, якщо подумати, нікому шкоди й не приносили, одну лише користь.

І трішечки грошенят. Адже грошенята, вони ніколи зайвими не бувають. А парк працював, за ним стежили. Курочку, що несе золоті яйця, годувати треба добре.

А вони чесно годували. Доглядали. Ех…

Якщо вчорашню подію ще можна було якось зам’яти — адже злощасні ті останки лежали там давно, не один десяток років, то ось зі свіжим трупом уже біда. Ще й камери, які мали прострілювати ті бісові алеї, саме цієї ночі вирішили зазбоїти, тож тепер поліція розглядала те, що сталося, ледь не як навмисне вбивство. За змовою осіб, ага.

І халатність, само собою. А що всі дерева регулярно перевірялися, сухостій справно видалявся, і це, саме це дерево жодним чином не могло звалитися в майже безвітряну погоду — спробуй ще довести. Якщо впало, то експертний висновок точно підроблений. Й ось уже новий папірець летить із прокуратури, щоби зробити й без того несолодке життя ще гіршим.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше