IV. Обережно! Мрії здійснюються

Галактика UEG-24-D, околиці зірки E-17C8-BAF3-FF4D

Розсипи зірок бачених мов би перший раз завжди справляли колосальне вражіння на нього, хоча він і був не живою істотою, а мислячою машиною. Ніщо з відомого минулого не могло пояснити його надмірну, як для процесора, емоційність. Хоча, насправді, він і не хотів нічого собі чи кому б не було іншому пояснювати, життя процесора на експлорері прекрасне, постійно нові вражіння іноді гострі, іноді просто цікаві та все ж переважно безпечні, нові місця, різноманітна інформація, яку постійно потрібно обробляти і, головне, ніякої рутини, що так втомлює всі процесори бойових кораблів. Цього разу корабель випірнув з паралельного виміру біля невеличкої дев’ятипланетної зоряної системи[1] у якій було аж дві планети потенційно придатні для життя (хоча життя розвинулось лише на ближчій до зірки), а це траплялось надзвичайно нечасто у межах дослідженого всесвіту. Настрій процесора був справді піднесеним знову нове цікаве, а може й нові колонії, що будуть названі іменем ЙОГО корабля, все це дуже тішило його гордість і заставляло бути на свій комп’ютерний лад щасливим.

У такому піднесеному настрої його й зустрів Командор, котрий зовсім не поділяв безпосереднього ентузіазму процесора. Первинний дистанційний аналіз планет був уже практично готовий, на запит командора про стан придатних для життя планет процесор зі своїм специфічним почуттям гумору, чи швидше через нього, замість одного з стандартних знаків показав кам’яну сокиру і видав дикий, навіть трохи моторошний, крик. Як і всі люди Командор досить важко переносив пересування по паралельних вимірах навіть у стані глибокої гібернації[2], і тому незадоволено крикнув на процесор: «Доповідай по встановленій формі, і не думай що ти аж настільки розумніший від співпроцесора, що можеш дотепно пожартувати!». Потім процесор зрозумів та простив ці слова але на той час затаїв образу, бо всі процесори через свої модулі псевдо емоційності вважали математичні модулі чимось нижчим, і порівняння з ними для псевдоінтелектуальних модулів (так офіційно називали тогочасні процесори) було чимось таким як для людини порівняння з тарганом чи ще якоюсь комашкою-шкідником … Процесор визвірився на Екзоеколога, що будучи роботом, був також його підлеглим.

***
Там само

Дослідження планети обернулось повним крахом надій, власна цивілізація планети й насправді не тільки не вийшла у стадію орбітальних польотів, як подумав процесор побачивши відсутність свіжого космічного сміття, а була в кам’яному віці. Таким чином його жарт, на превеликий жаль, підтвердився навіть більше, був перевершеним, на ній жили дикі люди, що абсолютно розгубили великі знання, які колись привели їх колоністами на цю планету, а нових ще не встигли набути.

Галактичні закони після кількох вельми сумних випадків не дозволяли прямо стимулювати розвиток цивілізації рівня розвитку нижчого ніж умовно названий «рівень орбітальних польотів», але якби були певні технічні та соціальні здобутки, хоча би колесо та перші протодержави, реколонізація планети стала би ще цікавішою, зустрічі з геніями, що потім, рано чи пізно, ніби природно здійснять велетенські стрибки у технічному або етичному прогресі цивілізації, а згодом і дозволять повернутись у галактичну співдружність усім людям планети, відновити зв’язок, що колись дуже, дуже давно був втрачений. Спостереження за кожною молодою цивілізацією, маса нової інформації, стрибки у час[3] і після яких увесь світ немов би ставав свіжішим, цікавішим, внесення малесеньких зовсім непомітних змін, що за «ефектом метелика», відвертали величезні катастрофи, які без стороннього втручання могли б закінчитись навіть загибеллю усієї планети … Але нічого з цього не мало відбутись, – планета, на превеликий жаль для процесора та й, зрештою усієї команди, була ще надто «молодою» …

[1] Кількість планет у цій зоряній системі до тепер є предметом суперечок учених, одні вважають, що по зовнішній орбіті рухається планета, інші, що планетоід, а дехто навіть вважає це небесне тіло астероїдом, через те, що воно не вписується у класичні закони астромеханіки.

[2] До розв’язання класичного парадоксу існування-неіснування, люди були змушені застосовувати для уможливлення міжзоряних польотів та ще певних маніпуляцій з часом-простором процедуру гібернації, що являла собою глибоке заморожування організму та внесення комплексу біохімічних і фізичних змін у структуру клітини, для уможливлення життєдіяльності людини у такому стані. В стані гібернації живі організми не помирали при русі у п’ятому та інших позапросторових вимірах.

[3] Подорожей в часі на цей момент, насправді, ще не було, процесор мав на увазі, так-зване «гібернаційне очікування», тобто стан коли корабель та члени екіпажу «вимикались» на кілька сотень років (при середній тривалості життя у сто-сто п’ятдесят тисяч років, це не багато, правда ж), щоб дочекатись результатів втручання у розвиток планети, що реколонізувалась.