V. А іноді буває і так

Галактика, EG-3-B, зірка Коріон, штучна планета Сатела-15

Сьогодні Космопорт планети з її величними прямокутними колонами що здавалось сягали до самого неба був таким самим пустельним як і всі її гігантські міста, що зливаючись одне з одним двома плямами на три четвертих покривали єдиний величезний північний, правильної форми майже прямокутний, континент, планети. Екіпаж задивлявся на вцілілі у страшній катастрофі суворі прямокутні будівлі, що справляли не менше вражіння ніж тоді, коли ще жили їх творці. Тепер на усій планеті не було ні одного живого організму. В кожному будинку вже кілька тисяч років безсмертні автомати доглядали за майном своїх давно померлих господарів. Вони щоранку підливали порожні прямокутні вазони, підмітали й без того чисту підлогу, на яку лише раз на кілька років потрапляв уламок з поодиноких будівель, що не витримали натиску часу, чи гілка сухого дерева, протирали вікна, вмикали приємну тиху музику яку вже тисячі років ніхто не слухав, вулицями їздили, регулярно з точністю до секунди зупиняючись на порожніх зупинках, роботичні гравібуси … більше нічого … Планета самодостатніх механізмів жила своїм розміреним життям, і їй взагалі не заважало це, що вона повністю стерильна[1] …

У день після катастрофи у якій загинули усі біологічні організми автомати мали незвичайно багато роботи, подекуди вони навіть не встигали але працювали ще довше попередньо відрапортувавши про причини затримки. Так, вони прекрасно впорались зі своєю роботою, планета знову стала чистою та охайною, як цього і вимагала їхня програма. Нікого вже не було, щоб оцінити їхні старання, але у програми й не було потреби у позитивній оцінці її праці, тому вона й надалі продовжувала чітко та бездоганно виконуватись …

Командор востаннє поглянув на пустельний квартал міста, яке вони покинуть вже за декілька хвилин, інші члени команди з полегшою зітхнувши відвернули очі, гравідвигуни планетарного катера тихенько загули від натуги, закінчив закриватися люк, за роботом-вантажником, що ніс у своєму коші не дуже старанно, на фоні ідеального порядку, який панував на цій планеті, поскладані дослідні зразки, на верху цього збору звичних Капітану та поки-що невідомих дивних предметів, лежав кумедний коротконогий робот-прибиральник з надто великою, як за сучасними пропорціями кубічною головою.

Пройде зовсім небагато часу і рідний крейсер прийме їх назад, а далі … далі нові зіркові системи, де буде нове ще невідоме але рідне життя, що тут, нажаль, не змогло втриматись … Капітан немовби фізично струсив з себе цей, незрозуміло чому, ностальгічний настрій і натиснув велику зелену клавішу з написом «Повернення» …

[1] Сатела-15 повторила трагічну долю сумнозвісного астероїда Каліпсо, – загинула внаслідок невдалої спроби запуску Q-вимірного двигуна самостійно розробленого місцевими вченими, що мав врятувати планету від вибуху її зірки, який насправді був ще вельми далеким. Приблизно тринадцять тисячоліть після подій описуваних у цьому фрагменті книги нестабільна зірка таки перетворилась на нову. На даний момент планети не існує.