20

Переліт зайняв кілька годин. І весь цей час Дея просиділа, притулившись лобом до холодного скла і бездумно дивлячись на ландшафт, що пропливав під дирижаблем.

Коли величезний аеростат перетнув кордон Іллурії, серце дівчини на мить стислося.

Тут закінчувалася зима, і чим далі вглиб країни тривав політ, тим швидше відступав сніг, даючи місце зеленій траві. Незабаром білі рівнини змінилися заливними луками та полями,  на яких колосилася пшениця. З'явилися густі ліси, блакитні блюдця озер і вени річок, що пронизували Іллурію вздовж і поперек.

Навіть небо стало іншим. Не сизим і низьким, як в Шенвейсі, а високим, прозоро-кришталевим і пронизливо-блакитним.

Небо Іллуріі - до болю знайоме, таке рідне.

Дея змахнула сльозу.

- Мамочко, ти плачеш? - Ноель завовтузився у неї на колінах.

Майже весь політ він проспав у плетеній колисці, а прокинувшись, з невгамовною цікавістю трирічного малюка почав досліджувати салон дирижабля. Заодно познайомився зі стюардом в білій лівреї, постояв біля Йеванна, сумно зітхаючи та глядячи на його блискучі ґудзики, а потім заліз до матері на коліна, щоб зручніше було дивитися у вікно.

Ґудзики дуже хотілося. Хоча б один. Але ж надто похмуре обличчя було у мага.

 Ноелю здавалося, що він простояв біля нього цілу вічність і зітхав дуже голосно. Навіть ногою притупнув від нетерпіння, але першим заговорити не посмів. А маг на нього так і не глянув...

- Ні, синку, не плачу, - шепнула Дея, торкаючись губами маківки сина.

І встигла помітити, як по губах Йеванна ковзнула посмішка.

Їхні місця виявилися поруч. Два м'яких двомісних диванчика, повернені сидіннями один до одного, а між ними - столик, на якому турботливий стюард залишив келихи, пляшку вина в відрі з льодом і срібну тацю з фруктами.

Дея ні до чого не доторкнулася, але дала Ноелю яблуко. Той із задоволенням вп'явся в нього зубами. Усмішка на губах мага стала ще більшою.

- Можу я дізнатися, що вас так насмішило? - роздратовано зауважила дівчина.

Він весь політ не зводив з неї очей. Вона відчувала його погляд, навіть коли сиділа, втупившись у вікно.

- Спробуйте персики, - замість відповіді Йеванн кивнув на тацю. - Кажуть, у них незвичайний медовий смак. Це новий сорт з особистих садів імператора.

Дея відчула, як в душі повіяло холодком.

- Імператор відправив за нами свій дирижабль, а тепер ще й персики з його особистих садів? Чи не забагато честі для однієї ворожки? Що ще ви приховуєте?

- Я нічого. Думаю, Його Величність хоче показати, що радий твоєму поверненню.

- І я маю в це повірити? - тепер вже посміхнулася вона.

Простягнувши руку, взяла один з персиків зі столу і покрутила його. Рот наповнився голодною слиною. Венарій як знав - Дея дуже любила ці соковиті сонячні плоди.

- Хоча б удати.

- І не подумаю. Я ніколи не пробачу того, що він зробив!

Блискавичний рух - і міцна чоловіча рука стиснула її зап'ястя. Дея скрикнула від несподіванки, персик випав з її ослаблих пальців, закотився під стіл. А зверху вже нависало обличчя мага. Похмуре, з червоним блиском в очах.

- Ніколи, - прогарчав він, схиляючись над нею, - ніколи не смій говорити це вголос, дурне дівчисько, якщо тобі дороге твоє життя... і життя твого сина!

Від нього війнуло чимось темним, холодним і злим. Ноель стиснувся у матері на руках і заплакав.

- Відпустіть мене! - Дея сіпнулася, намагаючись вирватись. - Ви налякали дитину!

Пальці мага розтиснулися.

Різко піднявшись, Йеванн відступив.

- Мені потрібно вийти, - прохрипів, задихаючись, і, не озираючись, кинувся геть.

Хижа, звіряча хіть розпеченою лавою розповзалася тілом. Повільно, але невпинно наповнювала кожну вену, кожну посудину. І був тільки один спосіб припинити це божевілля...

У маленькому тамбурі між верхньою і нижньою палубою Йеванн зупинився. Уперся лобом у стіну. Навпомацки дістав кинджал і встромив собі в руку.

З губ зірвався напівзадушений стогін.

Але біль протверезив, повернув до тями. Змусив прокинутися.

Мага трясло.

Він здогадувався, що з ним відбувається, і це зовсім не тішило.

Ще недавно він міг похвалитися нелюдською витримкою, умінням контролювати свої емоції, вчинки та думки. Але з деяких пір почав перетворюватися в киплячий вулкан. І поруч з Деєю цей вулкан ставав некерованим.

Демон, що живе всередині, прокидався, варто було ворожці з'явитися в поле його зору. Варто її запаху торкнутися його носу, а голосу - досягти вух. І з кожним разом цей демон ставав все сильнішим, і все складніше було впоратися з ним.

Одного разу він вирветься на свободу і зажадає те, що вважає своїм...