Глава 4

Між Брайаном та Трейсі була не зручна тиша, тому хлопець вирішив першим запитати щось в дівчини. 
-Скажи, чому ти так спокійно відреагувала, коли Ана-Марія сказала тобі, що ти померла? 
-У мене було не солодке життя. І єдина людина за якою я буду сумувати, це Дейл. 
-Твій хлопець? 
-Що? Ні! -Трейсі почала сміятись. -Що ти, ні звичайно. Це мій друг. Мій тато помер, коли мені було 2 роки, мама повія, в школі з мене знущались, а все через мамину «роботу». 
-Як ти померла? -запитав Брайан. Дівчина не знала, що відповісти йому на це запитання, адже й сама погано розуміла, що тоді трапилось. 
-Я думаю це все через антидепресанти. Я випила занадто багато пігулок, а потім почала рахувати кроки. Рівно через сто кроків до університету втратила свідомість. 
-О, прямо як сто кроків до раю. -трохи смішним голосом сказав Брайан і вони почали сміятись. 
-Скажи, Брайане, що це за школа в яку ми летимо? 
-Небесна школа. Там навчаються ангели та демони. Але крім них також навчаються невизнані. Це ті, хто народився людиною, а потім, після смерті потрапляє до небесної школи. 
-Правда? Тобто, всі, хто колись помер, навчається в небесній школі? Отже, я зможу побачити своїх друзів та тата! -з радістю вимовила Трейсі. 
-Не поспішай. В школу потрапляє з десяти мільйонів всьо одна людина. Ми їх називаємо «особливими», але в школі всі будуть казати на тебе, ну і звичайно на мене, «невизнані» 
Після такої відповіді Трейсі трохи засмутилась. 
-Не журись. Краще запитуй те, що тебе досі цікавить. -з милою посмішкою запропонував Брайан. 
-Чому я бачила дурного лева, жахливі квіти та ось цю красуню? Це всі так після смерті чи що? 
-Люди до 30 років проходять цей тест так само як і ти. Але якщо тобі 30, ти потрапляєш відразу ж в невідомість, навіть не проходячи тест. 
-Що дає цей тест? 
-Він вирішує, чи гідна ти навчання в небесній школі. 
-Як саме? -не вгамовувалася Трейсі. Її помітно цікавили всі ці післясмертні штучки. Брайан терпляче відповідав. 
-Якщо людина залишається стояти на місці, або закриває лице руками, вона потрапляє в невідомість тим саме провалюючи тест. Але якщо людина обирає одну з трьох доріг: квіти, лев, дракон, тоді вона проходить тест. Якби ти обрала квіти-ти б могла керувати ними. Якби обрала лева-він би став твоїм супутником. А ти обрала дракона-вважай, ти обрала щит. Вона буде захищати тебе. І, раджу тобі, швидше дати їй ім‘я. 
-Прямо зараз? 
-А що тебе так дивує? 
Трейсі обережно погладила рожеву та ніжну луску. 
-Нехай буде... -дівчина нахилилась до вушка самки, та прошепотіла. -Арабелла. 
Самка озвучила рик згоди, чим саме викликала хвилю сміху Трейсі. 
-Тобі дуже пощастило. -захопливо розглядаючи дракона, сказав Брайан. 
-Чому? 
-Тому що ти єдина з невизнаних, хто обрав дракона. 
Такий поворот подій її дуже здивував. 
-А у тебе хто? -запитала у хлопця. 
-У мене квіти. -трохи з сумом відповів Брайан. -Та я сам обрав їх, отже, не повинен ображатись. Запитуй ще щось, тому що скоро будемо біля школи. 
-Які тварини в інших невизнаних? 
-Тварини? -з насмішкою подивившись на неї, він продовжив. -Квіти. Майже у всіх невизнаних квіти. Саме через це ангели, а особливо демони, вважають, що ми-люди, занадто боягузливі. Якби не боялись то впевнено обрали б звіра. 
-Невже ні в кого з невизнаних немає хоча б лева? 
-Чому ж? Є. У Сандри. Вона найсильніша з усіх невизнаних. 
-А дракони? 
-Що дракони? -подивившись на Трейсі, Брайан зловив її зацікавлений погляд та швидко відвів очі. 
-У ангелів та у демонів є дракони? 
-Майже у всіх ангелів та демонів якась тварина. У когось це гепард, у когось лев, у когось взагалі тигр. Але драконів у школі всього два. Арабелла буде третьою. -з гордістю мовив Брайан. Його тішило те, що Трейсі зуміла довести, що невизнані також можуть бути сильними. 
