Сто кроків до раю або як стати дружиною Сатани

Глава 19


Довго шукати потрібні двері Трейсі не довелось. Завдяки допомозі викладача, через декілька хвилин, невизнана стояла біля потрібної аудиторії. Все ще важко дихаючи після невеличкої пробіжки, Трейсі швидко постукала. 
Не почувши відповіді, вона приклала ліве вухо до дверей, вслухаючись до кожного шороху. 
-Трейсі? 
Від несподіванки невизнана ледь не закричала, але вчасно зрозуміла, хто перед нею стоїть. 
-Недді... я тебе шукала. 
-Навіщо ти тут? 
-До тебе прийшла. 
-Чому? 
-Скучила. 
Декілька секунд в коридорі була гробова тиша, яку перервав сміх ангела. 
-Чому ти смієшся? -невизнана трохи образливо надула губки та відвернулась до вікна. Вона навіть не говорила з ним про нещодавній інцидент, але вже жалкує, що прийшла. 
-Ти прийшла вибачитись, вірно?! 
-Так. Я не хотіла тобі цього говорити. Просто злякалась. 
-Я знаю. 
-Що саме? 
-Знаю, що ти не хотіла мене образити. А ще знаю, чому у тебе така енергія. 
Кров у жилах невизнаної застигла, а серце пропустило декілька ударів. 
-Я думаю, нам не варто тут говорити. Якщо ти не проти, то запрошую тебе до своєї кімнати. Я живу один, тому свідків не буде. 
Ще якусь мить Трейсі відчувала себе, як робот, який завис. Швидко опанувавши себе, вона кивнула та попленталась за ангелом.

-Дівчата мені розповіли про правила та порядки. На скільки я зрозуміла, дівчатам вхід в чоловіче крило суворо заборонено. 
-Тебе це дійсно зараз бентежить більше, ніж те, що я тобі сказав? -Недді, який йшов на крок вперед від невизнаної, навіть не збирався дивитись у її бік. 
Трейсі вирішила промовчати. Всю дорогу до його кімнати, вона тільки те й робила, що молила Шепфу, аби ангел зчулився і нікому нічого не розповідав. Її тіло почало бити мілким тремтінням, а у горлі пересохло так, що аж язик до піднебіння прилип.  
Недді різко зупинився біля дверей, від чого Трейсі ледь не пройшла повз. 
-Заходь. -скомандував ангел, відчуваючи у свої руках владу. Цього разу не вона, а він знав її слабкі місця, що дуже тішило милого, на вигляд, парубка. 
Обережно, мов боючись обпекти п‘яти, Трейсі ступила до білосніжної кімнати. Вона була набагато більшою, ніж всі, які тільки доводилось бачити невизнаній. Білі стіни та кришталева підлога створювали відчуття захищеності, а ніжні, витончені меблі огортали зір своєю красою.
-Сідай, не стій мов статуя. -Недді безсоромно впав спиною на диван, розклавши ноги та притримуючи тіло ліктями. 
-Я... а можна водички? 
Трейсі нервово натягла рукав чорного светра, приховуючи пальці, які так старанно заламувала. Ангел, закотивши очі, кивнув головою в бік столу, на якому стояла склянка та кувшин. Дівчина швидко підбігла до столу, за кілька секунд осушивши склянку води. 
-А тепер давай поговоримо. -награно позіхнувши, Недді присів на краєчок ліжка. -Тебе нещодавно хотіли викинути зі школи. Так? 
Трейсі лише легенько кивнула головою, вмощуючись на зручному стільці навпроти ангела. 
-Тут якогось біса з‘являється Люцифер, намагаючись перешкодити твому вигнанню. Потім я дізнаюсь, що твоя енергія спокушає все, що рухається, навіть не помічаючи кольору й смаку. Але потім, після слів Бетті, та й твоєї реакції на її слова, мені стало цікаво. І знаєш що? 
В кімнаті повисла глибока тиша, від чого невизнана почула власне серцебиття. Легенько похитавши головою, Трейсі втягнула голову до шиї якомога дужче, аби хоч трохи сховатись від погляду ангела. 
-Я зрозумів, що у тебе друга іерархія. І що ти не просто невизнана. -його гучний голос повільно перетікав на тихий хрип, що лякав дівчину ще більше. Вона не знала, як буде правильно вчинити саме зараз. Якщо втече-завтра ангел може розповісти все батькові. Якщо залишиться-вмре від страху. 
-Чого ти хочеш? -ледве вимовивши ці слова, Трейсі знову налила собі води. 
-Правди. Розкажи мені усе. 
-А ти мене відпустиш? -зробивши декілька ковточків, очі дівчиська запалали від бажання якнайшвидше покинути цю кімнату. 
-Після відповідей на мої запитання можеш йти, куди очам велено. -Недді замахав руками в повітрі на знак згоди. 
-Добре. Тоді швидше запитуй і я пішла. Не маю бажання витрачати свій час марно. 
Ангел ледь стримав сміх від гонору невизнаної. Зараз все її майбутнє залежало від нього, а вона встигає отрутою плювати. 
-Хто ти така? 
-Невизнана. 
Ангел швидко встав з та що є сили вдарив рукою по спинці ліжка, змушуючи дівчину нервово закусити губу. 
-Не бреши мені! -прошипів, мов змія, Недді. Його бентежило не лише те, що вона якимось чином змогла обдурити всіх навколо, але й почуття, які виринали з його серця кожного разу, коли він бачив перелякане обличчя тендітної, норовливої землячки. 
-Я не брешу... -голос зрадливо надривався після кожного слова. -Я не знаю. Я й справді не знаю! Я потрапила сюди як невизнана, але навколо тільки те й роблять що говорять про мою темну енергію. Я зовсім нічого не розумію. -закривши обличчя долонями, Трейсі тихо всхлипнула. 
-Не плач. Не треба мені тут кімнату топити. 
Недді знову сів на ліжко, по правий бік якого пішла тріщина. 
-Трейсі, негайно перестань плакати. Мені це починає дратувати. 
Шмигнувши носом та витерши його рукавом, Трейсі знову подивилась ангелу в очі. На секунду їй здалось, ніби він турбується, але всього на секунду. Наступної миті його брови були насуплені, щелепи міцно стиснуті, а тіло натягнуте, мов струна. 
-Відпусти мене. Недді, прошу. Відпусти. Якщо хочеш, можеш мене тут катувати, вбивати, насильно тримати в золотій клітці, але я більше нічого не скажу. 
-Це твоє остаточне рішення? -ангела навіть не здивувала така поведінка, він готувався до чогось подібного і те, що вона відповіла хоча б на перше запитання-вже радувало. 
-Так. 
Трейсі встала зі стільця, уникаючи погляду ангела, побрела до дверей. Та як тільки її долоня торкнулась ручки, ангел гучно крикнув: 
-Не так швидко! 
-Щось ще? -натягнувши на вуста посмішку ледь не до самих вух, Трейсі вневнено повернула голову, дивлячись на ангела. 
-Я б міг усе розказати батькові. І тоді навіть Люцифер тебе не врятує. Ти хочеш цього? 
У відповідь мовчання. 
-Так ти хочеш цього чи ні? 
-Ні. -ледь чутно відповіла Трейсі. -Прошу тебе, нікому нічого не говори. Зроблю все, що скажеш. Але, будь ласка, не змушуй мене відповідати на запитання. Я й сама нічого до кінця не знаю. 
На обличчі ангела з‘явилась геть не янгольська посмішка.
-Кажеш, зробиш усе, що скажу? 
-Усе в мірі розумного! 
-Міра розумного для кожного різна. 
Трейсі грізно насупила брови, ледь стримуючись від обурення. 
-Добре, добре. Не злись так. Мені потрібно аби ти, -Недді повільно встав з ліжка та підійшов ближче, щоб дівчина точно почула його. - доповідала мені про кожен крок Люцифера. 
-Що? Я? Та як ти смієш? Я тобі що, цуценятко або шахрайка, яка буде вистежувати за демоном?! 
-Обирай, Трейсі. Або ти граєш за мене, або ні за кого. 
-Ти ж ангел.
Дівчина й досі не здавалась, адже їй було моторошно від одного погляду Люцифера, а після того, як демон дізнається про угоду з Недді, невизнаній точно не жити. 
-Так. Я ангел. І що з того? 
Недді знову влігся на своє ліжко, не припиняючи посміхатись. 
-Ти повинен допомагати людям! 
-Людям! А ти божество. Швидше вирішуй, інакше я передумаю. 
