37

Поцілувавши сина, Дея покинула їдальню. Вона має пройти непросту розмову з високоповажними метрами. Звичайно ж, вони про все доповідатимуть Його Величності, зобов'язані доповісти. Але що він зробить їй?

До того моменту вже все здійсниться.

***

- Ви чините дуже необачно, міледі, - заявив метр Ленард тремтячим від обурення голосом. - Ще ніхто не відмовлявся від моїх суконь! Ваш наречений буде в гніві!

- Боюся уявити, в якому гніві буде Його Величність! - додав Жувальє.

Помічники, які прибули з ними, мовчки збирали розкладені інструменти і прикраси. Вони кидали здивовані погляди то на наречену, яка відмовилася від весільної сукні та зачіски, то на своїх господарів, почервонілих від обурення.

- Спасибі, що турбуєтеся про мене, - Дея спробувала зробити так, щоб посмішка вийшла люб'язною, - але у мене вже є весільна сукня.

- Навряд чи ваша сукня краща, а ніж та, яку пропоную вам я! - з запалом вигукнув Ленард. - Хто його шив?

- Ім'я кравця нічого вам не скаже.

- Так я і думав!

- Але воно дороге мені як пам'ять, тому я вдягну його. І це не обговорюється.

Ленард зморщив лоба:

- Можу я його побачити?

- Це виключено.

- Дозвольте хоча б зробити вам зачіску, - втрутився метр Жувальє.

- Дякую, але я впораюся сама, - відрізала Дея голосом, що не терпить заперечень. - Ніона, проводь високоповажних метрів.

Підійшовши до порога, вона відчинила двері.

- Це обурливо! - Ленард підхопив саквояж і, не озираючись, подався геть.

За ним потягнулися помічники, несучи коробки з сукнями.

- Ви не уявляєте, від чого відмовилися! – додав Жувальє.

- На все добре, панове.

Залишившись одна, Дея зачинила вхідні двері на клямку. Тепер ніхто не зможе увійти до неї з коридору.

Вона пройшла в гардеробну.

Вчора Катаріна розпакувала, відпарила і розвісила її речі. Дея пробіглася байдужим поглядом по світлим мусліновим сукням.

Не те.

Відчинила важку, ковану залізом скриню. Тут зберігалися її вдовині сукні.

Зарилася пальцями в важку темну тканину, що пахне полином. Піднесла до обличчя і вдихнула.

Гіркий аромат навіяв спогади.

Так пахло в аптеці Бертрана.

Очі защипало від сліз...

- Міледі? - Тихий шепіт змусив Дею підняти голову. Перед нею стояла, нервово мнучи фартух, Катаріна. - Я прийшла, як ви наказували...

- Добре. Знайди сукню, в якій я приходила прощатися з Бертраном перед втечею в Шенвейс. Те, з міткалю.

Покоївка зблідла.

- Міледі... навіщо воно вам?

По губах ворожки ковзнула крива посмішка:

- Одягну на весілля.

- Але... мілорду це навряд чи сподобається... - пробелькотіла Катаріна. - І люди... І що подумають люди?

- Найменше мене турбує, що подумають люди. Виконуй!

***

- Нервуєш?

- Так, Ваша Величносте.

Імператор хмикнув, а Йеванн сильніше стиснув коробочку з обручками.

- Нічого, недовго залишилося, - Венарій поплескав його по плечу. - Все скоро закінчиться.

Імператор був у хорошому настрої, мало не насвистував. Ще б пак, все йде чітко за планом. Він не наполягав на пишному святкуванні, досить того, що шлюб здійсниться за законам мирським і божественним, а тому на лавках для гостей сиділи лише кілька тайхів з особистої охорони. Вони засвідчать акт вінчання і проводять молодих.

А ось Йеванн вкотре обливався холодним потом і пожирав очима головні двері.

Не кожен день в головному храмі Іллуріі верховний жрець проводить шлюбний ритуал. Не на кожному одруженні імператор стає шафером. І жодного разу ще не бувало, щоб темний маг і світла ворожка стали подружжям перед обличчям Праматері.

Але накази імператора не обговорюються. З ним не дискутують, йому підкоряється.

Йеванн і підкорявся. Сліпо, як годиться вірному псові.

Вчора він піддався емоціям, надів Деї на шию шлюбне намисто, колись давно куплене в ломбарді. Він натрапив на прикрасу абсолютно випадково. Власник стверджував, що намисто з самого Альдаріка, що йому більше тисячі років, але навіть він, схоже, не знав його реальної цінності.

Тоді дізнавача залучили діаманти. Досить грубі, майже не ограновані, але великі. Вони несли в собі загадкову силу, що притягувала погляд і ятрила дивні почуття.

Два довгих роки намисто зберігалося в скриньці з іншими коштовностями, і він майже забув про нього. Але вчора...

Вчора чомусь згадав.