Поклик

ВОДИ.

Мені треба ВОДИ. Холодної. Свіжої.

Треба набрати ванну.

О так! Неймовірна ідея! Туди вміститься багато ВОДИ.

От лишень встану з крісла та піду по неї.

............

Ось він — я.

Ледь тягну ноги, намагаючись дійти до ванни. Нещодавно все було інакше. Ще декілька днів тому я спокійно сидів на веранді й фарбував новенькі мініатюри. Зі старого дідусевого радіо тихенько лунала музика.

Вітер, дмухаючи з моря, ніс з собою запахи солі, йоду та риби. Небо сяяло голубизною. Ніхто навіть не міг подумати про негоду. А я ні краплі не жалкував що на літо перебрався із квартири у душному мегаполісі до старенького сімейного будиночка у невеличкому портовому містечку.

Яскраве сонце та свіжі морепродукти кого завгодно приведуть у порядок.

І я, як письменник у кризі, саме цього й потребував.

Доки дофарбовував останнього космодесантника, музика, що лунала з радіо, різко змінилась сповіщенням про штормове попередження.

............

Тоді я, мабуть, був дійсно щасливий. Але зараз навіть думка про спекотне сонце викликала неймовірне роздратування.

Зараз я мріяв лише про ВОДУ.

Я ось-ось дійду до сходів.

Свідомість немов розділилась надвоє: одна намагається дійти до ванної кімнати, а інша — відтворити ланцюжок подій.

............

Хмари напливли раптово, все щільніше закривали небо.

Годиною тому я почув штормове попередження й нашвидкуруч перевдягнувся, щоб відправитись в магазин.

Там теж все пройшло не надто добре. Ні, мені вистачило грошей, аби розплатитися, й у цілому дивності були навколо, а не в мені.

Люди говорили нісенітниці, або те, від чого у венах кров стила. Один одному вони переповідали дивні чутки. Начебто з двох сусідніх портових містечок зникли всі люди, а безлюдні будинки вкрились водоростями та поліпами.

Звісно, урд намагається втримати все в секреті.

Що до мене... то я чуткам не повірив. Якщо люди зникнуть у такій кількості — це стане головною новиною року, про яку будуть базікати по телевізору.

Я склав свої велетенські покупки, наче місяць не збирався виходити з дому, у багажник і поїхав додому.

............

Нарешті!

Ось вона — ванна кімната.

Я ввірвався туди ледь, не впавши на кахельну підлогу. Руки тряслись, мозок волав.

Нарешті ВОДА.

Я закрив злив й крутнув вентиль.

Нарешті пекельно жадана побігла невеликим струменем, але раптом подумалося, що так ванна буде набиратися дуже довго.

ЧОРТ!

............

А далі все пішло своєю чергою.

Хмари щільно затулили сонце. Вітер посилився. Почав накрапувати невеликий дощик, що поступово перетворився на грозовий шторм.

Ці зміни погоди я перечікував у напівпідвальній бібліотеці, гріючись перед каміном. На моїх колінах сидів кіт, а я з задоволенням читав книгу. Чесно кажучи, я вже не пам'ятаю, що читав, але це навіть міг бути Лавкрафт, обраний мною не стільки заради задоволення, скільки заради іронії.

З часом я заснув.

Вранці прокинувся через кота. Він голосив, що було сили, вимагаючи їжу, і я не міг йому відмовити. Та й самому треба було поснідати.

Вже на кухні я зрозумів, що на телефоні зникла мережа. Та й електрика працювала з перебоями.

Втамувавши голод, я попрямував у ванну, аби вимитись та почистити зуби. Але, лише роздягнувшись, побачив дещо, що дуже налякало мене. Той самий древній страх, який з'являється кожного разу, коли люди знаходять щось стародавнє, заволодів моїм тілом.

А побачив я декілька лусочок на власних грудях. Вони яскраво відблискували перламутром, привертаючи увагу.

Події далі я пам'ятаю не до кінця. Я точно повернувся у бібліотеку. Дуже довго щось шукав й, зрештою, заснув прямо там.

............

Поки ванна наповнювалася, я почав підставляти руки під Струмінь, що приносило неймовірну насолоду.

Потім я вмив лице, розтер ВОДУ по тілу.

О так!

Це те що треба.

............

Про наступне пробудження я пам'ятаю ще менше.

Я відчував голод. Неймовірний і лютий. Бажаючи його втамувати, я спустошив всі запаси.

У голові досі миготять картинки роздертих обгорток. Плям від їжі.

Та залишків кота.

Потім я знову заснув.

............

І ось я тут.

Нарешті ліг у заповнену по вінця ванну.

Підкоряючись закону Архімеда літри цілющої рідини вилились на підлогу, але мені було вже байдуже.