Цокнувши язиком, Трейсі підійшла до високого ліжка та сіла біля ангела. Недді легенько повернув голову в бік невизнаної, ліниво розглядаючи риси обличчя. 
-Добре, я згодна. Я буду доповідати тобі все, про Люцифера, що буду знати сама. Ти ж нікому й слова не скажеш про нашу угоду і про мою енергію! А, і ще, ти будеш захищати мене. 
-З чого це раптом? -ангел підійняв спину, опускаючи вагу на лікті. 
-А з того! Я і так прошу дуже мало! 
-Добре. Я згоден. 
-Тоді дістань кільця для домовленості. На слово я вірити не збираюсь. 
-Звідки ти знаєш про кільця? 
Сівши в позі лотоса, Недді стиснув пальці в кулак. Навколо його руки почало утворюватись ніжно блакитне сяйво, а через декілька секунд з‘явились кільця. 
Взявши одне з них, Трейсі одягнула на середній палець лівої руки. 
-Я, Трейсі, звичайна невизнана, обіцяю доповідати Недді всю важливу інформацію, яка стосується Люцифера. 
Кільце засяяло теплим, ніжним сяйвом, а після зникло. 
-Я, Недді, син престола Філікса, обіцяю захищати Трейсі, коли її життю буде загрожувати небезпека. Також обіцяю нікому нічого не говорити про її енергію. 
На його руці кільце теж зникло, не залишаючи і сліду. 
-Так звідки ти дізналась про кільце? -Недді, вмостившись на живіт, розтягнувся по всьому ліжку в позі зірки, трохи сунучи невизнану вбік ногою. 
-У нас з Люцифером домовленість. 
-Домовленість? -тепер Недді повернувся на бік, підперши голову рукою, навіть не намагаючись приховати те, як сильно він любить ніжитись у ліжку. -Яка? 
-Не твоє діло. -трохи нахилившись до його обличчя, тихо прошепотіла невизнана. Її гаряче дихання ледь відчутно торкнуло кінчик носа Недді.
-Моє. Ти пообіцяла розповідати мені усе, про Люцифера. 
-Ні. Я пообіцяла доповідати лише важливу інформацію, що стосується Люцифера, а не все, що стосується мене і Люцифера. 
Тепер настала черга невизаної посміхатись. 
-Покарати. -просичав, мов змій, Недді. Він чекав секунду, дві, навіть хвилину, але нічого не відбувалось. 
-Що таке, ангеле? Розумієш, що я права, і нічого з обіцянки не порушила? 
Трейсі почала щиро та голосно сміятись впавши на ліжко поруч з ангелом. 
-Ти такий наївний! Відразу помітно, що ти ангел. 
Легенько, вказівним пальцем, витерши сльозинку, що була викликана поривом сміху, Трейсі повернула голову в бік ліжка, на якому лежав хлопець. Але його там не було. 
-Недді? -злякавшись такій зміні обставин, їй вже зовсім не хотілось сміятись. Підтягнувши тіло руками, дівчина почала дивитись на всі боки, поглядом шукаючи вже знайомі, світло-русі пасма. -Недді, це вже не смішно! 
На всякий випадок вона заглянула під ліжко та навіть до шафи, але безрезультатно. 
-Недді, годі ображатись! Я ж нічого поганого не зробила. Виходь! Я знаю, ти мене чуєш. 
Минуло не менше п‘яти хвилин, але ангел досі не з‘являвся. 
-Ну добре, а якщо так? 
Підійшовши до тумби, Трейсі почала відкривати кожну шухляду. Присівши, в самій нижній вона знайшла спідню білизну ангела та почала сміятись. 
-Огогого! -все ще регочучи, виголосила Трейсі. -Та я бачу, тут у тебе, як на маскараді. 
Вона дістала рожеві труси з принтом дуже відвертої Снігуроньки. Її груди ледь закривав короткий топ з глибоким декольте, а спідничка більше нагадувала ганчірку. Трейсі знову зареготала, мов божевільна. Вона повільно підійнялась, зачиняючи шафу, все ще тримаючи в руці труси. 
-Припини! -гаркнув Недді, який з‘явився так само несподівано, як і зник. Він швидко вихопив у Трейсі білизну та закинув назад до тумби. Дівчина навіть не намагалась цьому зарадити, а навіть, якби хотіла, не змогла. Вона досі сміялась, притримуючись однією рукою за стілець, аби не впасти, іншою-тримаючись за живіт. 
