ГЛАВА ЧЕТВЕРТА

Уже на вулиці витягла телефон і побачила десять пропущених від Тоні та Макса. От халепа! Сьогодні ж  вистава... А я геть забула... Йти вже кудись було надто пізно та й  відчувала я себе наче після каторги. Швидко набрала сусідку і пояснила ситуацію та напевно вона образилася, адже після мого монологу відразу поклала слухавку.

Факт того,  що я підставила людей,  які єдині мене підтримали і допомогли все більше давив на скроні. Ні вчитися,  ні працювати я не могла,  ну і заснути не дозволяла совість. Те,  що я невдаха,  майже прижилося в моїй голові,  але з тим,  що я ще й нікудишня подруга і як людина так собі, заставило мене знову розплакатися. Скільки разів уже обіцяла собі не розпускати шмарклі,  переконувала, що сильна,  а все одно повертаюся до того звідки почала. Та раптом дивна думка освітила мою печаль: а раптом все на краще? Можливо Тоня з Максом познайомляться ближче і в них виникне взаємна симпатія? Та розвинути цю фантазію я не встигла,  оскільки в кімнату влетіло двоє оскаженілих людей.

 - Соколова,  - заволав Максим, - Чому ти не з'явилася?! Ти спеціально залишила мене на одинці з цією,  щоб вона читала мені нотації?

 - Я тобі допомогти хотіла, бовдур, хоч якісь орієнтири показати! Ти ж взагалі берегів не бачиш! - я здивувалася,  тому на якому фальцеті говорила Тоня. Ніколи не бачила її роздратованою.

 - Зате ти багато бачиш! Але знаєш,  іноді свої поради варто тримати при собі!

 - Тобі просто правда очі коле!

Хлопець притих,  а потім розвернувся і голосно грюкнувши дверима пішов геть. Я навіть з ліжка встати не наважилася під час їхньої перепалки.

 - Тоня,  вибач мене... -  підійшла я до дівчини,  яка аж вібрувала від розпалених емоцій. - Я правда забула,  а коли вийшла,  було вже пізно...

 - То ти не навмисне залишила нас удвох? -  повернулася вона до мене.

 - Звісно ні...  Ще раз вибач... - я витерла мокру щоку.

 - Це добре,  а то я вже було подумала,  що ти захотіла нас звести,  тому не прийшла. Знаєш,  ти йому подобаєшся і він дуже розізлився,  зрозумівши,  що ти не прийдеш.  Та й мені у ролі підсадної качки якось не дуже... - вона сіла на ліжко і засмучено похилила голову.

 - Я більше не буду,  чесно.  - запевнила я.

А ще я висловила свої переживання,  що вона не захоче зі мною більше дружити,  а для мене за цей час вона стала справжньою подругою. Та дівчина лише посміхнулася і відповіла,  що це дрібниця,  а ще поділилася чому раніше уникала близького спілкування.  Як виявилося,  їй не подобалися мої подруги, хоча що там казати ,  зараз вони і мені не подобаються.

Далі ми ще звісно обсудили причину, по якій посварилася ця парочка. Тоня сказала Максиму, що постійні зв'язки з різними дівчатами до добра не доведуть і це таки обернеться проти нього. Нащо він надто різко відповів, що це не її справа і напевно їй просто завидно, що він не звертає на неї уваги. Ну, а там пішло поїхало...

Наступного дня зранку я поїхала в село до рідних мені людей. Давно їх не бачила та й сестрі не завадило провести позачергову перевірку знань. А то останнім часом у її голові лише хлопці, а про те, що скоро доведеться обирати ВУЗ та здавати ЗНО навіть мова не йде. Нарешті покинувши комфортний великий автобус я опинилася на зупинці, де вдихнула знайомий запах осені та сухого сіна. Підступний дрібний дощик, який до кінця дороги таки промовчив моє волосся, супроводжував мене  до воріт. 

Мама як завжди поралася у саду на цей раз збираючи яблука для джему. Ну а сестра сиділа у вікні своєї кімнати, яка колись була моєю, тримаючи в руках телефон.

 - Ну, привіт всім! - крикнула я і відкрила калитку.

Першим до мене кинувся Бакс - наш великий пес більше схожий на вовка. Може в його крові і була якась доля від цього хижака, адже я знайшла його у лісі сім років тому, коли ходила по гриби.

 - Донечко, ти? - вибігла мама витираючи руки об старий фартух.

Обнявшись ми попрямували до хати, де я відразу пішла у душ. Та як тільки роздягнулася і повернула кран, як на мене почалася литися холодна, ні просто крижана вода! З нелюдським зойком я вискочила звідти в чому мати народила.

 - Ой, донечко, я ж забула сказати. Бойлер то у нас зламався,  -  вона прикрила мене великим рушником. -  Я зараз тобі у каструлі загрію. - та від цього я відмовилася і відклала процедуру до вечора. Натомість поклала чайник і допомогла накрити на стіл.

 - А як у вас взагалі справи? - спитала коли ми зібралися втрьох на старій кухні.

 - Добре дитино, добре. - приречено відповіла мати,  а я підняла погляд вгору і побачила, як над дверним обкосом відлупився величезний шмат блідо-зеленої штукатурки. Ну не так уже і добре...  -  Тільки от до репетитора Даші пора,  а ціни у них сама знаєш...  І ще одяг новий теплий необхідно купити,  і цей бойлер, щоб йому добре було. - мама зі дзвоном кинула ложку на стіл, що навіть сестра здригнулася і випустила з рук телефон. Тільки я чудово розуміла до чого все ця комедія, тому встала і пішла за гаманцем так і не відкусивши яблучного пирога.

Є люди для яких дім - це фортеця, місце сили, вимір у просторі де завжди чекають люблять і підтримують, де панує особлива атмосфера, що насичує тіло і душу. Мій рідний дім на жаль таким не був. Тут панував хаос, сум і якась туга за чимось прекрасним.  Аура дому цілком залежить від його господині і наш теж повністю відображає внутрішній стан матері. Пустий, розбитий, пригнічений і без жодних надій на ремонт. Але у мене обов'язково буде свій, де пануватиме любов та радість. У нас з Іллею.