Сто кроків до раю або як стати дружиною Сатани

Глава 24


Розвернувши голову, невизнана побачила Емберлі. Живу та здорову. Її серце забилось швидше, радіючи, що з Емберлі все добре. Немов, змовившись, дівчата побігли на зустріч одне одномус зливаючись в міцних обіймах. 
-Пробач, Трейсі! Я так перед тобою завинила. -Емберлі тихо всхлипнула, ще міцніше притискаючись до невизнаної. 
-Все добре. Як бачиш, я жива і здорова. Навіть ран немає. 
Дівчата трохи відсторонилися одна від одної, після чого невизнана помітила поруч з Емберлі широкоплечого демона. 
-Олівер. -немов прочитавши її думки, демон представився. 
-Трейсі. -дівчина протягнула руку у відповідь, легенько потиснувши. 
-Знаю. Я друг Люцифера. Він мені багато що про тебе розказував. -демон загадково підморгнув, після чого Емберлі «ненароком» штовхнула Олівера, насупивши брови. 
-Я сподіваюсь, лише хороше. -посміхнувшись дитячій поведінці подруги, Трейсі вже навіть придумала, яку сукню одягне на їх весілля. 
-Ну це з якого боку подивитись. 
-Емберлі, я довго тут пролежала? -вона думала, демониця зараз скаже, що місяць, або в гіршому випадку-пів року. Адже на свому тілі вона не побачила жодної подряпини. 
-Майже добу. -немов, це зовсім її не дивувало, відповіла Емберлі. 
-Добу? Чому ж на мому тілі немає ран? 
-О, за це не хвилюйся. -відповів Олівер. -На Землі лікують довго й нудно, а регенерація людей змушує бажати кращого. У божеств, по-перше, краща регенерація. По-друге, наші рани, втома, поранення та хвороби залежать від енергії з даром зцілення. Всі, в кого енергія з даром зцілення-працюють лікарями. Чим більше енергії виділяють у пораненого, тим швидше рани загоюються. 
Трейсі почала сміятись, немов, їй щойно Америку відкрили. Емберлі з Олівером переглянулися, після чого демон тихо добавив, аби почула лише Емберлі: 
-Це нервове. 
-Олівере! Якщо ти друг Люцифера, не підскажеш, де він може бути зараз? -перевіривши у своїй годівле ці все, що сказав демон, вона знову згадала про Люцифера. 
-Нажаль, не підкажу. Але із задоволенням допоможу знайти. 
-Ти б не міг попросити типа позаду нас відчепитися від мене? -навмисно голосно сказала невизнана. -Тому що мене дістала його присутність, та й дихає він надто гучно. 
Емберлі тихо хіхікнула, прикриваючи рот рукою, а архідемон, зрозумівши, що мова про нього, швидко підійшов до трійці «друзів». 
-Пробачте! -він схилив голову перед Олівером, намагаючись виправдати себе. -Я не міг не послухати наказу Його Високості. 
-Все добре, Куппер, можеш йти. Я нагляну за нею. -Олівер поплескав демона по плечі, а потім, трохи розвертаючись на п‘ятах, обійняв лівою рукою талію Емберлі, а правою-талію Трейсі, повівши в глиб коридору. 
-Чого бажають найкрасивіші дами у цьому пеклі? 
Дівчата вмить зашарілись від уваги демона, переглядаючись між собою та грайливо посміхаючись. 
-Я б не прости вийти до саду. Погуляяяти трохи. -Емберлі мрійливо закотила очі, згадуючи сад, в якому вона нещодавно поцілувалась з Олівером. Це була, здається, найсолодша мить у її житті. 
-А я хочу знайти Люцифера. Все ж він подбав про мене, я повинна хоча б подякувати. І чим швидше, тим краще. -Трейсі зупинилась біля сходів, легко в вертаючись з обіймів демона. 
-Пробачте, та я не зможу скласти вам компанію, я краще прогуляюсь пеклом. 