-Ні, ну ти мені поясни, -гикнувши, а потім знову істерично посміявшись, вона лягла на ліжко. -для яких таких «особливих» днів ти бережеш такі трусики? 
-Трейсі, годі знущатись! -щоки ангела були настільки червоними, що, здавалось, він зараз вибухне. 
-Я цього ніколи не забуду. - з очей досі лились сльози, а скули зводило від болю в м‘язах. 
-Ах ти ж... невиховане дівчисько! Я тобі покажу, як з чужих речах нишпорити! -з цими словами Недді швидко навис над тілом Трейсі, однією рукою він тримав її зап‘ястя над головою, іншою притримував своє тіло, аби ненароком не зламати щось невизнаній. Ногами хлопець швидко «окільцював» маленькі ніжки невизнаної, не дозволяючи й руху зробити. 
-Ти що робиш? -своїми грудьми Недді відчував, як швидко б‘ється її серце.
-Виховую тебе, мишко. 
Декілька разів смикнувшись, дівчина впевнилась у тому, що своїми силами вона з ним не впорається. 
-І що ж ти зробиш? -Недді повільно, але впевнено, пройшовся рукою від грудей до пупка дівчини, безсоромно задираючи светр до бюстгальтера. -Невже зґвалтуєш мене? -Трейсі знову почала сміятись. Замість того, аби вириватись, вона уважно спостерігала за кожним рухом парубка, мов зачарована. Вперше вона подумала про те, наскільки ж все таки ангел красивий. 
-Ні. -закусивши губу та хижо посміхнувшись, Недді припинив блукати по її оголеному животі, доторкнувся до ребра дівчини та почав вправно лоскотати. 
-Ай! Ахахах! Недді! Зараза, я тебе вб‘ю! -Трейсі почала звиватись під тілом ангела, голосно регочучи від болісної насолоди. 
-Повторюй за мною, мишко: Я... повторюй! -Недді не здавався, він продовжував лоскотати дівчину тримаючи за ноги й руки. Звичайно, втримати її зараз було надто важко, але набагато легше, ніж в поєдинку з Люцифером. 
-Я! -ледь не запищавши, Трейсі знову спробувала вирватись та все марно. 
-Ніколи більше... 
-Ніколи. Ахахахах, ай! Ніколи більше... 
-Не буду... 
-Не буду! Припини, Недді, я зараз упісяюсь! 
Тихо засміявшись, хлопець все ж перестав лоскотати невизнану. Ліжко зітхнувши, вона, немов в стративши свідомість, заплющила очі та повністю розслабила тіло.
-Я схудла? -все ще не розплющуючи очі, Трейсі запитала те, що зараз відчувало її тіло. Легкість. Неймовірна легкість та насолода. 
-Не думаю... як на мене нічого не змінилось. Хоча... 
Трейсі від очікування навіть праве око розплющила. 
-Хоча що? 
-Ти стала набагато красивішою. Усміхненою. Розслабленою. 
Це точно не те, що хотіла почути дівчина. В її голові навіть промайнула думка про те, що вона ненароком випустила енергію і Недді знову під її впливом. Мов, прочитавши її думки, ангел поспішно добавив: 
-І це не через твою енергію, я просто роблю тобі комплімент. Дружній. 
-Ну, якщо дружній, то дякую. А тепер відпусти, мені час до дівчат. 
-У нас завтра заняття в саду, ти й досі повністю не навчилась керувати Арабеллою. Пам‘ятаєш про це? 
-Звичайно. Недді, відпусти, мені вже стає боляче. 
Останнє слово змусило ангела швидко зістрибнути на інший бік ліжка.  Все ще тримаючи одне зап‘ястя в руці, він подивився на шкіру невизнаної. На її руках були сліди ледь помітного, фіолетового кольору. 
-Пробач, я не хотів. -вперше він був з нею таким ніжним, якими собі і уявляла ангелів Трейсі. 
-Не переймайся. -вона хотіла встати, але Недді трохи прудко вхопив її за лікоть. 
-Дозволь допомогти. 
Трейсі, закусивши нижню губу, ніжно посміхнулась. 