-Кому належать ті дракони? 
-Найкращим учням школи. Недді та Люциферу. Недді-син ректора. Люцифер-син Сатани. 
-Самого Сатани? -з захопленням вимовила Трейсі. 
-Ага. Не раджу тобі зв‘язуватись ні з одним з цих хлопців. Між ними здавна ведеться війна. 
-Тобі доводилось хоч раз побачити Сатану? 
-Послухай. -злякано прошепотів хлопець. -Зараз ми підлетимо до школи, тебе зустріне ректор, страшна людина! Я тобі не раджу сперечатись з ним і взагалі розмовляти. Лише погоджуйся. Зрозуміло? 
Трейсі насупила брови і відвела свій погляд від збентеженого обличчя хлопця. Те, що вона побачила, змусило її щелепі відвиснути донизу. 
Величезний шматок рівної землі стояв собі спокійнісінько в просторі, а під ним, утворюючи перевернутий трикутник, була земля, в‘ючись з міцними коренями. На поверхні землі була білосніжна фортеця, і чим ближче вони підлітали, тим величнішою вона здавалась. 
-А ось і школа! - гордо вимовив Брайан. 
Коли вони підлетіли до великих воріт, Трейсі побачила високого чоловіка в чорному плащеві з білими крильми. 
-Вітаю, Трейсі. -велично привітав її чоловік. -Чесно? Здивований що такій крихітній дівчинці вдалось обрати дракона. 
-Що вас так дивує? -після її запитання Брайан непомітно штовхнув її, після чого допоміг злізти з Арабелли. Чоловік лише посміхнувся. 
-Мене звуть Філікс. Престол Філікс. Перш ніж впустити тебе на територію своєї школи, мушу попередити про деякі правила. 
Трейсі мовчки слухала його, приховуючи свою неприязнь з першого погляду до нього. 
-Правило перше, ти ніколи не повинна знищувати своїх ворогів користуючись твариною. 
Правило друге, якщо вб‘єш когось, вирвемо крила та відправимо за територію школи. 
Правило третє, ніяких любовних зв‘язків з ангелами та демонами. 
-Я вас почула. - відповіла Трейсі досить сухо та без особливого ентузіазму.  
-Тоді, ласкаво просимо! Кімната на п‘ятому поверсі. Брайан проведе. 
Величезні ворота відчинились і дівчина відчула, наскільки сильно тут вирує життя. Навколо були височенні ворота та зелена трава. Обережно, неначе боючись злякати когось, Трейсі ступила на акуратно викладену доріжку. Брайан йшов з лівого боку від неї, а ось Арабелла з правого. Самку щось хвилювало, і вона те й робила що з кожним кроком все гучніше ричала. Навколо лежали на траві, бігали та сперечались купками студенти. У багатьох були чорні та білі крила, але в очі Трейсі кинувся хлопець, з червоними, величезними крильми. Весь цей час він дивився на неї та посміхався. Сказати, що ця посмішка була не дуже привітною це нічого не сказати. Високий, широкоплечий, з ідеальною зовнішністю. Густі брови, середнього розміру губи, ніс ідеально рівний з ледь помітною горбинкою. Навіть здалеку Трейсі бачила його червоні очі. Подивившись в різні боки, дівчина помітила, що всі студенти дивились на неї. 
-Вони дивляться на Арабеллу. -прошепотів на вухо Брайан, помітивши замішання дівчини. 
З натовпу до Трейсі почав наближатись хлопець з сірими крильми. 
-Це невизнаний? -так само тихо запитала дівчина у Брайана. 
-Так. 
Сірокрилий, натягнувши противну посмішку та засунувши руки в кишені, самовпевнено почав наближатись. 
-Привіт, невизнана. -привітався хлопець, навіть не очікуючи, що зробить Арабелла. Самку чомусь розлютила ця ситуація, вона легенько відштовхнула Трейсі крилом та що є сили почала ричати на невизнаного. Хлопець, не очікуючи такого, випадково впав. Його очі нічого не показували, крім пекельного страху. Слина Арабелли розлетілась по всьому обличчі хлопця і він почав відповзати від неї. На секунду Брайану здалося, що дракон відкусить йому голову, але, почувши голос своєї господарки, самка зупинилась, даючи час невизнаному швидко втекти. 
-Тихо, маленька! Все добре, чого ти? -Трейсі швидко підійшла до мордочки Арабелли. -Не хвилюйся, все добре, ти звикнеш. -дівчина щиро посміхалась самці та гладила її рожеву шкіру. А потім ніжно поцілувала в носик. 
