Сто кроків до раю або як стати дружиною Сатани

Глава 15

Любі мої читачі, дуже вам дякую за увагу! Якщо вас хоч трохи зацікавила історію про земну дівчинку, залишайте свої безцінні зірочки та до нових зустрічей в наступних частинах! Всіх люблю і цілую-ви найкращі:)
-Як це? Хіба таке можливо? Ні! Мій батько помер, коли мені було два, три рочки. Цього не може бути. -Трейсі вперто доказувала це не тільки Яйрам, а й собі. 
-Правильно, Трейсі. Він помер. Але й ти померла. Спочатку він потрапив до нашої школи, потім добився крутих успіхів. Після закінчення школи став правою рукою Сатани. А згодом і Серафимом. Ти взагалі розумієш, яка це честь, Трейсі? Твій батько Серафим! Ти вже автоматично не якась там невизнана, ти знаходишся на другій іерархії. -продовжувала пояснювати Яйрам. Чомусь їй дуже хотілось стати для неї матір‘ю. Подарувати ту любов, яку дівчина не дочекалась від рідної матері. 
-Який чин у вашого сина? -мов робот, запитала Трейсі. Вона дивилась на морозиво, яке швидко тануло на її очах.
-Друга іерархія, господства. 
-Який чин в мене? 
-Друга іерархія, влада. Люцифер на два чина вище тебе. Спочатку йдуть господства, потім сила, і лише тоді... 
-Так, так! Я знаю! І лише тоді влада. Але... як? Хіба невизнані можуть стати Серафимами? 
-Можуть. Але ніхто з невизнаних не досягав таких успіхів, як твій батько. Він перший з вашого виду, хто зумів стати правителем нашого світу. Всього в нас десять Серафимів. Як пальців на руці у Шепфа. Але найголовніший Серафим-твій батько. А ти його донька. 
-Я хочу його побачити. 
-Не можна. Спочатку тобі треба мати крила. Потім я відправлю тебе з архідемонами до Цитаделі. Там на тебе чекатиме батько. Але поки що, тобі треба потерпіти. Ти ж потерпиш, люба, потерпиш? -Яйрам знову доторкнулась до руки невизнаної. Трейсі підійняла свій погляд, зустрівшись з такими теплими очима. 
-Дякую вам. Обіцяю, я не підведу вас і трохи почекаю. 
-І ще дещо, Трейсі. Нікому не кажи про те, хто твій батько. Ніхто не повинен знати. 
-Я зрозуміла. Яйрам, прошу вас, можна назад до школи, я не хочу тут більше знаходитись. Хочу трохи відпочити. 
-Звичайно. 
Демониця встала з-за столу, залишивши кілька купюр на столі та попрямувала до туалету. Трейсі ледь перебираючи ногами, попленталась за нею. Яйрам одним помахом руки викликала хмароворот у дзеркалі вбиральні. Дівчина, не чекаючи запрошення, зайшла у хмароворот першою. Через декілька секунд вона стрімко летіла вниз. Спочатку були лише хмари, а згодом вона побачила кімнату, в якій сидів Сатана та Люцифер. Серце дівчини почало шалено відбивати удари. 
«Тільки б не впасти на нього!» -пронеслось в голові дівчини, перш ніж вона звалилась на скляний столик біля ліжка. Невизнана відчула різкий біль внизу ноги та звуки розбитого скла. «Ну, хоча б не на Люцифера впала.» Трейсі підійняла голову, кривляючи обличчя від неприємного болю. Її нога була розрізаною, і з рани сочилась кров. 
-Невизнана! Коли ти будеш менш незграбною? -гаркнув Люцифер різко підіймаючи дівчину, ставлячи на ноги. Яйрам вдихнула крізь зціплені зуби. 
-Пробач, я не подумала про твоє приземлення. Рана швидко затягнеться, не хвилюйся. -сказала демониця, винувато переводячи погляд на дівчину. Друзки розбитого скла почали швидко прибирати архідемони. 
-Вітаю, Трейсі. -привітався з нею Сатана, який весь час сидів на кріслі. 
-Здравствуйте. -втомлено привіталась дівчина. Яйрам багато розповідала про Сатану, тому, страх, який охопив дівчину в першу їхню зустріч, трохи відступив. 
-Тобі вже час. Люцифер проведе тебе. -Сатана вивчав кожну рису обличчя невизнаної, шукаючи і так помітну схожість з його правою рукою. 
Люцифер поклонився Сатані та підійняв невизнану, швидко виходячи з кімнати. Трейсі втомлено опустила голову на його плече. 
-Ти знав? -тихо запитала невизнана, коли вони достатньо відійшли від дверей вітальні. 
-Так. 
-Це жахливо. - Трейсі підійняла голову, випадково доторкнувшись холодним кінчиком носа до шиї демона. Дівчина швидко опустила голову, вирішивши не випробовувати терпіння Люцифера. 
-Чому ж? Не так все це й жахливо. Ти донька Серафима. Твій чин-влада. Після закінчення школи в тебе буде перспективне майбутнє. Ти зможеш займатись тим, що тобі подобається і не боятись бідності. 
-Все одно, це жахливо! Я не бачила тата, вважай, ніколи в свому житті! Я навіть обличчя його не пам‘ятаю. Як думаєш, я йому сподобаюсь? 
-Повір, він не раз згадував про тебе під час наших спільних вечерь. Батько любив послухати історії з його земного життя. І в кожній історії він розповідав про тебе. Він любить тебе, Трейсі. І він знає, що ти померла. Знає, що навчаєшся в небесній школі і навіть те, що ти сьогодні відправилась на землю з моєю матір‘ю. 
Демон вийшов з фортеці, взмахнув крильми і ще сильніше притиснув до себе невизнану. Через декілька хвилин він приземлився на терасі, в якій вчора Трейсі вперше побачила Яйрам. 
-Дякую. -Трейсі обережно ступила на поранену ного та хотіла попрямувати до дверей, аби вийти в коридор школи та піти до своєї кімнати. Та Люцифер силою посадив невизнану на стілець. 
Доки Трейсі здивовано дивилась на нього, демон зачинив двері міцним засовом. 
-Що ти робиш? -тихо запитала Трейсі, все ще дивлячись на нього. 
-Не рипайся, невизнана. 
Демон обережно присів навпочіпки, роздивляючись поріз на нозі невизнаної. 
-Рана не глибока, хоч і крові було багато. Завтра вранці і сліду не залишиться. -Люцифер посміхнувся та вже хотів встати, як йому в очі кинувся ледь помітний шрам, половина якого була закрита сукнею. 
-Це що таке? -демон насупив брови віддвигаючи край сукні, оголюючи худорляві ніжки невизнаної. 
-Що ти робиш? Люцифер! -пискнула Трейсі, як тільки віддвинута сукня оголила кожен сантиметр її ніг. Трейсі спробувала швидко опустити тканину, але Люцифер не дозволив, схопивши зап‘ястя дівчини та боляче стиснувши. 
-Я сказав, не рипайся! -прогарчавши кожне слово, його пальці пробіглись по кожному шрамові на ногах Трейсі. -Хто тебе так? 
-Сама. 
-Я розумію. Але що штовхнуло тебе на таке? 
-Не твоє діло, Люцифер! 
Трейсі відштовхнула від себе демона та швидко встала. 
-Не грайся зі мною. -демон грубо схопив її за руку, змушуючи повернутись. Він знову всадив її на стілець, але цього разу його руки, мов важкі металеві кайдани, лягти на тендітні плечі невизнаної. -У нас була домовленість. Я виконую твої конкретні забаганки, а ти мої. Перша моя забаганка-хочу, аби ти розповіла про кожен шрам в мілких подробицях! Не змушуй карати тебе. 
Трейсі важко зітхнула. Вона розуміла, що тут проти демона вона майже безсила. Люцифер хижо посміхнувся та підійшов до іншого стільця. Зручно вмостившись на стілець, він очікував, коли невизнана почне розмову. Та дівчина мовчала. 
-Ну... чому мовчиш? 
Знову німе мовчання. 
-Покарати. -прошепотів Люцифер. Рука дівчини почала жахливо пекти, неначе її щойно підпалили. Від несподіванки Трейсі почала переводити погляд з Люцифера на свою руку. 
-Припини! Негайно! Айай, добре! Добре, розповім! -почала кричати дівчина ледь не плачучи від болю. 
-Я тебе попереджав. 
Біль вшчух, неначе його й не було. Але серце все ще шалено стукало, підтверджуючи події, що щойно відбулись. 
-Ти диявол, Люцифер! 
Трейсі знову важко зітхнула. 
-В універі з мене знущались. Кожно разу, аби відчути полегшення, я завдавала собі шкоди. Різала ноги. Брала лезо і різала. Перші декілька разів було боляче. Потім не так. А останні рази взагалі кайфово. Фізичний біль приносив мені задоволення. Неначе я вибиралась з моральних мук, відчуваючи фізичні. Порізи заживали, залишивши після себе сліди. 
-Через що з тебе знущались? 
-Мати повія. Через неї сім‘я дівчини, що знущалась з мене, розпалась. Тато Наталі пішов з сім‘ї, обравши спекотний секс з моєю матір‘ю. Її мати спилась. А сама Наталі почала добряче знущатись з мене. 
-Ти говорила зі своєю матір‘ю? 
-Звичайно! -Трейсі з посмішкою подивилась на Люцифера. Демон уважно слухав дівчину, вивчаючи ті емоції, які вона ще жодного разу не показувала йому. -Я її благала. Вона обіцяла що зав‘яже. Але ж ні. 
-Чому ти не пішла від матері? 
-Куди? У мене нікого не було. Жебракувати я не хотіла. З мамою я хоча б мала шматок хліба та навчалась в університеті. 
-Твоя мати любила тебе? 
-Не думаю. Вона продала мене ще в дитинстві. Коли мені було 10 років. У Наталі ж брат, Алекс. Ще той красень. -Трейсі знову мрійливо посміхнулась. Але посмішка швидко сповзла з її обличчя, змушуючи продовжувати. -Моя мати отримала купу бабла від Уітні за те, що в ніч двадцятиріччя його сина, Алекса, я пересплю з ним. Ось так. Я відмовилась спати з Алексом, але було вже пізно. Мама вирішила все за мене. 
