29

Дея з силою стиснула в руках атласну сумочку. Всередині щось хруснуло. Здається, це зламалося ручне дзеркальце. А може віяло, яке вона так і не дістала, бо не звикла їм користуватися.

Раптово пролунав короткий туш. Він різко обірвався, а разом з ним змовкли і всі інші звуки. На зал опустилася напружена тиша, в якій пролунав урочистий голос церемоніймейстера:

- Його Величність імператор Венарій, правитель Іллурії та всіх прилеглих держав від гірських хребтів Шенвейсу на півночі, до пісків Шафіррату на півдні, від Б’єндгордскіх фіордів на сході, до Великої затоки на заході.

Всі затамували подих, коли в зал ступив імператор.

Дея побачила, як дами, що оточували її, витягли шиї, бажаючи краще розгледіти самодержця. І сама, мимоволі, обернулася до дверей.

Венарій змінив суворий чорний камзол на білосніжний кітель головнокомандувача. Золоті еполети підкреслювали ширину плечей, золоті аксельбанти притягували погляд до потужних грудей. Два ряди діамантових ґудзиків виблискували й мерехтіли, відбиваючі світло люстр. Комір-стійку і манжети кітеля прикрашали нашивки з гербом королівського Дому.

Під пару кітелю були й штани, з-під яких визирали начищені черевики з золотими пряжками. Пряжка на перев'язі теж була золотою.

В руках, затягнутих в білі лайкові рукавички, Венарій стискав улюблену тростину з чорного дерева з діамантовим верхів'ям.

Чоловіки застигли, шанобливо опустивши голови. Дами схилилися в низькому реверансі. Дея загаялася, Йеванн смикнув її на себе, майже змусивши впасти на коліна. Вона вирвала руку і поспішно присіла.

Але, мабуть, недостатньо поспішно.

Венарій як шуліка оглянув зал, відшукуючи здобич. Помітив Дею, затримав на ній погляд, насолоджуючись видом оголених і схилених пліч та рожевих щік. Глянув на Йеванна, що застиг поруч з дружиною непорушним стовпом. Тонко посміхнувся і попрямував до них, крізь натовп, що миттєво розступився.

- Я вже говорив, що ви чарівні, герцогине? - над головою Деї пролунав вкрадливий голос монарха. - Сподіваюся, ви не відмовитеся подарувати мені перший танець.

А потім чоловіча рука в білій рукавичці стиснула її тонкі пальчики, змушуючи підвестися.

Імператорам не відмовляють. Особливо публічно. Якщо, звичайно, не хочуть накликати на свою голову монарший гнів.

Дея розгублено озирнулася на Йеванна.

«Ну, давай же! - благали її очі. - Втруться! Зроби хоч що-небудь! »

Але маг залишився стояти з байдужим обличчям.

- Йеванн, ти ж не проти? - усміхнувся Венарій, перехопивши її погляд.

- Ні, Ваша Величносте, - сухо відповів той. - До того ж я обіцяв цей танець Лілі дю Ренсіль.

***

Лілі була юна, свіжа і нескінченно закохана в чоловіка, що впевнено вів її в танці. Вона безсоромно базікала, перестрибуючи з одного на інше, жадібно вдивлялася в його обличчя і мліла щоразу, коли він трохи сильніше стискав її талію.

У мріях вона уявляла, як одного разу він поведе її до вівтаря. І навіть те, що об'єкт її зітхання був вже два роки одружений, не заважало її фантазіям.

Поруч з красенем-герцогом крутилося багато жінок, приваблених його титулом, грошима і близькістю до імператора. Але сам Йеванн їх майже не помічав. А ось з Лілі він завжди був ніжним, уважним, чемним. Хіба це не доказ його почуттів?

Просто він надто шляхетний! Чекає, коли вона досягне шлюбного віку. Але вже недовго залишилося чекати. Через місяць їй буде шістнадцять...

До того ж матінка говорила, що він не кохає свою дружину. Він її навіть не бачив! У них немає ні спільних дітей, ні майна. Що заважає їм розлучитися?

Лілі пошукала очима жінку, з якою герцог прийшов на бал.

Незнайомка танцювала з імператором. Тендітна, витончена, вона була схожа на екзотичну квітку. Рухалася впевнено і граційно, ковзала над підлогою, ледь торкаючись її носочками туфель.

Хто вона? Чергова коханка або родичка? Він не представив її...

Лілі перевела погляд на Йеванна і зрозуміла, що він дивиться не на неї. Герцог, не відриваючись, стежив за незнайомкою. Його жадібний погляд ловив кожен її рух, тонкі ніздрі хижо тремтіли, немов намагалися вловити її запах...

Душу  дівчинки сколихнула образа.

- А ви вже бачили нашого нового жеребця? - випалила вона. Лілі знала пристрасть герцога до хороших скакових коней. - Татко надіслав його з Шафіррата. Сам халіф подарував.