****

Мене звуть Софія-Мія. Два ім'я мені дали батьки, бо не могли вибрати. Татусеві подобалося ім'я Софія, а моїй матусі Мія.

З самого початку, моє життя не здалося. Вірогідність того, що я народжуся, була 3%. Це дуже вдарило по батькам, але матуся зробила вибір. 

Її поклали в лікарню у чотири місяці. Було п'ять загроз викидня. Але, через п'ять місяців народилася я. 

Маленька кудрява дівчинка, з чорними очима.  

Я росла й розвивалася як звичайна дитина, а своє перше слово сказала у віці 1,3 місяці. Мама казала що це пізднувато, бо старша сестра сказала у 7 місяців. Так ось, моє перше слово було " щастя". Я ходила з мамою за руку і казала " щастя, щастя, щастя ". 

Усе йшло гладко, до першого млинця. 

Ми з матусею вже о годині 4, повернулися додому. І тут матуся сказала. 

• - Як я втомилася. Котику, посидиш на кухні, я тобі ляльку дам, і тихенько.
• - Гаразд. Іди спати матуся.
• Матуся як і обіцяла, дала ляльку і одяг для неї. Тато знов мав прийти близько 9 вечора.
• - Матуся мабуть сильно втомилася, бо впала на диван і зовсім нічого не робила. Може їй щось смачненьке приготувати? Я бачила в її книзі рецепт млинців.
• І я почала "готувати" млинці, хоча майже жодного слова не розуміла. А усі складові я знайшла в холодильнику, на полицях, до котрих змогла дістати. І з полиць кухонних шаф.
• З плитою було зовсім складно, бо я не діставала  до плити. Але стілець мені теж не сильно допоміг, бо до 12 років, мій зріст не перевищував 1,40.
• Млинці звісно в мене трішки не допеклися, трішки підгоріли. Але очі мами мені на усе життя запам'яталися. Вона була здивована, налякана, і радісна.
• Так я зготувала свої перші млинці.