-Дивлячись, як саме ти хочеш допомогти. 
Ігноруючи хіть в голосі невизнаної, Недді трохи потягнув її за лікоть до себе. Вмостившись навпроти ангела, дівчина зітхнула. Все ж таки не дуже б хотілось, аби Люцифер побачив ці сліди. Ангел, немов робив це вже не вперше, обережно огорнув її зап‘ястя своїми долонями. Яскраве, ніжне блакитне світло неначе просочувалось під шкіру дівчини. Через декілька хвилин на її зап‘ястях не залишилось і сліду. 
-Ти... ти повинен мене навчити! Я хочу так само! -Трейсі швидко зістрибнула з ліжка, адже розуміла, надто довго знаходиться у ангела. Якщо не Люцифер, то дівчата точно почнуть хвилюватись, і тоді біди точно не минути. 
-Добре. Але не зараз. І не завтра. І навіть не через місяць. Ти слабка, мишко. 
-Чому саме «мишка»? -Трейсі зупинилась біля дверей, дивлячись на ангела. Їй хотілось якомога швидше побігти до своєї кімнати, аби подруги не підняли вереск, що вона зникла. Але також їй дуже хотілось залишитись поруч з ангелом та говорити про все на світі, навіть про найдурніші теми. 
-Тому шо ти така ж маленька та беззахисна. Що вартує тебе вбити? Легенько зіштовхнув, і все. Але ти відчайдушно борешся за своє місце під сонцем, навіть, якщо серед нас ти не більше сірої миші. 
-Що ж, врахую за комплімент. А зараз мені дійсно треба бігти. І якщо твоя ласка, не підходь до мене при інших божествах. Я не хочу аби нас бачили. 
Як тільки її рука відчинила двері, Недді голосно гукнув: 
-Ти що робиш? Зачини негайно! 
Здивувавшись такій поведінці, сама того не розуміючи, вона підкорилась. Швидко зачинила двері та закліпала очима, надувши губки. Зараз вона нагадувала ляльку, а не божество. 
-Мишко, якщо ти забула, я нагадаю. Ти в чоловічому крилі. Тебе хтось побачить і тоді... -він закотив очі від насолоди і облишав нижню губу. -тебе чекає покарання. 
-Айй! -невизнана підскочила та вдарила себе по лобі. -Як я могла забути! Чорти б тебе взяли, Недді! 
-А що я? Я ні в чому не винен! -в знак протесту він прудко підійняв руки догори. 
-Це ти мене сюди притягнув, тобі й до кімнати проводжати! Давай швидше, ти син ректора, тобі нічого не буде! Тому негайно відведи мене до моєї кімнати. -аби довести серйозність всіх своїх намірів, Трейсі навіть гупнула рукою по столі. 
-Навіщо це мені?-Недді, немов насміхаючись, розтягнув своє довге, атлетичне тіло вздовж майже всього ліжка. Руки поклав за голову на посміхався. Зухвало, з нотами похоті та цікавістю він дивився на дівчину, яка навіть не збиралась здаватись. 
-Послухай, -Трейсі загрозливо наблизилась до ангелами, міцно стиснувши пальці. -якщо ти негайно не відведеш мене до кімнати, я тобі крила відірву! І повір, ще трошки позлиш мене, і я справді це зроблю! 
-Та невже? Ну тоді, чого ми чекаємо? 
Ангел швидко розправив свої крила, змітаючи ними всі предмети, що стояли на тумбах біля ліжка. 
Трейсі звичайно ж розуміла, що проти нього силою не піде, якби не старалась. Тоді вона вирішила брати хитрістю. Аби приспати пильність Недді, вона почала розповідь на тему, яка просто не могла не зацікавити його: 
-А давай так. Я тобі розповім маленький секрет про Люцифера, а ти допоможеш мені дійти до кімнати не поміченою, згода? 
Ангел швидко склав крила та сів на ліжку в позі лотоса. Це вже вдруге за ці години. 
-Якось, мені Люцифер розповідав, чому він кожного разу перемагає тебе. І діло зовсім не в твоїй слабості, -очі ангела засяяли цікавістю, зовсім нічого не помічаючи навколо. Очікуючи такої реакції, Трейсі почала збирати в центрі свого живота енергію. Спочатку це був маленький згусток, але потім він ставав все більшим. 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше