VII. Відчай: другий раз

VII. Відчай: другий раз

Недосліджена ділянка простору

… третій день корабель безпомічно дрейфував у безмежному міжзоряному просторі, співпроцесор методично відновлював цілісність агрегатів дослідницького крейсера, час до часу спалахуючи двигунами повертаючи корабель чи хаотично фліпуючи[1] його, він ні на що не надіявся, просто виконував закладену ще на заводі програму, навіть не враховуючи, того факту що до найближчих людських поселень не менше сорока тисяч років польоту, і надії на порятунок насправді настільки мізерні, що враховувати їх було би безумством, він усього цього не знав, він тільки виконував чіткий та однозначний код, змістом якого була фраза «У випадку виникнення технічних неполадок корабель мусить бути повністю працездатним у оптимальні відносно швидкості та енерговитрат строки та без ризику для екіпажу».

Процесору ж було набагато важче, він просто був у безвихідді, бо повністю розумів усю складність ситуації. Раптом у пам’ять почали повертатись важкі спогади з минулого, здавалось неіснуючого, зовсім не його минулого …

***
Там само

… страшенно холодний, зовсім чужий, немов би, агресивний простір і навколо абсолютно нікого, ні живої істоти, ні розумного робота тільки автоматичні, бездушні генератори мірно гудуть подаючи тепер вже ні на що не потрібну йому енергію, а у всіх його незліченних сенсорах тільки СМЕРТЬ, обгорілі тіла людей, маленькі дройди, що спалахують немов свічки, гинуть, навіть не встигнувши своїм примітивним процесором зрозуміти, що навколо відбувається, глухі звуки вибухів, і всюдисущий запах горілої плоті змішаний з ще кількома сотнями їдких запахів горіння неживих … Інтелект ніби знову потрохи тулиться у сам край мікросхеми звідки його цього разу вже не витягне ні один осмислений інформаційний потік … час абсолютно однаковий, не те що дві однакових мілісекунди, а однакові секунди, хвилини, години, дні, роки … І все це знову і знову повторюється … постійно повторюється … цього не було, але спогади чомусь приходили, зореліт практично не був зруйнований тільки порожній, ніхто ще не вмер …

***
Там само

З цього стану важкої задуми його раптово вивів беззвучний голос співпроцесора: «Повна перевірка дієздатності агрегатів зорельота: пункт процесорний псевдоінтелектуальний модуль: команда: заклик: вислати стандартні відповіді-поняття: зірка, атом, еквівалент, інформація»[2]. «зірка, – не атом, еквівалент, інформація», – спочатку автоматично не думаючи відповів процесор, після чого раптом зрозумів, він не один, хоча співпроцесор і не інтелектуальна істота, але шанс все ж таки є! Це ж навіть набагато краще аніж мати співбесідника, він не матиме з ким поспілкуватись але ж зможе на співпроцесорі розрахувати якийсь маршрут і, можливо … ні … напевне, цього разу врятувати людей та себе … але маршрут куди?

[1] Фліп – поверхневий виміровий стрибок невеликої тривалості, що не потребує значних коректур і тому виконується без спеціальних розрахунків, а також без школи для здоров’я і неприємних відчуттів переносяться екіпажем. Довгі серії фліпів дозволяють розвинути сумарну швидкість у просторі близько десяти швидкостей світла і використовуються як маршовий режим зорельотів.

[2] Насправді мову співпроцесорів, як і більшості не інтелектуальних приладів, передати ні одною з людських мов неможливо це вже давно просто беззмістовний, з точки зору людини, набір шістнацяткових цифр.