Дівчина замовкла, припиняючи свою не дуже романтичну розповідь. Декілька хвилин вони мовчали, дивлячись одне на одного. 
-Знаєш, невизнана, -першим порушив тишу Люцифер. -можливо, з моїх вуст це прозвучить дивно, але... мені шкода. 
Трейсі знову посміхнулась. 
-Не варто. 
-Що? 
-Не варто шкодувати. Ти в цьому не винен. І я не винна. Ніхто не винен. Такий світ, жорстокий, в якому я ніяк не могла знайти прихистку. Хоч як не старалась. 
Трейсі знову важко зітхнула, дивлячись в такі теплі, червоні очі. Люцифер ніколи й ні на кого не дивився з такою ніжністю, як на неї. Зараз йому хотілось захистити її від усіх бід, закрити своїми величезними крильми та ніколи не підпускати до жорсткої реальності. Та все, що він наважився зробити, це підійти до неї з простягнутою рукою. 
Трейсі здивовано дивилась то на його руку, то заглядала в червоні очі, шукаючи відповіді та пояснення. 
-Обирай, невизнана. Чи готова ти відкритись самому підступному демону? Готова довіритись мені, взяти за руку і ніколи не відпускати? Обирай. Більше такого шансу не буде. 
-Що? Це... 
-Так! Це саме те, що ти подумала. Я пропоную тобі свій захист і не тільки. 
-А як же Брітані? -все ще не вірячи своїм вухам, запитала Трейсі. Її здивовував такий швидкий прогрес в їхній стосунках. Сьогодні закінчився її другий навчальний день, але він не став менш насиченим, ніж перший. 
-А вона тут до чого? Я майбутній правитель. У мене можуть бути фаворитки. -демон знову хижо посміхнувся Трейсі, все ще тримаючи руку. -Ну то що, ти згодна? 
-Засранець. -прошепотіла невизнана, перш ніж вкласти свою долоню в його. Люцифер посміхнувся ще ширшою усмішкою, не приховуючи задоволення. 
-Вітаю, невизнана. -демон легенько потягнув її за руку, змушуючи встати. -Тепер ти офіційно моя коханка. 
Люцифер все ще тримав її за руку, але іншою він обережно притягнув голову невизнаної за потилицю до своїх губ. Він цілував її ніжно, повільно, але пристрасно. Не квапив, дозволяючи вивчати кожну клітину його губ. Він обережно вкусив нижню губу дівчини, перевіряючи, чи сподобається це їй. У відповідь демон почув тихий стогін, що змусило його посміхнутись під час поцілунку. Коли руки Трейсі обхопили шию демона, сильніше притискаючись тілом до нього, невизнана перестала відчувати під ногами мармурові плити.  Демон підійняв Трейсі, закріпивши тонкі ноги в себе на торсі, він з силою притиснув дівчину до стінки, не менш палко продовжуючи поцілунок. Тепер він не вивчав, тепер він жадав. Трейсі відчула в своїй ротовій порожнині довгий язик демона. 
-Мммм... -такий напір хлопця змусив Трейсі зупинитись. Їй здавалось, що от от вона задихнеться від нестачі повітря. Та коли демон вирішив зупинитися та трохи відірвав губи від ніжних губ невизнаної, дівчина потягнулась за ним, не розриваючи їхнього дотику губами. 
-Що таке, невизнана? Ти хочеш продовжити чи зупинитись? -не розуміючи ходу її дій, демон запитав прямо. Він вимовив це настільки близько, що кожен поштовх повітря з його губ Трейсі ловила своїми, важко дихаючи. 
-Я хочу спати. -палко притискаючись до демона, відповіла невизнана. Спочатку Люцифер здивовано відвів голову, аби подивитись невизнаній в очі, але потім почав голосно сміятись. Його настільки це розсмішило, що він ледь не впустив її. 
-Що таке, Люцифер? -запитала Трейсі. Її волосся було добряче скуйовджене завдяки прудкому демону, а губи стали на декілька тонів червонішими, через пристрасний поцілунок. 
-Чесно? Діло не в тому, що мені ніколи ніхто не відмовляв. Діло в тому, що навіть я не знаю, що відповісти на твоє «спати». 
-Припини, дурнику. Краще відпусти мене. Я хочу піти до своєї кімнати. 
-А я хочу, щоб ти поцілувала мене. -демон, не чекаючи перших кроків від дівчини, знову прилинув до неї своїми губами. Цього разу він цілував не тільки губи невизнаної. Він вивчав скули, шию та передпліччя дівчини. Змушуючи її дужче стискати ноги в кільце, притискаючись якомога ближче до демона. Знову короткий, неусвідомлений стогін зірвався з губ Трейсі, змушуючи Люцифера стати ще напористішим. Його руки почали блукати по стегнам дівчини. 
-Люцифер, стій! -Трейсі знову відштовхнула його, але цього разу набагато сильніше. У відповідь дівчина почула дзвінкий рик, але все ж демон послухав її та легенько відпустив. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше