Сто кроків до раю або як стати дружиною Сатани

Глава 6


-Брітані. -демониця простягла Трейсі руку. 
-Трейсі. 
-Знаю. 
Брітані, відпустивши кістляву руку дівчини безцеремонно вляглась на своє ліжко. 
-Ооооооо, Шепфа! Дай мені сили. -Брітані простягнула ноги та руки, насолоджуючись блаженною миттю свого життя. 
-Шепфа це... хто? -запитала невизнана. Дві пари очей здивовано подивились на неї, Брітані навіть підійняла голову, аби краще подивитись на Трейсі. 
-У вас це Бог. У нас-Шепфа. -пояснила Емберлі, яка досі стояла біля шафи. -Брітані, допоможеш?  
-Я вся в увазі. -знову ж таки закинувши голову на подушку та заплющивши очі, відповіла демониця. 
-Я хочу допомогти Трейсі з гардеробом. Скажи, як щось сподобається. -невизнану обурило те, що ніхто навіть не питав її думки, але вона вирішила промовчати. Все ж таки в перший день не дуже хотілось наживати собі ворогів.
Емберлі те й робила, що діставала багато, відвертих, на погляд Трейсі, нарядів. Невгамовна Брітані, навіть не зупиняючись, махала своєю голівкою, в знак протесту. 
Трейсі вже примостилися на ліжку,  куняючи. 
-Ось! -вигукнула Брітані змусивши невизнану злякано підстрибнути. -Це саме те. 
-Нарешті. -Емберлі полегшено видихнула та прийнялась знімати наряд з плечеків. 
-Що? Ось це?! -від побаченого Трейсі заклякла на місці. -Після того, як я це одягну, всі навпаки, почнуть сміятись і взагалі... 
-Не почнуть. Я захищу тебе. -Емберлі загадково підморгнула невизнаній та дала в руки наряд. -А тепер, йди в оонн ту кімнату, та переодягнись. -демониця вказала своїм довгим кігтиком на двері в їх кімнаті.  
Невпевнено, дівчина попрямувала до дверей. Білосніжна ванна кімната здивувала своїм розміром. Трейсі помітила, що ця вбиральня значно більша, ніж вся квартира її матері. З правого боку знаходилось величезне джакузі, біля нього душевна кабінка та шафа з великим дзеркалом. В лівому ж боці по кутках стояли вишукані, тонкої роботи білі стільці, а біля них довгий, але не високий столик зі скла. Трейсі посміхнулась таким зручностям. 
-Нарешті, хоч трохи поживу як Королева. -з насолодою протягнула Трейсі та поставила одяг на стілець. 
-Хоча... -дівчина почала знімати свій «земний» одяг. -Не зарікайся, Трейсі! Хто знає, що тебе очікує в далекому майбутньому. А можливо не в такому і далекому. Якщо в тебе взагалі буде це майбутнє. 
Коли невизнана нарешті одягнулась, вирішила не дивитись на себе відразу у дзеркало, тому сміливо попрямувала до дівчат. 
-О! Супер! Тепер корсет. -Емберлі встала з ліжка, підійшла до спини Трейсі та почала затягувати корсет. 
-Ласкаво просимо в сім‘ю, невизнана. -з невдоволенням мовила Брітані. Помітивши замішання дівчини, демониця поспішила пояснити. 
-Ні, ну ти звичайно не ображайся, але це дивно. Аби вовчиця демониці обрала невизнану та ще й без крил! Ти не хвилюйся, мене теж обрала Лейвана. Тому тепер ми сім‘я. Для Лейвани, ну і для Емберлі частково теж, ми-зграя. 
-Хто такая Лейвана? -відразу ж проявила цікавість невизнана, сором‘язливо чешучи носа.
-Лейвана-моя вовчиця. -за спиною дівчини відразу ж почулась відповідь.
-Ауч! -пискнула Трейсі. -Обов‘язково так сильно затягувати корсет? 
-Ти що, з землі впала? -невдало пожартувала Емберлі. 
-Прикинь. -без ентузіазму відповіла їй невизнана. 
-Пробач, я не хотіла тебе образити. Просто... я забула про те, що ти невизнана. З тобою я почуваю себе як з демоницею. -Трейсі не бачила обличчя Емберлі, але відчувала, вона зараз посміхалась. -І так, обов‘язково затягувати корсет так сильно! У тебе звичайно ідеальна талія, але все ж таки потрібно зробити її ще меншою! 
-Серйозно? З яких пір талію 54 см потрібно робити ще меншою?! -вигукнула Брітані підтримуючи невизнану. 
-У мене талія 56 см. -зніяковіло опускаючи погляд та посміхаючись, заперечила їй Трейсі. 
-Ойййй, та яка різниця! -демониця встала з ліжка та потягнулась. -Через двадцять хвилин у нас зустріч з престолом Філіксом. Потрібно поспішати. 
-Я встигну. 
-Дівчата... дозволите запитати дещо? -вже пів години Трейсі терзало одне запитання, яке вона так і не наважувалась озвучити вголос. Коли Брітані очікуючи кивнула головою, Трейсі запитала: 
-Чому я нікого не бачила без крил? Навіть у таких як я є крила. Нехай вони сірі, але вони є. 
