Глава 26

♔ Пітер Батлер ♔

Ми всі так чи інакше боїмося зустрітися з людьми, що є частиною нашого минулого. Можливо, так відбувається тому, що нам дуже складно визнавати те, що не все в цьому світі залежить від нас, а, можливо, просто боїмося найменшої можливості того, що ця зустріч не принесе нічого хорошого, адже не дарма ту чи іншу людину назавжди занесено до нашого минулого. Хоча варто хоча б на хвилину задуматися про власне життя, то зрозумієш, що нікого не цікавлять твої страхи й бажання, адже ця зустріч неодмінно відбудеться. Тому єдине запитання, яке зараз доцільно буде поставити: коли? Ви не помилилися, адже нам не важливо з ким, де і за яких обставин відбудеться та чи інша подія, що, можливо, зруйнує наше життя, важливий лише час. Щоб там не говорили, але час воістину безцінний.

Я стою напроти жінки, яка б мала, на мою думку, відкрити мені правду про смерть мого батька, і подумки дивуюсь власній дурості. Вона і правда... Мабуть, це дві абсолютно не сумісні речі. Як особа, яку я поховав в минулому може стати ключем від мого теперішнього? Як? Невже навіть доля вирішила посміятися наді мною в цю мить? Але, щоб там не було, зараз не час ставити питання, час шукати на них відповіді, тому будь-які сумніви потрібно відкинути в сторону.

Я дивлюся на цю особу, не знаючи, що сказати, а вона ще раз повторює:

— Ти шукав Керол Сміт? Це я.. Говори, що тобі потрібно, або йди.

А що мені потрібно? Здається, на мить і забув про це, тому ще раз повторюю пошепки її ім'я:

— Керол Сміт...

Мабуть, ви також запитаєте про те, хто така ця славнозвісна особа, що так просто вибила мене з колії? Все просто.. Вона та, про кого я не хочу згадувати, частина мого минулого. Мила дівчина Керол, життя якої колись знищив такий покидьок, як я. Важко повірити, що ця жінка, яка тепер так віддано прикривається великою літерою закону, дочка наркоторговця, який щиро вірив в те, що наркотики спроможні зробити всіх щасливими, проте, не зважаючи на це міг бути гарним сім'янином і турботливим батьком. Не знаю скільки часу так тривало, або могло б тривати ще, якби ця справа не була розкрита. Моя перша справа. Дивно, проте я й досі пам'ятаю те, як вона приходила відвідати свого татуся і переконувала мене в тому, що він невинен, просила ще раз все перевірити, адже, на її думку, це було неможливим. Не могла ж людина бути настільки різною? Проте я з впевненістю доводив, що моя точка зору вірна, а він — винен. Проте, чим далі я заходив, тим більше руйнував життя живої людини й не важливо, яким воно було. В день суду, коли винуватцю мали винести вирок, його знайшли повішеного на шнурку від кросівок, які напередодні передала йому дочка. Не знаю, що підштовхнуло його до цього вчинку: винуватість чи віра у власну невинність, та ця справа стала початком моєї кар'єри, побудованої на крові звичайного наркоторговця, у винуватість якого всі повірили. Всі, крім Керол..

Зараз мені дивно бачити її перед собою. Не знаю чому. Можливо, вона дуже сильно змінилася, а, можливо, змінився я. Її манера говорити, впевнена постава.. Цікаво... Вона акторка чи все-таки сильна особистість? Від того дівча, що стояло переді мною, не лишилося й сліду. Проте чи про це мені зараз варто думати?

Я дивлюся їй в очі, а потім, беручи свої власні неприємні спогади під контроль, холодно говорю:

— Керол, в мене до тебе одне запитання..

Вона позіхнула, а потім сказала:

— Добре.. Лише одне запитання і ти підеш звідси й більше не повернешся. Не ображайся, проте твоя присутність мене втомлює. Вона нестерпна, як і твоя бридка фізіономія.

Вона робить паузу, а потім додає:

— І ще одне.. Мій час безцінний і він коштує грошей. Ти ж читав це перед тим, як записуватися до мене на консультацію? Хоча, стривай.. Ти ж не записувався... А прийом без запису у два рази дорожчий. Слухай і запам'ятовуй.. Спочатку гроші, а потім твоє омріяне запитання.. Одне запитання... Не більше, бо я тебе знаю. Де перше, там і десяте? Але ж ми не на допиті, не забувай про це.

Від цих слів я закочую очі. Все-таки вона дочка свого батька, але, на відміну від нього, масок не одягає і в цьому її єдиний плюс. Я дістаю з кишені гаманець і дістаю звідти п'ятсот доларів, кладу перед нею на стіл і запитую:

— Тепер можна запитання?

Вона бере гроші й кладе їх собі в кишеню, говорячи:

— Міг би й більше дати.. Хоча я забула, що ти жахливо жадібний, тому добре..

Я спокійно ставлю запитання:

— Навіщо ти приходила у мій дім? Що тобі потрібно від мене і моєї сім'ї? Чому представилася моєю нареченою? І на що розраховувала? Думала, що я не дізнаюся?

Вона засміялася, а потім сказала:

— Пітере, ти заплатив за одне запитання, а задав п'ять. Невже думаєш, що я рахувати не вмію? Якщо так, то я тебе розчарую, домовленість важливіша допитливості. Відповім лише на одне запитання, яке мені сподобалося найбільше.

Після цього в кімнаті на декілька секунд знову запанувала тиша, а потім її перебив жіночий голос:

— Навіщо я приходила у твій дім? Хотіла просто подивитися на те, як живе особа, що зруйнувала життя моєї сім'ї. Знаєш, я зрозуміла, що ти в рази гірший за мене, адже, на відміну від твого батька, мій мене любив, а не ненавидів. А.. І ще одне... Замість того, щоб мене в чомусь підозрювати, краще піди й пожалій маму. Мабуть, їй в рази гірше, ніж моїй, адже її дорогий чоловіченько намагався залізти під спідницю її любій невістоньці. І хто знає чи в нього вийшло? Мушу визнати, що він прекрасний в ліжку, не то, що його син.

Вона засміялася, а я з усієї сили, яку мав, вдарив по столі. Чи відчував біль? Не знаю... Я не знаю, що маю відчувати. Вона говорить занадто переконливо, щоб їй не вірити, але я не хочу вірити в те, що мій батько був аж таким покидьком. Можливо, тоді, коли я ламав її віру в батька, вона відчувала те саме, а тепер через роки просто відплачує мені за ці "блаженні" відчуття. Здається, що мій голос повільно доходить до крику, проте нічого не можу з цим вдіяти. Це не мій крик, це крик душі.