Глава 3

Шум... неначе вода стікає що є сили. Трейсі відчувала, як відновлюється її тіло. В очі наполегливо било біле, як не дивно, світло. Терпкість в тілі почала швидко відступати, слух став краще, а запахи різкими. Вона чула воду, птахів і рик хижого звіра. Відчувала запах... раю? 
Ця думка змусила її розплющити очі. Перше, що вона побачила, це рожеві хмари. Піднявшись, помітила водоспад, з якого вода текла не вниз, а до рожевих хмар. Подивившись в ліво, побачила дерева, коріння яких також тягнулись до неба, а листя, наче то так і треба, насолоджувались чорною земелькою. 
-О Боже... таких снів у мене ще не було. -істерично посміявшись, Трейсі піднялась та подивилась вправо. Там же були квіти, але зовсім нових для неї кольорів. Не вагаючись Трейсі підбігла до них та засміялася. Їй нестерпно захотілось відчути запах цих ніжних квіточок. Трейсі трохи нахилилась, і квітка сама потягнулась до неї, пестячи своїми ніжними пелюстками пухкі вуста незнайомки. Дівчина з насолодою вдихнула запах тендітної квітки. Відчувши божественний аромат, Трейсі перестала посміхатись. 
-Це ж сон... -одними лише вустами беззвучно мовила дівчина. -Чому? Чому я відчуваю її запах? 
В одну мить небо затягнулось чорними хмарами, на квітах з‘явились довгі та гострі, немов лезо, шипи. Самі ж пелюстки огортали серцевинку квітки, в якій ясно відображалось обличчя. Трейсі побачила очі та сталеві зуби в серцевинках квіток, вони божевільно сичали та намагались схопити дівчину. Відскочивши від них, Трейсі повернулась, і побачила жахливу картину. Великий, дуже великий лев, велично сидів біля дерев та чекав її наступних дій. Корінці на деревах почали жваво рухатись, неначе жили своїм життям. Дівчина розуміла, вони б легко могли дістатись до неї, але все ж таки хтось або щось керувало ними. 
Та найгірше на неї чекало тоді, коли вона повернула голову до водоспаду. Замість води до хмар текла червона рідина, нагадуючи кров. Між скелею, на якій стояла дівчина, лев, росли дерева й квіти, та між водоспадом, або, скоріше, кровоспадом, була прірва. З тієї прірви велично взлетів рожевий дракон. В порівнянні з цим драконом лев був просто маленьким. Довгі вії, ніжна луска та граційні крила дали зрозуміти-це самка. 
Жах, який захлестав Трейсі з середини, важко було передати. Як на зло її свідомість не хотіла відключатися, і вона зрозуміла-треба діяти. Потрібно було негайно вирішити, що робити. Або дозволити квіткам зжерти себе разом з кістками, або ж дозволити довгим корінцям дерев задушити себе. Ну або гірше, дозволити гарній самці спалити себе, залишивши лише попіл. 
Неначе прочитавши її думки, всі одночасно почали нападати. Квіти швидко наближались та стріляли своїми гострими шипами, дерева почали пускати свої корені, а лев дивовижно великими стрибками наближатись. Та це ще ягідки у порівнянні з тим, що Трейсі бачила перед собою. Милий дракончик спалював все на своєму шляху, але не наближався. Трейсі розуміла, діяти потрібно зараз! 
З войовничим криком, зібравши всі сили, вона помчала прямо, обравши найгіршу смерть. Дівчина бігла прямо до самки, кинувшись в вогонь, а після стрибнула в прірву. 
Жах, який огорнув її тіло, ледь не розірвав бідненьке серце, що так шалено гепало в груди. Вона відчувала, як кров от от захлисне її не тільки з середини. Стрімко падаючи вниз Трейсі побачила рожеві крила, а за ними і довгу шию дракона. Самка, допомагаючи собі крилами, ще стрімкіше полетіла вниз, а потім, дивуючи дівчину, схопила її своїми довгими пазурами. 
«Ну все, тут тобі і смерть.» -повідомила сама собі Трейсі, намагаючись вирватись. 
Але коли самка підійняла їх, вона жбурнула Трейсі на те саме місце, на якому вона прийшла в себе. Дерев, квітів та лева вже не було. Залишились лише водоспади, дівчина та самка. Дракон, граційно ставши на дві лапи, витягнула шию та почала голосно ричати. Чорні хмари пролетіли, а на їхнє місце знову підплили рожеві. Коли дракон перестала ричати, вона нахилила свою витончену шию до її ніг та прикрила очі. Дивуючись такому диву і тому, що вона ще жива, Трейсі почала сміятись. 
Простягнувши руку до самки вона ніжно погладила її луску. Дивно визнавати, але шкіра була приємною на ощуп. Замість того, аби бути просто рожевою і привабливою, тіло самки ще й виблискувало на сонці рожевими блискітками. Це заворожувало і лякало одночасно. 
-Вітаю! -почула сталевий голос за своєю спиною. Дівчина різко відірвалась від дракона та повернулась обличчям на голос. Їх було троє. Троє занадто привабливих чудовиськ!
Трейсі побачила чоловіка з чорними крильми, чорними очима та легкою щетиною. З правого боку від нього стояла жінка, вся в білому. Білосніжні крила, білосніжна усмішка, білосніжна сукня по кісточку. А з лівого боку стояв якийсь бовдур, який прискіпливо роздивлявся дівчину, що надто помітно не подобалось їй. Йому було років 18-20. Його крила не були чорними, і не були білими, а ще гірше-сірими. Перше, що прийшло їй  на думку, це зробити вигляд, ніби вона вмерла. Ну або втратила свідомість. 
Вона так і зробила. В наступну секунду Трейсі вже лежала на м‘якенькій, блакитній травичці. «Якого вона блакитна,га?»
-Люба, ми відчуваємо, коли ти дійсно втратила свідомість, а коли просто граєшся з нами. -донісся ніжний голос жінки. 
Трейсі розплющила одне око, і побачила стурбовану мордочку дракона. Заплющила. 
-Куди ніч туди і сон. Куди ніч туди і сон. -палко шепотіла, намагаючись прокинутись. Знову розплющила одне око, цього разу над нею була не лише самка, а й цей бовдур з сірими крильми. 
-Це не сон. -прокоментував цей розумник. Проігнорувавши, Трейсі почала волати ледь не на весь голос, заплющивши очі: 
-Куди ніч туди і сон! Куди ніч туди і сон! Куди ніч туди і сон! 
Минула не одна хвилина, а вона так і не вгамовувалася, все продовжувала нити. Згодом істеричний крик замінив істеричний сміх. «Це не припиниться. Треба вставати. Треба.» Зібравши всі сили, Трейсі, після глибокого вдиху, повільно встала. Цей сірокрилий стояв надто близько, тому, подивившись в його блакитні очі, це дівчисько різко трохи нахилилась до нього з вигуком: 
-БУ! 
Сірокрилий від несподіванки відстрибнув від неї, жіночка невдоволено піджала губи, а ось чоловіка це все забавляло. Він почав сміятись і плескати в долоні. 
-Дитинко, підійди. -мовила жінка. Трейсі не вагаючись підійшла, чомусь, саме зараз, вона відчувала спокій. -Мене звуть... 
-Чекайте, чекайте! --Дайте я вгадаю. Вас звуть Єва, його, -вказала рукою на чоловіка з чорними крильми. -Адам. А ось цей бовдур сірокрилий, ваш синок.-перервала її дівчина. 
Але коли сірокрилий разом з «Євою» підійняли до гори свої брівки, зрозуміла, що зовсім не вгадала. 
-Ну добре. Тоді, ви ангел, так як у вас білі крила. А ви демон, так як у вас чорні крила. А ти, розумник сірокрилий, тут взагалі бог зна що робиш. Ви з‘явились тут тому що я померла, і вам потрібно вирішити мою долю. Я буду або пити чай в раю і закушувати яблучками, або ж буду горіти у власному котелку. Все ж я оберу гарячу ванну, у якій буде багато піни.
Чоловік почав сміятись, жінка понуро опустила голову, і лише сірокрилий щось відповів: 
-Все зрозуміло. Демон.
-Дитинко, дозволь я тобі все поясню. -жінка підійшла до Трейсі та взяла за руку. -Мене звати Ана-Марія, я ангел. І як би це не було дивно, ти померла.  
Її очі виражали одне тільки співчуття, але, трохи подумавши, Трейсі вирішила не влаштовувати сцен типу «О Боже! Як це сталось? Поверніть мене додому!» 
Вона байдуже знизила плечима. 
-Невже тебе не бентежить твоя смерть? -запитав чоловік. 
-А що мені втрачати? Померла та й померла. Все одно якщо вас буду просити повернути мене, ви не погодитесь. 
-Мене звуть Ентоні. -пропускаючи без уваги її відповідь повідомив чоловік. 
-А вашого сірокрилого? -з явною брезгливістю запитала дівчина. 
-У сірокрилого теж є ім‘я. І я б на твому місці так себе не поводив, Трейсі! -навмисно сірокрилий зробив наголос на останнє слово. -Брайан. 
-Добре, і що тепер буде? -Трейсі дуже цікавило, ким на справді вона стане. Ангелом чи демоном. -Хто я? -Невизнана. -з усмішкою мовив Брайан. 
-Невизнана? 
-Ага. Тобто:не ангел, не демон. 
-Я думаю, Брайан усе тобі розповість по дорозі до школи. -перервала нашу розмову Ана-Марія. -Ти полетиш на своїй самці, до речі, дуже гарна, а Брайан має власні крила. 
-А чому у мене немає крил? І що за школа? 
-Все по дорозі до школи. -трохи різко відповів Ентоні та швидко підійшов до дівчини. Він, не додаючи особливих зусиль, швидко посадив Трейсі на шию драконові. 
-Якщо будеш боятись, твій дракон відчує це, і з приємним польотом можеш попрощатись. 
Брайан взлетів до рожевих хмар і дракон плавно підіймаючись швидко наздогнав його.