-О, все дуже просто. -Брітані знову сіла на ліжко та закинула ногу на ногу. -Через два місяці буде ще один тест. Від нього залежить розмір твоїх крил. А через рік вирішать, ким ти будеш, ангелом чи демоном. 
-Що за тест? 
-Не знаю. Зазвичай кожному невизнаному престол Філікс вигадує якийсь індивідуальний тест. Чи то змагання, чи якась загадка, чи можливо завдання на землі. Все може бути. 
-Яке ще завдання на землі? 
-Ооо, люююба, все дізнаєшся згодом. Ти мене тут просто вб‘єш своїми балачками. Скоро у тебе пара, на ній все основне і дізнаєшся. А після купи лекцій повертайся до кімнати, запитаєш усе, що не зрозуміла.  
-Я вже закінчила. -поплескавши невизнану по спині, Емберлі відійшла від неї на декілька кроків та почала з цікавістю, як дитинча, роздивлятись дівчину. 
Чорний корсет бездоганно ліг на талію дівчини, роблячи її ще елегантнішою та тонкою. Груди були трохи притиснуті тугим корсетом, але це візуально збільшувало їх на розмір так точно. Плечі та руки були зовсім голі, що завдавало дикий дискомфорт Трейсі. Але Брітані та Емберлі це шалено подобалось. Стрункі ноги невизнаної закривали матові шкіряні штани. Як не дивно, вони не обтягували ніжки дівчини, а навпаки, вона відчувала себе в них вільно. В самому кінці на штанах були резинки, які щільно прилягали до кісточок ніг. Брітані дістала чорні кросівки на щільній підошві та поставила перед дівчиною. 
-У вас що, заведено одягатись у все чорне? -з подивом запитала Трейсі.
-Це наш колір, люба. Але ні. Мій гардероб має такі кольори, які тобі ще й не снились. -знову ж таки Емберлі загадково підморгнула невизнаній, доки та взувала кросівки. 
-Дівчата, мені дуже не зручно перед вами. Я не хочу носити ваш одяг. Відчуваю себе безхатничкою. 
-Знаєш, -Брітані розправила та знову склала свої крильця. -зараз так і є. Ти померла. Але прийшла будувати дорогу в майбутнє сюди. І ми повинні тобі допомогти. Скажу тобі по секрету, в мене з Емберлі речі на двох. Ми ділимось ними. Хоча... якщо одягаємо щось більше ніж три рази, відразу відправляємо на землю. 
-А де берете одяг? -Трейсі ходила на місці, намагаючись зрозуміти, чи відчуває дискомфорт від кросівок. 
-Теж на землі. -цього разу відповіла Емберлі. -У тебе гарне, довге волосся. Не проти, якщо я зроблю тобі високий хвіст? 
-Та ні. 
Демониця весело взялась за зачіску. Вона так туго зав’язувала волосся, що очі невизнаної нагадували расу азіатів. 
Під кінець Брітані дістала з шафи золоте кільце та начепила його зверху резинки. 
-Оййй... -Трейсі трималась за віски та намагалась натягнути їх на своє місце. 
-Занадто сильно зав‘язала? Зате красиво! 
-Добре, ведіть мене на вашу пару. Тому що ще трохи, і я почну битися в конвульсіях. Не звикла я так довго наряджатися. 
Дівчата вийшли на вулицю. 
Всі учні школи вже весело про щось сперечались, дехто палко цілувався, а інші взагалі грали в ігри. 
-Знаєте, я напевно, піду. Мені потрібно знайти Люцифера. -Брітані розгублено посміхнулась, взмахнула крильми та швидко зникла за горизонтом. 
-Навіщо їй шукати сина Сатани? -все ще не відриваючи погляду від чорної цятки, яка швидко зникала, запитала Трейсі у іншої демониці. -І взагалі, куди вона полетіла? 
-Нууу... все заплутано. Брітані каже, що у них кохання. -з кислим обличчям відповіла Емберлі. -Вони майже завжди разом. Але, якщо чесно, вона сама прилипла до цього демона. Він з нею лише через хороший секс. Звичайно, їй я цього не казала, аби не образити, та думаю, Брітані сама все розуміє. Зараз вона полетіла до пекла. 
-Навіщо їй летіти до пекла? -перелякано запитала Трейсі. Її дивували такі стосунки між демонами, і вона відразу пообіцяла собі: якщо і порушувати правила, то тільки не з демонами! 
-Це наш дім. -з милою посмішкою відповіла Емберлі. -Там мій тато. І тато Брітані. І тато Люцифера. В більшості демонів батьки живуть в Цитаделі. Там мешкають прості демони і ангели. Будують сім‘ї, а потім віддають дітей в небесну школу. Після школи ми зможемо стати архангелами/архідемонами або навіть серафимом! Ті, кому не вдалось стати кимось вище ніж архідемоном/архангелом, вони все життя тренеруються в воєнному закладі, яке знаходиться в Цитаделі. Загалом там працюють чоловіки, але і жінки також зустрічаються. Таким чином ми маємо велику армію, і якщо щось станеться-вони будуть обороняти не тільки Цитадель, а і школу разом з пеклом. 
