Глава 33

♔ Джеймс Абрамс ♔

Ми зраджуємо тих, хто нам довіряє. Цьому немає пояснення, точніше краще просто його не шукати, адже пошук принесе нам ще більше страждань, ніж зрада. Але, відкинувши власні страхи, звернімося до себе, щоб нарешті зрозуміти чому так стається. Кожна людина, не зважаючи на всій розум, продовжує жити інстинктами, а, як відомо, найсильніший з них — самозбереження. Ми здатні на все, щоб врятувати власне становище...

Але, якщо все насправді так, то чому я не можу зрадити дівчину, що живе зі мною в одному будинку. Ми ж знайомі не так давно і нічого не винні одне одному. Так, мені подобається те, як вона однієї миті буває серйозна, а іншої тихо сміється наді мною; подобається бачити, як в ній знову зароджується жага до життя. Але що це дає?

Сьогодні мій день не був настільки щасливим, як попередній, адже за чашечкою ароматної кави мене чекали не приємні ранкові новини про безтурботне життя Лос-Анджелеса, а стаття про нові деталі справи Меттьюса. Новий свідок, нові докази існування "SK" — все це зовсім не входило в мої плани й, безсумнівно, не могло з'явитися нізвідки. Тому я майже одразу зателефонував своєму знайомому, що працював у "Los Angeles Times". Якщо подумати, то працівник найбільш відомої газети в Лос-Анджелесі має знати більше, ніж дають статті в Інтернеті, а що найголовніше — може знати інформатора. Коли слухавку підняли, то я легенько посміхнувся і сказав:

— Друже, доброго ранку..

Я не називав його за іменем, адже просто не пам'ятав його. Не вважав за потрібне пам'ятати те, що наступної миті потрібно буде забути. І гріх не назвати знайомого другом, коли йому це так подобається. Вже наступної миті я почув радісний голос чоловіка по той бік слухавки:

— Джеймсе, радий тебе чути... Друже, де ти зник? Чому так довго не телефонував? Чи, можливо, телефонуєш другу лише тоді, коли тобі щось потрібно?

Я засміявся, а потім сказав:

— Сам знаєш: робота, вічні проблеми... Немає часу навіть вгору глянути.

Зробивши коротку паузу, продовжив:

— Але в дечому ти маєш рацію... Мені дещо потрібно.. Ти щось чув про справу Чарльза Меттьюса? Говорять, що його нарешті наздогнала кара... Цікаво... Це дійсно так?

Друг засміявся, а потім сказав:

— Його вбили... Про це всі знають. Деякий проміжок часу про його вбивство ніхто не згадував, поки його син не почав копати. Вияснилося, що його вбивство — це справа рук містера "SK". Знаю, що шукати цього кілера немає сенсу, але цю справу доручили якомусь слідчому з Нью-Йорка.. Зачекай... Не можу згадати...

Він зробив паузу, а потім сказав:

— Пітеру, здається... Гатлеру.. Хоча, ні.. Батлеру... Точно, Пітеру Батлеру. Я нічого не міг поплутати.

Я беру до рук ручку і папір. Пишучи на листу ім'я і прізвище слідчого, говорю:

— Видно сама доля вирішила посміятися над Чарльзом, пославши йому сина, що дорожить законом.

Друг засміявся, а потім сказав:

— Так ось... Дивно те, що перед цим цього Батлера звільнили з Нью-Йорка за невідповідність вимогам, а зараз раптом таку важливу справу дали.

Я перебиваю його, запитуючи:

— Отже, ти хочеш сказати, що хтось хоче, щоб цю справу розкрили?

Знайомий більш серйозним тоном відповідає:

— Скажу більше: хтось хоче, щоб ця справа була на очах у громадськості й, можливо, навіть наспівує Батлеру те, про що він знати не повинен.. Доля пішаків відома, тому скоро в нас буде феєрична стаття про смерть слуги закону.

Я прокручував ручку у своїх долонях, думаючи про те, що щойно почув, а потім запитав:

— Ти не знаєш про те, хто зливає всю інформацію до преси?

Голос знайомого повільно втрачав свій спокій, а сам він сказав:

— Вибач, проте нам заборонено це говорити. Але можу сказати одне: це особа, що знаходиться за межею закону.

Цієї миті я перевернув купу образів у своїй голові, проте під такий опис підходив ледь не кожен мій знайомий, який міг знати про те, що королева кримінального світу зараз під моїм захистом і занадто слабка, щоб з кимось боротися. Та другу не варто знати про кожного зі списку моїх підозрюваних, тому говорю:

— Дякую за інформацію..

Я поклав слухавку, а потім набрав номер головного прокурора. Він довго не брав слухавку, проте коли це сталося, то я сказав:

— Чому вас не навчили робити одну маленьку річ: одразу брати слухавку тоді, коли я Вам телефоную?

Грубий чоловічий голос лише сказав:

— А тебе видно Чарльз не навчив говорити зі мною в правильному тоні..

Я стиснув руку в кулак, а потім сказав:

— Зате мене добре навчили як потрібно розмовляти з такими псами, як ти...

Зробивши паузу, впевнено говорю:

— Меттьюса більше немає, а мій бізнес живий і житиме довго. Знаєш, що це означає? Я ще досі такий же, яким був колись.

Чоловік відповідає:

— Твій бізнес житиме доти, доки його не розкриють, а ти сам не відправишся в могилу..

Я роблю вдих, а потім говорю:

— Це не твоя справа.. Я плачу тобі за те, щоб в мене не було проблем і будь добрий... Зроби так, щоб вони не виникали. Інакше ризикуєш опинитися на трасі з діркою в голові. І можеш бути певним.. Це не прості слова.

Чоловік сміється, а потім говорить:

— І чого ж хоче наш любий Джеймс Абрамс?

Я сміюсь, а потім говорю:

— Ти зробиш все, щоб справу Чарльза Меттьюса закрили найближчим часом, а в ЗМІ назавжди забули його ім'я. І я більше нічого не хочу чути.. Можеш бути певним, що за цю роботи ти отримаєш великі гроші.

Справу зроблено. Я мовчки кладу слухавку, допивши каву, заповнюю декілька документів, що все ще роблять мій бізнес хоча б на декілька відсотків легальними.

Здавалося, що подальший день вже йтиме у звичному режимі, але, як виявилося, це не останній сюрприз, який очікує на мене сьогодні, і моєму телефону так і не судилося замовкнути. Через деякий час прийшло SMS-повідомлення. Мабуть, воно було з ряду тих, які б волів отримати в останню чергу. Відправник: невідомий номер, проте щойно прочитав текст, то зрозумів, що цим відправником є ніхто інший, як Кен. Чоловік запропонував мені зустрітися на моїй території й поторгуватись про річ, яка нам обом більше непотрібна, поки він не віддав останні докази проти того, кого всі шукають. Я майже одразу зрозумів про що йде мова і, проаналізувавши всі "за" і "проти", погодився на зустріч.