Глава 8

-Як це ніхто? -обурилась Трейсі. 
-Люба, навіть щоб стати ангелом або демоном вам доведеться дууже спітніти. Але, будь ласка, підійміться хоча б до другої іерархії. Цей світ створений не для вас. Але Серафими вирішили дати вам шанс. Тому, не підведіть нас. -архангел Ана-Марія загадково підморгнула саме Трейсі, змушуючи дівчину запитати ще дещо: 
-Скажіть, ви теж родились людиною? 
В аудиторії запанувала мертва тиша. Ніхто не смів порушувати її, всім дійсно була цікава відповідь архангела. 
-Була. Але тепер я ангел. -мило посміхаючись відповіла викладачка. 
-У нас залишилось 10 хвилин. Є ще запитання?
Знову мовчання.  
-Тоді... -жінка встала з-за столу. -я піду. У вас буде час познайомитись. Але я забороняю вам покидати аудиторію. Якщо вийдете хоч на секунду-будете покарані. 
Доки архангел Ана-Марія покидала аудиторію, Трейсі повернула голову до своєї сусідки по парті. 
-Привіт. Моє ім‘я Трейсі. 
-Злата. 
-Рада знайомству, Злато. -Трейсі простягнула руку невизнаній. Декілька секунд Злата дивилась на руку, потім на обличчя Трейсі, а потім знову на руку. В решті решт невизнана приємно потиснула руку Трейсі. 
-Ти готуєшся до тесту? -зрозумівши, що Злата зовсім не говірка, Трейсі взяла ініціативу в свої руки. 
-До якого тесту? 
-До тесту, через два місяці, від якого буде залежати розмір твоїх крил. Тобі що, ніхто не казав? 
-Ні. 
-Не знайшла друзів? 
-Мені не звикати. -Злата повернула голову та почала щось уважно читати в своєму зошиті. Зрозумівши, що тема не дуже приємна, Трейсі вирішила перевести тему в інше русло: 
-Скажи, про що ти мрієш? 
-Я? 
-Так. 
Злата посміхнулась і знову подивилась в очі Трейсі. 
-Хочу бути привабливою. 
-Душею? 
-Ні, ззовні. Можливо, якби я була вродливою, з мене б не знущались... 
Злата знову ніяково дивилась в свій зошит. 
-Злато, -Трейсі намагалась підтримати дівчину, адже, як вона встигла подумати, «Невдахам слід триматись разом». -я буду поруч. 
-Трейсі! -гукнув один з невизнаних. 
Повільно обернувшись, Трейсі побачила високого, вродливого парубка. Його хижа посмішка змушувала зненавидіти за одну секунду. 
Невизнана повільно встала з парти та підійшла до хлопця. 
-Ти щось хотів? -грубо та різко запитала Трейсі. Вона чітко поставила перед собою ціль, ніхто не буде принижувати її гордість. Ніхто не буде з неї знущатись. Ніхто не посміє. 
-Тебе. -самовпевнено відповів хлопець. В залі пронеслась хвиля сміху. 
До аудиторії залітали інші невизнані, з сірими крильми. Не витримавши, Трейсі з усієї сили вдарила невизнаного по переносиці. З болісним криком хлопець, трохи нагнувшись, відійшов назад. 
-Слідкуй за язиком, невизнаний. -жодна мускула на обличчі Трейсі не ворухнулася. Навіть після того, як вона побачила кров. Багато крові. З носа хлопця рікою текла кров, яка була не тільки на підлозі та футболці, а й на руках та обличчі. 
-Та я тебе вб‘ю, стерво! -хлопець кинувся на Трейсі. Здоровий глузд підказував-БІЖИ! Але вперта гордість змушувала непорушно стояти з таким же кам‘яним лицем. 
Коли закривавлений кулак хлопця підійнявся над її головою, Трейсі всього на мить заплющила очі, очікуючи удар. Який так і не відчула. Почувши гуркіт, дівчина розплющила очі, побачила перед собою Брайана, та лежачого поруч невизнаного. 
-Не смій її чіпати! -ледь не проричав сірокрилий. 
-Забирайся геть! -підтримала його Злата. Та, як тільки зустрілась поглядом з Трейсі, швидко відвела очі. 
-Йдіть до біса! Ви всі тут ненормальні! -весь в крові, невизнаний швидко вибіг з аудиторії. 
-Ти як? Все добре? Він тебе не чіпав? -Брайан був настільки розгубленим, що важко було привести його до тями одним поглядом. Сірокрилий почав крутити Трейсі в різні боки, роздивляючись тіло. 
-Ні... ні. Ні! Все добре! Брайан! -поведінка хлопця змусила дівчину ледь не прокричати його ім‘я. 
-Пробач... це ти його так? -на лиці хлопця заграла усмішка. Він вже знав відповідь, але вимагав пояснень від Трейсі. 
-Він сам винен. 
-Що тут відбувається? -всі почули грізний голос архангела Ана-Марії, яка пробравшись крізь натовп, який вишукався аби подивитись на цей цирк, швидко закрила рот рукою та почала переводити погляд по всім присутнім. -Що сталось? 
-Бобу трохи підрівняли ніс. -відповіла дівчина з натовпу і всі дружно почали сміятись. 
-Хто це зробив? -архангел Ана-Марія дивилась лише на Брайана та Трейсі. Навіть не вагаючись, сірокрилий вийшов вперед та почав виправдовувати дівчину: 
-Це все я. Я винен в тому, що він тепер трохи каліка. 
-Ні! -Трейсі зробила крок вперед, закриваючи Брайана свої маленьким тільцем. -Це я. 
-Так хто? -зіщуливши очі, запитала архангел Ана-Марія. 
-Я! -Трейсі руками показувала на себе, та благала Шепфа, аби Брайан не смів зараз щось говорити та заперечувати. 
-Ліно! -крикнула жінка. З натовпу вийшла сірокрила дівчина, та стала біля неї. -Негайно поклич прибиральницю. А ви, -вона вказала пальцьом на натовп. -негайно займайте місця і не смійте навіть розмовляти! Трейсі, за мною. 
Доки всі розміщались, Трейсі ледь не бігла за жінкою. 
З самого темного кутка вийшов демон. Хижо посміхнувшись, він вийшов слідом за архангелом та невизнаною. 
Демон, опинившись на дворі, розправив крила та полетів до пекла.