Коли Трейсі знову повернулась до всіх, то помітила сірокрилого, який весь цей час тремтів, а невизнані вихром біля нього намагались допомогти. 
Несподівано для Трейсі та Брайана над їхніми тілами лягла тінь. Варто було Трейсі подивитись вгору, як вона побачила того самого хлопця з червоними крильми. Він летів прямо на них. Дівчина намагалась опанувати свої емоції та інстинкти, аби не впасти в очах всієї школи. Повернувшись до Брайана, побачила, що хлопець просто лежить на підлозі. «Не думала що він так швидко втратить свідомість.» Трейсі просто опустила голову та стиснула долоні в кулаки, аби не рушити з місця. Гучний стук ніг та крил об мармурову доріжку змусили дівчину підійняти голову. Перед нею навпочіпки, велично розправивши крила, сидів хлопець. «Ти ба, прямо як людина павук. Викобельник» пронеслось в голові дівчини. 
В цю ж мить Арабелла знову спробувала захисти Трейсі. Знову протяжний, гучний рик. Але замість того аби сховатись у куточку хлопець швидко встав на прикрив лице одним, великим крилом. 
-Арабелло, тихо, прошу тебе. -намагалась заспокоїти свою самку дівчина. Як не дивно, але і цього разу вона покірно опустила голову до живота Трейсі. 
Хлопець відкрив обличчя, струсив  декілька раз крилом, позбавляючись від слини Арабелли, та привітався: 
-Ласкаво просимо, невизнана. Люцифер. -все ще з лукавою посмішкою мовив парубок. Трейсі згадала слова Брайана, якого в цей час приводили до тями інші невизнані. «Син Сатани!» -досить весело, без страху пронеслось в її голову. З не прихованим інтересом Трейсі почала розглядати його. Чорна сорочка була тісно натягнута на спортивне тіло, темно-каштанове волосся досить не погано тирчить в різні боки, а загострені вилиці те й роблять, що привабливо грають жовнами.
-Трейсі. -привіталась з ним дівчина. 
-Дозволь дати декілька порад, Трейсі. По-перше, твоя самка відчуває твої емоції. Якщо ти будеш боятись або нервувати, вона буде готова розірвати будь-кого на своєму шляху, тому, тримай себе в руках. 
-На власному досвіді переконався? -з іронією в голосі сказала Трейсі. Помітивши, як невдоволено брови Люцифера зійшлись в одну лінію, поспішила добавити: -Просто у нас багато легенд... ходить. Нууу що ти типу життя забираєш. У сотень. За раз. 
«Господи, що я несу? Ідіотка! Ідіотка! Ідіотка! Та ти ж якщо не перестанеш себе так поводити, і в цьому житті будеш істотою для знущань.» 
-Послухай, невизнана. Мене не цікавлять ваші земні балачки, я тобі пораду щодо дракона дав. Хто ж як не я тобі в цьому ділі допоможе? -на його обличчі знову посмішка, яка знову розізлила Трейсі. 
-Я дуже тобі дякую, а тепер, відійди з дороги, мені потрібно до своєї кімнати. 
Люцифер підійшов до Трейсі зовсім близько. Настільки близько, що відчув її дихання у себе на шиї, але він навіть не намагався відходити. Люцифер розумів, вона поки що нічого не знає про їхні ранги та посади, тому, її поведінка зараз цілком виправдана. 
-Дорогенька, ти будеш робити те, що я хочу, і коли захочу. Ти всього лише невизнана, а я син Сатани. Я б міг тебе кинути в пащу свого дому, і мені б ніхто й слова не сказав. Не думай що ти особлива, якщо потрапила сюди. Тому, припни язика і краще не будуй з себе круту цяцю. 
Люцифер відійшов від дівчини, яка весь час собі повторювала: «Спокійно. Не слухай його. Почнеш нервувати, не вгамуєш Арабеллу. Тихооо.»  
Люцифер почав наближатись до своєї компанії, яка весь цей час обпалювала Трейсі своїм пекучим поглядом. 
-Емберлі, -гукнув Люцифер навіть не обертаючись до Трейсі та не зупиняючи свого ходу. -від сьогодні це твоя нова сусідка по кімнаті. Проведи її. -раптом Люцифер зупинився та знову подивився в очі дівчині. 
-Знаєш, в школу з драконом не можна. Тому, заведи його до всіх тварин. Невизнана. - з презирством мовив парубок та попрямував далі.