Степові ватри

Епілог

— А волосся тепер доведеться обрізати. Шкода. Тобі личило, як було.

Дівча ж безтурботно відмахнулося.

— А, відростуть.

Олег дивився на доньку, що сиділа біля масивного обіднього столу, і не знав, чого йому хотілося більше — міцніше її обійняти й не пускати або ж, як наполегливо рекомендував Дмитро, влаштувати діточці, що розперезалася, хорошого прочухана і закрити вдома, щоби була під наглядом і нікуди більше не влазила.

Влада ж, не підозрюючи про кровожерливі думки свого улюбленого татусика, захоплено їла.

— У мене від тієї присипки, що Арсен у їжі підсовував, досі печія, — вона скривилася, — цей присмак горілого кістяного порошку мені ще довго скрізь здаватиметься.

— Краще б тобі ремінь скрізь здавався, — не втримався-таки Дмитро, буркнув похмуро. — Може, і не залазила б в усяке…

— Ну, дядьку Дімо, я ж не просто так! Я шукала і…

… і знайшла. Най і не сама.

Й Ігоря. І Ганну. І ще кілька десятків тих, що не пережив ті «розподільчі процедури», як їх тактовно назвав Арсен, який розколовся-таки згодом на допиті — для них відвели цілий маленький цвинтар у дальньому краю саду. Там же були й ті, хто, навпаки, надто добре пережив їх та згодом почав відновлюватися.

Як та ж Ганна — вона, виходить, давно примудрилася частково скинути морок, але її накопичувач був справним, тож перекинутися або просто втекти вона не змогла. Та й розуміла те, що відбувалося, лише частково. Ось її й засікли. І пустили на корм — уже не енергетичний, а фізичний — упирям, що живуть при домі.

Список їх Арсен теж дав. Як і деякі викладки щодо розділення іпостасей перевертнів. Знав він не все, але чимало, і тепер, у ласкавих руках слідчих — своїх, від спільноти — він був готовий розповідати. І розповідав.

Про ті експерименти — вдалі та не дуже. Каміння-накопичувачі, що роками справно тягло з перевертнів їхню суть. Про пані Солодовську, яка вже століття три підтримувала такими накопичувачами свою людську оболонку, обираючи для цього виключно котячі іпостасі, як інші жінки обирають креми. Омолоджувальні, так.

Що вдієш — жінкам хочеться залишатися молодими, навіть коли вони упириці.

Багато чого він розповідав, про що й Олег, і Дмитро, й інші, хто був постійно або епізодично на тих допитах, воліли б не знати.

Влада... А що Влада? Пригоду свою вона сприймала саме пригодою, так до кінця, схоже, і не розуміючи, яким краєм пройшла.

А ось Марія розуміла. Поки вирішувалися питання з відновленням документів та житлом, притулок їй дав Дмитро, філософськи розсудивши, що де два коти, там і три. Тож тепер Марія тінню ходила цим домом, намагаючись зібрати себе воєдино. Вибиралася до широкої лісистої яруги, що починалась усього за кілька будинків від цього подвір’я, оберталася і зникала на пів дня, а то й на весь день. Поверталася задумливою, мовчазною.

І, дивлячись на ці її метання, Дмитру раптом спала на думку ідея — на диво добра. І Олег, якому він запропонував доглянути трішки цю втрачену душу, забравши її на деякий час до своєї лісової садиби — відпочити, відновитися — трохи подумав, та погодився.

Дмитро ж, дивлячись на них, був задоволений своєю маленькою та майже непомітною хитрістю. А що? Нехай поживе, справді, серед своїх.

А де два коти, там і три.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше