Глава 38

Музика гатила по вухах що є сили, погрожуючи от-от зірвати вушні перетинки. Люцифер разом з Олівером зайшли до великого клубу, прямуючи до своєї зони, яку замовили заздалегідь.

Дівчата ледь стежкою не стелились при виді демонів. Їх магнетична аура була набагато сильнішою за будь-яку людську, і поведінка дівчат тому доказ.

Люцифер відсунув шторку приватної зони, після чого всівся на довгий диван, Олівер примостився поруч.

-Не думаю, що ти спустився на землю заради барів. Тобі і в пеклі демониць достатньо.

-Правильно. У нас є декілька завдань, і ми повинні їх виконати.

Шторку відсунула молода офіціантка у короткій спідниці.

-Панове, що будете замовляти? -дівчина жадібно облизала губи, розглядаючи демонів. Знала б вона хто перед нею, сумніваюсь, що почала б так вправно зваблювати.

-Багато, дуже багато віскі. Для старту десяти пляшок буде достатньо. -Люцифер часу даремно не витрачав, вже оглядав ніжки офіціантки, красномовно киваючи другові. Коли дівчина зникла за завісою, Олівер ледь не вдавився своїм обуренням.

-Ти геть здурів? У мене є Емберлі, нехай я і демон, але вірний!

-Чого б це раптом? Кожній минулій демониці ти зраджував так само як і я Брітані.

-Колишніх я не кохав, це по -перше. А по -друге, Брітані ти не зраджуєш. Тобі дозволено, мої ж дії законом виправдати не зможу.

До їх зони зайшли дві стрункі дівки, вправно виляючи стегнами. Одна навіть “ненароком” торкнулась коліна Олівера, коли ставила пляшки на невисокий стіл. Демон прудко зсунув коліно вбік, помітно морщачи обличчя.

-Ой, побачте мене, така незграбна! -дівчина напружено посміхнулась, помічаючи реакцію демона.

-Нічого, з усіма буває.

Люцифер вже відкрив одну з пляшок та відпив з горла.

-Ви так і будете тут стовбичити, чи вам допомогти знайти вихід? -роздратований тормозінням офіціанток, Люцифер дістав з кишені флешку, яку йому передав земний найманець. Ще вчора він найняв людину для розвідки усього минулого життя Трейсі.

-Пробачте, може вам ще щось треба?

-Напевно, замов ноутбук та принеси сюди. Це поки що все.

Дівчата вийшли з приватної зони, поспішаючи до інших клієнтів.

-І так, який же у нас план? -повторюючи за другом, Олівер також відкрив одну з пляшок. Склянки самотньо стояли на столику, на які демони навіть не звертали увагу.

-Сьогодні напитись як останні занепалі демони.

-Якщо це тобі дійсно допоможе, не маю нічого проти.

Олівер з захопленням розповідав про службу у Серафима, трохи роздратовуючи друга своєю прихильністю до Мітчера.

-Що ти зробив з Томом? Я питав у охорони в’язниці, сказали, живий.

-О, нічого особливого. -Люцифер ледь не розлігся на дивані, посміхаючись, мов чеширський кіт. -Спочатку я викинув його у лаву грішників на два дні. Ти б бачив його очі. -хриплий сміх вирвався з горла демона, пригадуючи ті події. -Потім я кожного дня відривав по крильцю, черга дійшла до ніг, потім і до рук. Залишилось саме головне -що відрізати далі?

Олівер ледь помітно поморщився, дивуючись садистськими уміннями Люцифера.

-Тільки не кажи, що ти...

-О так! Я відрізав те, що давно заважало йому між ногами. Нещодавно відрізав язика, потім вуха. Після повернення планую зайнятись очима. Але перед цим згвалтую його сестру.

-Він же вмре так зовсім скоро. А ти хотів, аби він мучився.

-Він вже більше місяця борсається у власній крові. Думаєш, не достатньо? -Люцифер зробив останній ковток, осушуючи пляшку. Але у запасі було ще вісім, чому б ні?

-Думаю, що на рахунок його сестри ти погарячкував. До того ж, вона подруга Трейсі.

Люцифер прудко випростався на ліжку, здивовано дивлячись на Олівера.

-Звідки знаєш?

-Ти просив стежити за Трейсі, і Злата, сестра Тома, єдина, до кого дівчина підходила. Здається, до мого від’їзду вони дуже здружились. Сиділи у саду, віночки плели.

-Чому ж ти раніше не сказав? -демон нервово запустив п’ятірню у волосся, важко здихаючи. -Я наказав кинути Злату до в’язниці. Якщо накажу відпустити -все розповість Трейсі, а вона мене і так дістала з своїми вічними кониками. Знову почне сперечатись.

-Я не вважав це важливою інформацією. Але Злату краще відпусти. А там будь що буде.

До їх зони зайшла блондинка, заносячи ноутбук.

-Все як ви і просили. Суму ми вже включили до чеку. -передаючи пристрій Люциферу, офіціантка швидко зникла. Ніби і дійсно розуміла, що перед нею нелюди.

-Навіщо тобі людські штучки? -Олівер потягнувся до меню, намагаючись обрати щось з їжі.

-Поклади на місце! Зараз сідай біля мене, потрібно, аби подивився на вміст цієї флешки. Завтра у тебе багато роботи, тому хутко покидай меню і очима в екран! -жартівливо, але суворо прохрипів Люцифер. Демон образливо відкинув меню та підсунувся ближче. На екрані з’явилось фото Алекса. -Запам’ятай цього типа, завтра ти повинен будеш дізнатись усе про нього та що пов’язувало з Трейсі. Все, з самого початку. Я відкрив банківський рахунок на твою кредитку, тому зможеш наймати кого хочеш, коли хочеш та за будь-яку суму.

Люцифер перегорнув далі, це було фото Сильвії. -Ця жінка, мати Трейсі, також дізнайся про неї. Не так детально, як про того типа, але все ж основне мені знати потрібно. -знову наступна фотографія -це був Дейл. -ну і про цього дізнайся. Завтра ввечері усі необхідні папери повинні бути у мене. За кожним встанови стеження, я повинен знайти їх в будь -яку мить.

-Це все?

-Запам’ятав?

-Так.

-Тоді все.

Олівер прудко схопив меню, гортаючи сторінки, змушуючи демона посміхатись. Земля дає про себе знати і необхідність у їжі стає більш важливою, ніж у Небесах.

***

Ранок зустрів Люцифера головним болем від випитого алкоголю. На землі ніякий він не демон, а звичайний людець, який відчуває все точно так само.

Біль швидко минула після похмілля, а далі настала черга улюбленому заняттю демона -замовлення гарненьких дівчаток.