-А чому твій тато і тато Брітані живуть в пеклі? Їм там не спекотно? 
-Трейсі, облиш ваші земні балачки. Згодом все дізнаєшся. У тебе буде практика в палаці Сатани. Так як тато Брітані права рука Сатани, а мій тато-ліва, вони живуть разом з ним під одним дахом. А я з Брітані на канікули летимо до дому Сатани. Він класний. Можливо, він колись передасть престол з короною Люциферу, Брітані стане господинею пекла, а я буду правою рукою їхньої майбутньої сім‘ї. -мрійливо розповідала Брітані. Трейсі ж кисло скривилась. 
-Я думала, лише люди мріють та будують плани на майбутнє. І взагалі, чому ти так впевнена, що Люцифер візьме її за Королеву пекла? 
-А що, може не взяти? -недовірливо, презирливо запитала демониця. -Брітані впевнена в цьому, плюс до всього сама дружина Сатани-Яйрам, готує її до правительства. 
-Яйрам... Яйрааам... дуже гарне ім‘я. 
-З нашої мови воно означає кохання. 
-Між Сатаною та Яйрам є кохання? -цікаво запитала Трейсі сідаючи на зелену траву. Емберлі послідувала діям невизнаної та зручно примостилися поруч. 
-Думаю, ні. Але між ними є повага. Це вже добре. 
-І ти думаєш, що Люцифер не кохає Брітані. Якщо він її не кохає, тоді чому хоче одружитись? 
-Брітані в наречені обрав Сатана. Люцифер ніколи і нікого не кохав. Навіть своїх батьків. Я думаю, майбутньому правителю подобається її досвід у ліжку, Брітані ж подобається Люцифер. Їх все влаштовує. 
-Це дивно... шлюб без взаємного кохання. 
-В наш час рідко зустрінеш взаємне кохання. -почувши знайомий чоловічий голос, Трейсі повернула голову та побачила Люцифера, який стояв над ними та хижо посміхався. Емберлі не треба було навіть дивитись, хто в неї за спиною. Вона добре знала цей голос та відчувала пекучий погляд червоних очей на своїй спині. Кров демониці швидко почала застигати в жилах від моторошного страху. 
-Але все ж таки воно існує. -заперечила без краплини страху Трейсі. Піджавши губи в тонку лінію, Емберлі повільно повернула голову на бік, аби подивитись на невизнану, яка прямо дивилась в очі майбутнього правителя пекла. Демониця боялась гніву Люцифера. Вона не раз була свідком того, що навіть ні в чому не винні невизнані місяцями горіли в пеклі через його лють. 
-Не в мому випадку. -Люцифер відвів погляд від величезних, зелених очиськ. 
-Чому? -не вгамовувалася Трейсі. 
-Не шукай собі проблем, невизнана. Тримай язика за зубами. Я вище за тебе рангом, і тому ти не те що запитувати, ти говорити зі мною не повинна. -Люцифер знову подивився Трейсі в очі. Сказати, що вона йому подобалась, це значить збрехати. Йому просто було цікаво поближче дізнатись дівчину, яка обрала дракона. А якщо вона обрала дракона, отже, не така проста як здається. 
-Ну добре. -дівчина, погоджуючись підійняла руки вгору. -Якщо наступного разу ти мені щось скажеш, я навіть відповідати не буду. Я ж просто земна дівчинка, а ти цар мук вічних! -Трейсі встала з трави та поклонилась у вмілому реверансі. -Дозвольте відкланятись. -невизнана нахабно дивилась в очі Люциферу, який намагався зрозуміти, про що саме зараз думала невизнана. Він дивився дівчині вслід, яка граційно почала відходити від нього. 
Емберлі швидко встала та побігла за подругою. Люцифер навіть не намагався їх зупинити, він мовчки розклав крила та що є сили взмахнув ними, опиняючись за декілька секунд біля хмар. Демони та ангели, які стояли поруч, ледь втримали рівновагу від сильного тиску повітря. 
Люцифер зупинився біля воріт свого дому. Ця фортеця, на відміну від школи, не була такою білосніжною та невинною. Стіни сірі, на деяких каменях застигла давня кров, а навколо велика прірва, в якій яскраво горів вогонь. 
-О, Люцифер! -вигукнула Брітані та підлетіла до демона. -Я тебе вже хвилин 15-20 шукаю. Де ти був? -демониця ніжно поцілувала його в губи. 
-Брітані, знайди мені Олівера. Скажи, це терміново. 
-Щось сталось? 
-Не твоє діло. -високо піднявши брови, Люцифер зміряв її поглядом знизу до верху. 
-Добре. Не забувай, сьогодні перший навчальний день цього семестру. Не запізнюйся. -Брітані знову чмокнула Люцифера в губи, взмахнула чорними крильми та швидко залетіла в замок через відчинені ворота.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше