10

Йеванн повернувся в сутінках. Перш ніж увійти, окинув будинок швидким поглядом. Вікна на другому поверсі м'яко світилися, а ось на першому було темно.

Схоже, його тут не чекали.

Він увійшов, не звертаючи уваги на прилиплий до чобіт сніг. Скинув плащ та потрусив його прямо в передпокої.

Снігопад тривав весь день і затих тільки до вечора. Це могло перешкодити його планам. Хто знає, як швидко чистять дороги в цій глушині?

З прочинених дверцят їдальні виринула служниця. Він насупився, згадуючи її ім'я.

- Ваша милосте, – дівчина зробила уклін. – Дозвольте ваш одяг. До вечері все готово, я накрию, як тільки ви скажете.

- Де моя дружина? – о так, в глибині душі він цілих два роки мріяв сказати це вголос.

- Пані сказала, що повечеряє нагорі. З сином.

Щелепи Йеванна стиснулися. Крізь зціплені зуби прорвалося глухе гарчання.

Вона вирішила його уникати? Нехтувати? Як необдумано! Втім, що взяти з дурної жінки, яка намагалася від нього втекти?

- Чому? – прогарчав він, втупившись у служницю.

Катаріна поспішно опустила очі. Цей пан лякав її до шлункових кольок. Але саме тоді в ньому було щось особливе. Красень – безперечно. На таких всі дівчата задивляються. До того ж маг на імперській службі, що говорить про його стан. Та ще й з домішкою демонічної крові, а це значить, вмілий та пристрасний коханець.

І чому він не подобається пані?

- В-вибачте, – вимовила вона, – міледі просила передати, що погано себе почуває. І що бажає вам приємного апетиту.

Він пройшов повз неї. Мовчки, як повз порожнього місця.

Катаріна ледь встигла підставити руки під скинутий мокрий плащ. І створила священний знак, дивлячись, як гість стрімко підіймається по східцях.

Вона не могла зрозуміти, що його розлютило, але поспішила забратися в комірчину під кухнею. Нехай панове з'ясовують стосунки між собою, а вона поки плащ почистить. Дивишся – і ще якісь грошенята перепадуть.

***

Двері різко відчинилися.

На порозі виникла чоловіча фігура.

- Паніі? – тихий загрозливий рик прокотився по кімнаті.

Дея повільно обернулася. Вона сиділа на килимі біля розтопленого каміна, підігнувши під себе ноги, і годувала з ложки Ноеля. Той до цього часу перемазався в каші по самі вуха.

 – Не бажаєте повечеряти разом зі мною? – Йеванн вп'явся в неї пронизливим поглядом. – Хай там як, тепер ми подружжя. Тож введемо перше правило: в нашій родині заведено вечеряти за загальним столом.

- У нашій родині? – Та він знущається! – Хіба темні створюють сім'ї? Як мені відомо, ваші побратими воліють за вільні стосунки.

- Я теж вважаю за краще вільні стосунки. Але в нашому випадку моєї думки ніхто не питав.

Це була чиста правда. Темні маги не ускладнювали собі життя укладанням шлюбу. Вони сходилися і розходилися так само легко, як світські дами міняють шпильки. Народжували позашлюбних дітей і анітрохи не дбали про власний статус. А навіщо? Все одно, ніхто не посміє вказувати темному, як йому жити. Особливо тому темному, в якому є демонічна кров.

Але змовчати Дея вже не змогла. Слова Йеванна зачепили її за живе.

Не стримавшись, вона огризнулася:

- А спати ми теж будемо вдвох, як чоловік і жінка?

Той усміхнувся.

- А вам, я бачу, не терпиться? – підчепив, знущально розтягуючи слова.

Йеванн відкрито насолоджувався нервозністю дівчини. Голодний чоловічий погляд пройшовся по її ніжній шиї та скромному декольте, пропалюючи оголену шкіру.

На щоках Деї спалахнув сердитий рум'янець.

- Що ж, я не проти, – дізнавач озвучив вердикт. – Ви заборгували мені шлюбну ніч. І тільки з поваги до вас, я не вимагаю цього тут і зараз.

Дея глитнула.

Про що вона думала, коли вступала з ним у перепалку?

Цей темний не з тих чоловіків, чиї прохання – читай: накази – можна ігнорувати. Вона не могла зрозуміти, навіщо сперечається з ним. Щось прокинулося в ній: якесь дивне, незнайоме і заразом лячне відчуття, що змушувало робити все наперекір.

Ніколи раніше Дея не помічала за собою такого відчайдушного бажання чинити опір. Може, вся річ у тому, що він темний? Може, саме тому вся її сутність вимагає бігти від нього?

Але бігти більше нікуди. Доведеться змиритися.

А як змиритися, якщо сама думка про це спричиняє біль?

Дея опустила очі та міцніше стиснула ложку. Вона не покаже йому свою слабкість.

- Я приєднаюся до вас, пане, як тільки погодую сина, – відчеканила голосом полоненої королеви.

- Ні, – холодно і безкомпромісно. – Ваша дитина буде їсти разом з нами. За загальним столом. Підводьтеся, пані.

- Але...

Дея розгублено перевела погляд на Ноеля. Вона не знала, чого чекала від нього, але вже точно не розширених, блискучих від цікавості очей, якими він вп'явся в непроханого гостя.

- Підводьтеся, – повторив Йеванн, але чомусь не переступив поріг, залишився стояти в коридорі та розглядати хлопчика нечитабельним поглядом, – або мені доведеться підняти вас самому.

Від такої заяви Дея ледь не заглитнулася повітрям.

Невже цей темний здатний на таке?

- Ви дозволите собі застосувати силу при дитині?

Охоплена обуренням, вона і сама не помітила, що зірвалася на ноги.

Йеванн звузив очі.

- Повірте, я вас не розчарую, – процідив глузливо. – У мене вистачить дурні на всі гидоти, які ви від мене чекаєте.

Зачинивши двері, він попрямував вниз з твердим переконанням, що почує кроки Деї.

Сама ж Дея здригнулася, ледь зачинилися двері, і безсило опустила руки. Навіть не помітила, що весь цей час вона з силою стискала кулачки та була напружена до межі.

Але з відходом Йеванна напруга спала. Ноги ослабли.

Дея повільно опустилася на підлогу.

- Мамочко, – подав голос Ноель, – а я тепер завжди буду їсти тут?

Ігноруючи ложку, він зачерпнув пальцями солодку кашу й облизав їх.