-Ти впевнена? -Емберлі трохи надула губки, хапаючи Трейсі за руку. -Твого охоронця відправили до покоїв Люцифера. Краще не треба! Хто зна що тобі тут заподіють? Все ж це не школа, а пекло. Ходімо з нами, Трейсі! А потім знайдемо Люцифера. 
-Ні, Емберлі. Йдіть до саду, за мене не переймайтесь. Я трохи прогуляюсь та повернусь до покоїв. 
-А якщо з тобою щось станеться? 
-Нічого зі мною не станеться! -Трейсі наполегливо вирвала свій лікоть з-під довгих кігтиків демониці. 
-Я не хотіла тобі цього говорити, але... -демониця нахилилась до вуха невизнаної, палко шепочучи слова. -Брітані лютує. Вона дізналась, що тебе лікували у покоях Люцифера, в які навіть вона жодного разу не заходила. Вона сердиться, не виходить з кімнати і нікого до себе не впускає. Навіть на пари не прийшла. 
Коли демониця закінчила, дівчата швидко переглянулися, ледь стримуючи посмішки. 
-Ну, якщо справа у цьому, я думаю, зможу дати собі раду. 
-Трейсі, я міг би повернути охоронця назад. -запропонував Олівер, який досі терпляче чекав демоницю. Після сьогоднішнього поцілунку він вирішив для самого себе боротись за неї. Навіть, якщо доведеться йти проти її батька. Він буде наполегливо вчитись, аби підійняти свій чин та бути гідним Емберлі. Принаймні, він так думав. 
-Не треба. Гарного вам відпочинку. -помахавши демонам на прощання, Трейсі почала спускатись по сходах, роздивляючись портрети та картини. 
Як тільки вона опинилась на третьому поверсі, її зустріло два довгих коридора, що більше нагадували лабіринт. Навмання обравши більш світліший коридор, Трейсі пішла до його центру. Підлога, як і скрізь, була з чорного мармуру. Стіни світло чорного відтінку, а стеля темно синього. Майже на кожному крокові по два боки були двері, які, неначе на досці, розташувались в шахматному порядку. Дійшовши до кінця коридору, її увагу привернула найбільша картина, яка закривала майже всю стелю. Це була війна. Демони проти демонів. Вони безжально вбивали одне одного, краплини крові розлітались по околицям, а колишній, квітучий сад, перетворився на мертву зону поєдинку. В самому верху на картині було зображене небо, яке перекривав вогонь. Уважно прослідкувавши поглядом за вогнем, Трейсі побачила на диво знайомого дракона. Нелтаріон. Це він перекрив на картині небо своїм пекельним вогнем. 
Брови невизнаної трохи насупились, вона підійшла ближче до картини, яка виявилась в три метри завдовжки, змушуючи Трейсі пожалкувати та знову відійти. 
-Якщо тут Нелтаріон, тоді де Люцифер? 
Знову повернувши погляд на дракона, вона що є сили вдивлялась на все вгорі картини, витрачаючи на це не менше, ніж десять хвилин. Слуги пекла лише те й робили, що підозріло коси лист на дівчину, але нічого не наважувались сказати. 
Коли надія майже зникла, а погляд ковзанка донизу, вона зустрілась з червоними очима демона. Безпомилково зробивши висновок, що це Люцифер, Трейсі швидко підійшла до картини та торкнулась кінчиками пальців маленької фігурки демона. З одягу на Люцифері були лише чорні спортивні штани, на плечах та грудях виднілись порізи, а на колінах перед демоном стояв широкоплечий блондин. Люцифер міцно тримав його за шию, направляючи голову вбік. Не важко було здогадатись, що саме зробив демон зі своїм «побратимом». Його обличчя не виражало нічого, крім задоволення. І це лякало невизнану. 
Лякало те, що демону й дійсно подобалось вбивати. Якщо вона йому набридне, що завадить точно так само не вчинити й не скрутити тендітну шию?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше