Глава 28

***

Середа, 31 серпня

– Хтось сьогодні не в настрої, – Тарас провів мене задумливим поглядом. Він сидів у вітальні за столом, на якому лежали розгорнуті книжки.

– Вона думала що перевертня можна надурити, – Руслан зітхнув, сівши коло нього. – Втріскалась у Виговського. Не збиралася йому розказувати, але її тіло саме йому все сказало, – хранитель усміхнувся. 

– Я не втріскалась! – сердито гаркнула. – І звідки ти це все знаєш? – присіла в крісло і склала руки на грудях. – Макс, – невесело усміхнулась, глянувши на нього. Анафей у вітражі не дивився на нас. Засоромився чи що? – Що значить моє тіло все йому сказало?

Я збиралася почати книжку про перевертнів, та Руслан забрав мене, не давши навіть докрутити мотоцикл.

– Перевертні найкращі з читки людей. В них дуже розвинутий нюх і слух, – Тарас усміхнувся, відклавши олівець в сторону. – Щоб ти розуміла наскільки… Він оце звідси чує як б’ється твоє серце. Може навіть з того кутка.

         Я глитнула, змірявши відстань поглядом. Не менше п’яти метрів. Твою ж ти матір.

– Так, Вася. Вражаюче. І не дуже добре для перевертня. Стільки шуму навколо, не беручи до уваги стукіт сердець. Але це вони можуть контролювати. Загострюють слух за потреби. А от нюх… Людське тіло викидає гормони, які перевертні розпізнають ледь не з народження. Вони знають коли ти сердишся, коли засмучена чи збуджена. Все відчувають. Навіть коли не хочуть,  – хлопець хитро усміхався. – Приховати від перевертня свою симпатію неможливо. Хоча, як на мене, це навіть полегшує життя. Без зайвих слів все зрозуміло.

         Я закусила губу. Хотілося розтрощити щось від досади.

– Ти справді описала хлопця своєї мрії? – Руся насмішкувато глянув на мене. – Навіть не знаю чи ти такого знайдеш. Він якийсь анти утопічний.

– Так, – я скочила на ноги. – Я хочу приватності. Я ще можу змиритись коли це стосується нечисті. Але в інший час… Макс може не слідкувати за мною? Або хоча б не ділитись цим з кожним в цьому домі? – ображено зиркнула на анафея.

– Він ділиться тільки з Майстром і зі мною, так як я приглядаю за тобою, – Руся піднявся. Голос його був твердий, навіть трохи різкуватий. – І ти вже вибачай, але твої стосунки з Виговським мають безпосередній вплив на твою силу, і вже в свою чергу на нечисть. Тому Макс приглядав і приглядатиме постійно. Це не обговорюється!

– Немає у мене стосунків з Виговським, – пробурчала я.

– А ти хочеш? – Тарас зацікавлено зиркнув на мене.

– Іди до біса! – буркнула я. Бажання розтрощити щось тільки посилилось. Власний анафей це звісно прикольно, але не тоді, коли це такий хлопець, який спостерігає за тобою двадцять чотири на сім. І бачить ВСЕ.

– Тарас, потренуєшся з нею! Вона вже розпалилась, а в мене ще є одна справа, – сказав тим часом Руслан.

– Немає проблем, – хлопець швидко згорнув книги і піднявся. Я не встигла прочитати жодної назви, бо він відразу ж потягнув мене в спортзал. 

– Зараз повторимо прийоми які тоді вивчали. Подубасиш трохи грушу, – він стягнув рукавички з рингу і став одягати на мої руки. – Спустиш пару, а потім підемо на полігон. Буду вчити тебе стріляти. Якщо захочеш, то ще й покажу як управлятись з катаною.

– Я і катана? Ти минулий раз забув?

– Навчимо. Не все ж відразу виходить.

– А ці полювання… Мене не беруть через те що я дівчина? Чи через те що ловець? – несміливо запитала я. Мені хотілося б відчувати себе їхньою частиною. Але в цьому питанні вони мене найбільше сторонились.

– Вась, – він незадоволено похитав головою.

– Я розумію що не така як ви. І не тільки через те що ловець. Я переглянула перепис хранителів. Жодного менше двадцяти років. І жодної дівчини, – я в очікувані дивилась на хлопця. 

– Тебе не беруть на полювання не через те. Перестань накручувати себе. Так, ти відрізняєшся від нас, і ми вирішуємо це питання, але ніхто не вважає тебе чужою. Навіть не смій так думати. Я це по твоїх очах бачу.

– Тоді чого?

– По-перше, тобі ще рано. Зазвичай на полювання пускають після трьох-чотирьох місяців тренувань. А ти ще являтись сама не можеш.

По-друге…. – він якось дивно витріщився на мене. – Ти справді дуже унікальна. І ця унікальність багато кого приваблює. Багато кого небезпечного. Майстер не хоче підставляти тебе під удар. Тому він наказав тебе оберігати. Ми б могли тримати тебе в школі, та це призведе до ще більших проблем.

– До яких проблем?

– Вибач за дискримінацію, але ти дівчина. А ми тут всі хлопці, чоловіки я б навіть сказав. Ми вважай крім полювання і роботи нічого не бачимо. Гормони не так грають як у Виговського зараз, та більшість з нас, вважає тебе досить привабливою. Особливо якщо взяти до уваги що ти хранитель. З цього випливає ще одна проблема, Вась. Знаю, що ця інформація буде для тебе неприємною…

– Кажи вже, Тарас. Приємна чи неприємна я маю знати, – я в очікувані поглянула на нього. Оте про привабливу змусило мене трохи збентежитись. Він це серйозно, чи пожартував?

– Так як ти хранитель… – почав хлопець, дивлячись кудись убік. – Хранителем народжуються. Це передається по генах. Від батька до сина. В Майстра є припущення, що якщо дитина народиться від двох хранителів, то вона буде надзвичайно обдарованою. Тоді…

– Щоооо? – я усміхнулась, гадаючи жартує він чи серйозно.

– Ну раніше це було неможливо, але тепер коли є ти…

– Боже, Тарас! – я не знала куди дітись від обурення.

– Не спіши робити висновки. Дослухай! – він серйозно дивився на мене. – Жоден з наших хранителів тебе ніколи не зачепить. Але Вась… – хлопець якось важко зітхнув. – Ми не єдині хранителі. Я не можу тобі гарантувати такого ж розуміння з боку інших.

– І давно ви це знаєте? Всі знають?

– Майже від самого початку, – неохоче сказав він.

– Виговський теж знає? Тому він не хотів щоб Руслан мене забрав?

– Він не знає. Тут взагалі зовсім інша розмова, – хлопець почухав лоба. – І я б не хотів щоб ти йому про це розказувала. Повір на слово, так буде ліпше для всіх, – він якось нервово усміхнувся. – Вась, ніхто не виключає факту що хранителі залицятимуться до тебе, але силоміць… – Тарас запнувся. Я не впевнена що саме хотів сказати, але здогадка змусила мене почервоніти. – …ніколи. – закінчив хлопець.