Бажання Варшена

— І що ти побажаєш, Варшен? — пролунав голос Санти, який ледве поміщався у дверях і серйозно дивився на хлопця. — Колишне твоє бажання не зробило тебе щасливим, чи не так?

— Санта, невже ти все пам'ятаєш?

— Так, мій друже. Я ж не втрачав пам'яті.

— Але… як же тоді решта ельфів?

— Це я зачарував їх. Сніг для них, це не просто весела забавка, це — частинка душі. Я не міг допустити, щоб вони зазнали такої втрати. Хоча ось на Оскара магія не подіяла, але це тому, що він наполовину леприкон. Варшене, навіщо ти приїхав сюди?

— … щоб повернути сніг, — невпевнено відповів хлопець, переводячи погляд з Еммі на Санту і нервово стискаючи у руці зірку.

— Хіба? — голос Санти, здавалося, доходив до самого серця.

— Може й ні, — забурмотів собі під Варшен, відвертаючись убік, — вам не зробуміти…я… я хочу вилікувати ногу. Хочу перестати кульгати. І насправді, — його голос набирав сили з кожним словом, — тільки заради цього я і приїхав сюди. Це мій шанс.

— Для чого тобі це? — спокійно запитав Санта.

— Як це для чого? — обурився Варшен, — ясна річ.

— То навіщо? Скажи.

— Це зробить мене щасливим.

— Ти впевнений, що коли вилікуєш кульгавість, то станеш щасливим?

— Так!

— Добре, тоді загадуй, щр вважаешь за потрібне, — сказав Санта і вийшов із кімнати. Слідом за ним вийшов і Оскар.

— Варшен, як же так! — кинулася до нього Еммі, — а як же сніг? Невже ми ніколи не зустрінемо Новий рік зі справжнім снігом? Невже ельфи й надалі вирощуватимуть банани! — І побачивши його суворий жорсткий погляд, зовсім тихо додала, — невже я ніколи не дізнаюся, який сніг на смак.

Варшен мовчав, дивлячись на зірку. Він нічого не відповів Еммі, і вона наслідуючи приклад Санти, залишила його самого. Увійшовши до сусідньої кімнати, вона побачила свого брата, який все з таким же радісним заплом продовжував поїдати бананові солодощі.

— Оце так, Еммі, — захоплювався він, — нічого смачнішого не їв. Спробуєш?

— Ні, не хочу. Поїхали додому. А де Санта та Оскар?

— Пішли на бананові плантаціяї. Там якийсь жук об'їдає листя.

— Вілл,... в нас нічого не вийшло.

— Так, я чув. Мені шкода.

— І мені.

Вілл підвівся, прихопивши з собою жменю цукерок і разом із сестрою вийшов із хижени. Еммі обернулася, щоб ще раз поглянути на будиночок Санти і раптово побачила, як на плече Вілла приземлилася маленька біла цятка. Потім ще одна, і ще. Несподівано з неба посипався сніговий дощ, закидаючи бананові дерева білими пластівцями. У дверях з'явився Варшен.

— А як же твоя нога? — Запитала Еммі.

— Нічого, я вже звик. То як тобі на смак сніг?

Еммі розпливлася в посмішці і підставила язик сніжинкам. Вона хотіла схопити їх, але спритні білі пушинки танули надто швидко.

— Це справа не однієї хвилини, — зі знанням справи вимовила Еммі, продовжуючи намагатися зловити, якнайбільше сніжинок.

Незабаром до них підійшов Оскар і вони разом пройшли до вокзалу під казковим снігопадом. Знайомий потяг уже чекав на них, а на платформі стояв Санта. Цього разу на ньому були теплі червоні штани, шубка та весела шапка з білим помпоном. Еммі, Варшен та Вілл попрощавшись з ельфом та Сантою сіли в поїзд. Від'їжджаючи, Еммі продовжувала ловити язиком сніжинки, намагаючись визначити їх смак, а Варшен нарешті відчув себе по-справжньому щасливим.