6

Йеванна не виявилося внизу. Дея заглянула в вітальню, в їдальню, де на столі стояв самотній келих і порожня пляшка з-під вина.

Подумавши, вона пройшла в кухню. Там теж нікого не було.

На мить її охопила боязка надія: а раптом він пішов? Зрозумів сам, що цей шлюб – безумство, і пішов?

Але скрипіння вхідних дверей і тихе чортихання, сказане знайомим застудженим голосом, підказали, що він ще тут.

Вона вийшла в передпокій, як раз в той момент, коли Йеванн переступив поріг і зачинив за собою двері. Він постукав чоботом об чобіт, щоб збити сніг. На його плечах, поверх песцевого хутра, сріблилися сніжинки. В руках темнів кінський стек.

Відчувши її появу, він підвів голову і криво посміхнувся:

- Хуртовина.

Але його очі не сміялися. Вони залишалися холодними та чіпкими.

А ще від нього тхнуло вином.

Дея глянула на шматки снігу, що вже починали перетворюватися на брудні калюжі.

- Я скажу Катаріні прибрати тут, – промовила, намагаючись приховати неприязнь.

І вже відвернулася, збираючись піти, як він її зупинив:

- Пізніше. Зараз нам треба поговорити.

Це були її слова! Це вона повинна була їх сказати! Але злякалася. Так, злякалася, ледь зустрілася з його поглядом.

Легко бути хороброю, сидячи у своїй кімнаті. А тут, поруч з цим чоловіком, вся її хоробрість кудись зникла. Залишився лише неприємний клубок всередині, а ще страх.

Страх перед тим, хто сильніший. В її очах Йеванн Райс був стихією, яку вона не могла контролювати.

Подумки помолившись, Дея повернулася до нього.

- Я теж хотіла поговорити з вами, – її голос трохи тремтів. – Але зараз не найкращий час.

- Так? – він зняв рукавички та рушив на неї. – Чому ж ні?

- Ви... ви п'яні! – ахнула Дея, коли він хитнувся.

- О, так, – куточок його губ саркастично сіпнувся вниз, – вас це бентежить, моя чарівна вдовице?

Він окинув її дивним поглядом, від якого у Деї по спині побіг холод. Суміш розчарування, жалю і презирства.

- Скажіть, скільки чоловіків задирали ці скромні спідниці?

- Що? – вона задихнулася від його слів. – Та хто вам дав право так...

Він грубо обірвав її:

- Нагадати? Юридично я ваш чоловік останніх два роки. І раз ви так щедро дарували своє кохання продавцю овочів і м'яснику, то чому б не подарувати мені?

Відступати було нікуди. За спиною тільки стіна, та ще вхід в їдальню.

Дея зробила крок через поріг, аби збільшити відстань між ними.

Йеванн не поспішав. Він розумів: вона нікуди не втече. Але її страх збуджував в ньому мисливські інстинкти. Її паніка пробуджувала в ньому хижака. Її відступ – бажання гнати здобич. І він насолоджувався моментом.

Крок за кроком він рухався на неї, і крок за кроком вона відступала. Поки, нарешті, не вперлася в стіл.

Її чорні очі розплющилися на всю широчінь. Вона зрозуміла, що опинилася в пастці.

- Сідайте, – пирхнув Йеванн, вказуючи на крісло. – Я не збираюся гвалтувати вас прямо тут.

- Ви... Ви жахлива людина! – видихнула вона, вкладаючи в голос всю лють і ненависть. – Я вас ненавиджу!

- О, так, – він посміхнувся, дивлячись на її стиснуті кулачки. – Я сам себе ненавиджу. Але це ніяк не стосується нашої справи.

Розстебнувши плащ, він кинув його на спинку крісла, сів як господар і закинув ногу на ногу.

- Отже, – зміряв її уважним поглядом, – ви хочете стояти? Що ж, стійте. Так навіть цікавіше. Я уявлятиму, що ви неслухняна покоївка, яку слід покарати.

І демонстративно поклав на коліна стек.

Бліді щоки Деї спалахнули яскравим рум'янцем. Коліна підломилися, і вона тієї ж миті звалилася в сусіднє крісло.

- Чого ви хочете?!

Цей чоловік знущався з неї. Навіщо вона взагалі спустилася? Хотіла поговорити? З ним? Наївно сподівалася, що він стане її слухати?

Замість відповіді, він кинув на стіл пачку паперів. Дея пізнала свої боргові розписки та векселі.

Вона сіпнулася, бажаючи схопити їх і заховати, але велика долоня напівдемона припечатала папірці до столу.

- Де ви це взяли? – прошепотіла Дея, не зводячи очей з паперів.

- Скажімо так, я вирішив відвідати домовласника, а заодно пройтися місцевими крамницями. І дізнався про вас багато чого цікавого.

- Збирали плітки? – вона гірко усміхнулася.

Ледь стало відомо про її жалюгідне становище, як на Дею буквально посипалися непристойні пропозиції. Продавець овочів пропонував їй капусту за поцілунок, м'ясник намагався затиснути в кутку, а містер Доббс сказав, що забуде про борг і взагалі про орендну плату, якщо вона буде з ним милою і поступливішою.

А ось їхні дружини готові були розтерзати її на шматки.

Ще недавно вони приходили до неї з пирогами, вмовляли зняти вдовине плаття і вийти у світ, не закопувати себе завчасно. Вона шила для них панталони та нижні спідниці, брала за свою роботу копійки й вважала цих жінок своїми подругами.

Та тільки-но попросила в борг – і вони перестали ходити до неї в гості, а на вулиці відверталися і старанно вдавали, що взагалі не знайомі.

А два дні тому Дея випадково почула, як дружина молочника називає її жебрачкою.

Такого душевного болю вона давно не відчувала. І ось зараз цей чоловік збирався її добити.