***

Через хвилин п‘ятнадцять демон знайшов Люцифера в бібліотеці, яка розташовувалась у самому серці пекла. 
-Люцифер. -демон, виказуючи повагу, склонив голову перед майбутнім правителем. 
-Проходь, Олівере. Розповідай. 
Люцифер поставив книгу та підійшов до великого, червоного, з золотою оболонкою крісла. Він велично поставив руки на перила та став чекати пояснень його візиту. 
-Слідкував. Все, як наказували. Вона розбила ніс одному з невизнаних. Звати Боб, сюди потрапив декілька днів тому. 
Люцифер звів брови в одну тонку лінію. Його дивувала така поведінка дівчини. 
-Чому? 
-Він прямо сказав їй про свої наміри. -після цих слів, червоні очі вспалахнули, зробившись ще червонішими.
-Про які наміри? -звичайно, демон знав, що там за наміри. Але все ж таки хотів впевнитись у цьому. 
-Ну... я думаю, ви самі зрозуміли. Вона дівчина вродлива, приваблива, трохи з характером. Якби була демоном, я і сам...
-Замовкни! - Люцифер різко перебив Олівера. Демон, не розуміючи, за що розсердив свого повелителя, швидко опустив погляд на підлогу. -Можеш йти. 
-Це ще не все, Люцифер. 
-Тоді кажи вже. 
-Боб хотів підійняти на неї руку, але за дівчину заступився хлопець з сірими крильми. Мені здається він щось відчуває до Трейсі. Я розумію, можливо, у хлопця збереглись гени рицаря і все таке. Але ж не на стільки, аби брати вину на себе. Коли прийшла архангел Ана-Марія, хлопець відразу ж сказав, що це він винен. 
Люцифер почав сміятися. Голосно, презирливо, але щиро. 
-І що? Той бовдур віддувається за невизнану? 
-Ні. Дівчина заперечувала його слова. Вона вийшла з архангелом Ана-Марією, я за ними. Думаю, вони пішли до престола Філікса. 
-Добре, Олівере. Слідкуй далі. А тепер-вільний. 
Люцифер встав з крісла та знову підійшов до полиць з книгами.