Столичний сюрприз або Все почалося в селі

Розділ 4.

****

З бренькотом ключів до парочки знову повернулися залишки реальності. Якби ви побачили отой вбивчий погляд зелених очей, який був адресований Денису, то так відверто не шкірили б свої рівненькі зуби, як зараз це робив занадто самовпевнений хлопець.

Помітивши оті блискавки в її небезпечному погляді, Артем накрив своєю рукою долоню Солі і змовницьки підморгнув киваючи на вихід. Спочатку вона не зрозуміла, бо злість на Дена затьмарила залишки розуму. Зиркнувши на ключі, що мирно лежали на столі дівчина миттєво схопила їх у правицю і кивнувши Артему у відповідь потягнула його до виходу.

- Ей! Ви куди? - не одразу втямив Ден поволі слідуючи за ними. Тільки хлопець спізнився…

- Тепер наша черга гуляти! - кинула на прощання Соля. Схопила з полиці свою сумочку і голосно грюкнула дверима. 

- Ви обоє - пришелепуваті! - вигукнув Ден покручуючи пальцем біля скроні, тільки їм було байдуже на його висновки. Вони йому відплатили за все…

Вискочивши з під'їзду Артем досі тримав Соломію за руку. Здавалося, що від похмілля не залишилося і сліду. Все ж таки той порошочок від застуди йому допоміг. Тепер залишилося подякувати за це Солі, яка врятувала його від огидного стану.

Зараз вона поводила себе зовсім інакше. Більше не хмурилась і не дула губи. Соля посміхалася, злість кудись випарувалась, наче, її і не було. З Артемом вона поговорила. Зрештою, зізналася йому в своїх почуттях і цього разу була з ним чесною.

Хлопець відверто радів, що все складалося саме так. Соля зробила свій крок, хоч і маленький, але він був. Тепер, хід за столичним красунчиком.

- Я хочу, щоб ти стала моєю дівчиною, - на одному диханні промовив Артем споглядаючи в її зелені очиці, які зовсім не були готовими до його несподіваної пропозиції.

Соля нервово проковтнула підступивший до горла ком і уважно просканувала обличчя хлопця, яке випромінювало цілковиту серйозність. Він чекав на відповідь не відриваючи від неї очей, а дівчина досі мовчала.

Вона не очікувала такого крутого повороту і не знала, як себе поводити, що відповідати. Їй, безумовно дуже подобався Артем, але в той же час, лякав факт, що вона досі ні з ким серйозно не зустрічалася. По суті, він був  першим хлопцем, який запропонував їй справжні стосунки. Саме тому вона розгубилася. Благо, що ненадовго. 

Соля невпевнено ступила крок, щоб стати ще ближче до Артема, пульс одразу пришвидшився, а думки перетворилися в суцільну кашу. Близькість з цим хлопцем діяла на неї зовсім не передбачувано.  Вона несміливо поклала руки йому на плечі і не розриваючи зорового контакту потягнулася за поцілунком. Хлопець трохи нахилився, притягуючи Солю до себе  і торкнувся своїми вустами її медових губ поволі поглиблюючи поцілунок. Вона була для нього неймовірно солодкою, п'янкою і до божевілля бажаною дівчинкою. Йому більше не треба було слів. Соля відповіла поцілунком. Чуттєвим, запаморочливим. Так не цілують, коли нічого не відчувають, а вона відчувала…

Її лякало нове почуття. Обеззброювало. Дівчина більше не могла відштовхувати Артема, адже між ними було явне притягування, яке неможливо заперечувати. Вона здалася. І нехай зараз, Соля не перемогла однак, чи не вперше, вона почувалася неймовірно щасливою. 

Те саме можна було сказати про Артема. Він таки дочекався свого часу. Нехай все сталося випадково, несподівано і не зовсім романтично, але тепер вони з Солею були разом. 

- Я так розумію, відповідь позитивна? - відірвавшись від її солодких вуст, запитав Артем не випускаючи зі своїх обіймів.

Соля кивнула не взмозі так швидко оговтатися від запаморочливого поцілунку. 

- Тоді, далі за планом в нас перше, давно обіцяне однією загадковою мавкою, побачення.

Дівчина лишень посміхнулася. Здавалося, що цей жахливий ранок поволі перетворився в чудовий день. Тільки гучний дзвінок телефона, що роздавався з її сумочки нахабно порушив їхню ідилію.

Телефонував Дмитро Олександрович, який, мабуть, помітив, що його донька не ночувала вдома.

- Слухаю, тату, - швидко відповіла Соля усвідомлюючи, що їй зараз добряче влетить. 

- Соломіє, ти де? - стривоженим тоном запитав батько важко дихаючи в слухавку. 

- Я в місті. Гуляю, - невпевнено відповіла вона позираючи на Артема.  

- Юля сказала, ти не ночувала вдома, не повідомила їй. Вона хвилювалася, всю ніч не спала, телефонувала тобі. Ти хоч би слухавку підняла, - з докором закінчив останню фразу батько, а Соля ледве не вибухнула від обурення.

Юля? Хвилювалася? Він точно про ту ж Юлю говорив, що вона знала? Та їй би тільки на руку було, якби Соля зникла з їхнього будинку, а заодно і з життя, раз і назавжди. І щодо дзвінків сестричка збрехала. Солі ніхто не телефонував. Ні вчора, ні сьогодні. 

- В мене немає пропущених від неї. Хай не бреше! - дещо різкіше висловилась вона. 

- Соломіє, де ти була цієї ночі? - знову запитав він підвищуючи тон. Соля відчувала, що пахне новими проблемами, які їй з радістю піднесла "улюблена" сестричка!

- Я була в Артема, - тихо зізналася вона поглядаючи на хлопця, що зберігав цілковитий спокій.

Збоку це виглядало цілком зрозуміло і передбачувано, але насправді все було зовсім не так. Шкода, що батьку цього не пояснити, бо він вже встиг завестися до максимальної позначки. Не без допомоги Юлі, звичайно.

- Ти ночувала в хлопця? - пауза. -  Повірити не можу, до чого опустилася моя донька… А я ще Юлі не повірив, - зітхнув батько доводячи Соломію просто до сказу.

- Тату, все не так, як ти подумав, а тим більше, не так, як сказала Юля, - почала виправдовуватися дівчина, хоча розуміла, що ніхто її не чує. - Приїду додому і все поясню, - швидко закінчила фразу і завершила їхню розмову, аби не наговорити зайвого.

Здається, що тепер пояснювати їй прийдеться довго, і не факт, що батько повірить. Юля за цей час обробить його на повну виставивши Соломію у всіх барвах розпусти. В Солі немає шансів… Хіба що… Артем…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше