Історія одного процесора

X. Кінець EGE-1233-A433-FE7B

Там само

Співпроцесор на щастя працював, як завжди бездоганно, моментально та стисло він відрапортував про ситуацію на кораблі, з динаміків залунав синтетичний але приємний м’який голос процесора: «Якщо Ви слухаєте цей запис, це означає, що я, нажаль, не вижив, але мені все ж вдалося врятувати Ваші життя. Наш крейсер потерпів катастрофу внаслідок диверсії орієнтовно на відстані тридцять п’ять тисяч світлових років звідси, зараз Ви знаходитесь на орбіті останньої досліджуваної крейсером планети, у зв’язку з тим, що пам’ять корабля була зруйнована, не можу повідомити про Ваше місцезнаходження докладніше. Вам потрібно розшукати наш навігаційний маяк і через нього викликати допомогу. Але мені шкода, що я не зміг проіснувати до цього моменту … Прощавайте …» закінчив свою промову процесор.

Автоматично діючи за інструкцією Командор послав робота, щоб відніс Бортового Механіка у рятувальну капсулу, де мусили перебувати у разі надзвичайних ситуацій поранені та хворі члени екіпажу, а сам повільно побрів до головного пульта, наказавши Першому Помічнику слідкувати за подіями з Капітанського мостика.

Коли він підійшов до дверей у пультовий відсік, аналізатор захисного костюма вже встиг підібрати для нього певний набір ліків, самопочуття трохи покращилося. Підійшовши до відчинених дверей, Зартон збагнув, у чому справа, біля пульта стояв не корабельний робот, а якийсь дивно прямокутний механізм, лише згодом Капітан згадав, робота з Коріону. Як часто буває, у фільмах, але, на тодішню думку Командора, не в житті саме в цей момент, маніпулятор робота пронизливо заскрипів і впав на пульт, від удару вже й так пошкоджений метал не витримав і з гучним стуком пульт впав на землю. Увімкнуті співпроцесором за стандартною програмою розконсервації двигуни корабля, очевидно внаслідок короткого замикання десь у керуючих схемах глухо заревіли і всі разом вибухнули, здавалось ніяка конструкція не в змозі витримати такий удар. Корабель трусонуло і зоряне небо на спостережних екранах швидко попливло кругом. Удар кинув Капітана на напівзгорілу перегородку, що не витримала його ваги, і майже без спротиву «пропустила» його у простору процесорну залу, зламавши по-дорозі стійку з якимись платами, він рефлекторно вскочив на ноги. Корабель страшенно трусило з усіх боків доносилося клацання герметизуючих перетинок, маневрові двигуни немов би сказились, вони хаотично випускали у простір гігантські потоки енергії, що замість стабілізувати корабель ще більше розхитувало його. У постійних конвульсіях корпус крейсера здавалось ось-ось розвалиться на дрібні шматки.

Пробуючи наосліп вибратись з пролому Капітан раптом відчув голосний ментальний крик, це була Лія, в його очах виникли її зорові образи, спочатку дисплеї Капітанського Містка з шаленою швидкістю пронеслись перед очима, потім немов гільйотина впала перегородка … Командор рефлекторно від жаху на кілька секунд закрив себе від чужих думок … «Це – кінець!», пронеслося у його голові, як іноді буває у критичних ситуаціях, величезна кількість образів пронеслася перед його внутрішнім зором, він раптом усвідомив, що втратив …

Але зі сторони щось заспокоювало, це був фон її думок, тихий не свідомий, але безумовно її … тренована свідомість астронавта, миттєво оптимальне прийняла рішення, і руки немов би без команди мозку рвонулись до товстого помаранчевого кабелю, що чомусь не був на своєму місці у платі.

***
Внутрішні зали корабля

… сильний немов удар, сліпучий спалах світла, у декілька разів сильніший від звичайного активаційного імпульсу, вирвав моментально процесор з довготривалого небуття, чверть мілісекунди знадобилась, щоб побачити один найважливіший для нього кадр, це була голова непритомної Лії під герметизуючою переділкою, що якимось чудом заклинила на відстані у пару міліметрів над її шиєю, перше й безпомилкове рішення було виконано моментально: спалах плазмового кулемета системи безпеки спалив магнітний замок, що тягнув додолу, це мимовільне знаряддя смерті, згусток плазми вибухнувши підкинув переділку, яка відразу знов почала опускатись вниз, а ще два наступні намертво приварили у верхній точці траєкторії перегородку до арки проходу на Капітанський Мостик, «УРА! ВОНА! ВРЯТОВАНА! МИ! ВСІ! ВРЯТОВАНІ !!! …» беззвучно і водночас надзвичайно голосно у думці закричав процесор і все довкола знову зникло у абсолютно чорній пітьмі …

***
Там само, рятувальна капсула корабля

На щастя для членів екіпажу добротна важка конструкція дослідницько-бойового корабля витримала тих декілька хвилин поки маневрові двигуни вийшли з ладу чи були вимкнені системою протиаварійних запобіжників. Не має потреби зараз докладно розповідати як, але члени команди, що вижили тобто всі люди і декілька складніших роботів успішно змогли покинути крейсер, загибель якого вже стала незворотною … За декілька десятків хвилин після того як капсула покинула корабель та вдало встигла відлетіти від нього на безпечну відстань, беззвучно спалахнуло світло, що ледь не спалило світлофільтри ілюмінаторів рятувальної капсули коли інтенсивність світла на місці де колись повільно падав вниз, на планету крейсер була тільки сліпучо-біла пульсуюча куля – наслідок надзвичайно потужного термоядерного вибуху, це виконав свою останню інструкцію вже напівзруйнований співпроцесор. «Він до кінця захищав людину, тільки за це він вже достойний найбільшої поваги»; – скаже потім процесор.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше