Глава 13

♔ Сабріна Кавінскі ♔

Кожна людина боїться смерті й кілери не є винятками, просто вони навчилися свій страх перетворювати в силу, точніше їх так навчили. В очах справжнього кілера не має бути місця почуттям, особливо таким сильним, як страх чи кохання. Єдине почуття, яке має володіти душею вбивці — це бажання вбивати..

Це єдиний урок Кена, який я засвоїла на відмінно. Цей урок — запорука мого життя. Невже він вірить, що я забуду про те, що є гарантією мого життя? Так, я не хочу жити, але й померти від рук вбивці свого сина не хочу, адже це занадто принизливо. Кілер має право на смерть під час виконання надскладного завдання, на полі бою, але аж ніяк не від рук власних ворогів, які колись вважались друзями.

Як людина я маю право на те, щоб самій обирати власну долю, але як вбивця лишаюсь підневільною і це не просто смішно, а страшно. Ви бачили колись кілера, який добровільно відмовився від брудної справи? Я не бачила.. З кількох простих причин: по-перше, мистецтво вбивства захоплює. Так, можливо, спершу здаватиметься бридко, але потім все зміниться: ти почнеш експериментувати, шукати нові підходи до скоєння злочинів. По-друге, за це добре платять, а найкраща робота — це захоплення, за яке добре платять. По-третє, тобі просто не дадуть піти, адже в кожного твого наставника або посередника (неважливо наскільки він добрим здається) на тебе завжди буде компромат. Він говоритиме, що це лише захист, проте не варто вірити, адже в тих паперах — твоє рабство, але аж ніяк не захист. Сьогодні я переконалася, що існує ще одна причина, яка є найважливішою з вище перечислених: якщо ти йдеш і не вбиваєш, то тієї ж миті стаєш непотребом, а будь-яке сміття потрібно прибирати. Думаю, що ви розумієте, про яке прибирання йде мова..

Зараз я стала непотребом. І це відбулося лише з одної причини — моя місія в житті Кена закінчилася. Це може прозвучати дивно, але в кримінальному світі в кожного є своя місія, після виконання якої з тобою прощаються, як з непотрібним свідком, але це все так захоплює, що не встигаєш зрозуміти, коли ти вже стоїш в кінці безодні, з якої вже більше не буде виходу. Кен розраховував на те, що я занадто захоплюсь вбивством покидьків, і не помилився, адже разом з майстерністю прийшла і залежність, а обережність зникла. Він скористався моїми слабкостями. Можливо, саме тому цей пістолет зараз над моєю головою? А я сиджу з заплющеними очима, чекаючи власної смерті від ворога, який вже ніколи не стане другом. Постріл звучить, наче сигнал до того, що ще секунда і мене не стане. Мою душу пронизує біль, а серце стискається. Здається, що якоїсь миті стало мало повітря, але я не можу поворухнутися. Через декілька секунд чую ще один постріл, який і стає вирішальним у моєму житті.

Знаходжу в собі сили розплющити очі. Я обережно розплющую очі, поправляю волосся рукою, хоча мушу визнати, що від того мій вигляд не став кращим. Бачу перед собою тіла двох чоловіків, які ще кілька секунд тому були її найгіршими катами. Торкаюсь рани на своїй голові. Від болю на моєму обличчі з'являється незадоволений вираз обличчя. Я нахиляюсь до одного зі своїх кривдників і беру в руки пістолет, після чого чую чийсь голос неподалік:

— Бачиш, а ти хвилювалася, що ми не встигнемо.. Це Кавінскі, а з нею попрощатися просто так не вийде.

Я підводжу свій погляд і дивлюся на незнайомі силуети хлопця і дівчини, наставляючи на них пістолет, запитую:

— Ви хто? Ви ще одні від Кена?

Я збираюся натиснути на курок, а потім чую жіночий голос, який говорить:

— Ей, дівчинко, заспокойся.. Якби ми були від Кена, то б навряд чи стали б вбивати його людей заради тебе.

Мене це злить, тому я майже криком говорю до них і відходжу назад, впираючись в стінку:

— Я ще раз повторюю запитання.. Хто ви й що тут робите?! Навіщо вам я?

Хлопець почав повільно підходити до мене, а я підняла пістолет і вистрелила в повітря, сказавши:

— Ще хоча б крок до мене зробиш, то наступна куля опиниться у твоїй голові.

Незнайомець засміявся, а потім сказав:

— Бос мав рацію.. Ти, Кавінскі, і справді божевільна. В тебе в самої голова розбита. Ти стоїш в такому вигляді над тілами двох чоловіків, які ледь тебе не вбили й збираєшся застрелити нас з їхнього пістолета.. Ось чому жінкам не місце в цій справі.

Я хотіла щось сказати, проте мене випередила незнайомка, яка сказала:

— Не забувай, що перед тобою стоїть жива легенда. Та й з жінками ти проводитися явно не вмієш, адже, якби був розумний, то зробив би ось так..

Вона починає різко йти в мій напрямок і я лише направляю дуло пістолета на неї. В той час, коли моє бажання натиснути на курок вже повністю охоплює мене, відчуваю холодну руку на своїх зап'ястях. Я натискаю на курок, але він підіймає мої руки вгору, тому я не влучаю і тихо говорю:

— Чорт..

Незнайомець лише сміється, а потім додає:

— Виходить, навіть легенди можуть не влучити в ціль..

Я закатую свої очі, а потім говорю:

— Замовкни...

Він хитає головою, холодно говорячи:

— Не дочекаєшся.

В цей час дівчина вже підійшла до нас і з сарказмом сказала до незнайомця:

— Відстань від неї.. Загравати будеш потім. Вона б все одно в мене не влучила б.

Я розгнівано кажу:

— А ти хочеш перевірити? Чи може сумніваєшся?

Вона мовчки дивиться на мене, а потім сміється. Від її сміху я чомусь ще більше злюсь, а дівчина, побачивши це додає:

— Не хвилюйся.. В тебе ще буде вдосталь часу для цього. А зараз нам краще поїхати з цього місця, поки нас ніхто не побачив, бо чотири вистріли в одному місці — це занадто.

Я її перебиваю говорячи:

— Це занадто небезпечно.. Правило номер десять... Ти маєш вбивати швидко і безшумно, тому грай зі своєю жертвою не під час вбивства, а під час її дослідження.

Незнайомка мило посміхнулася:

— Тепер я бачу перед собою жінку, яка вже хоч трохи нагадує Сабріну Кавінскі. А тепер ходімо..

Я здивовано поглянула на неї, не знаючи, що сказати, а незнайомець сказав: