Глава 32

П’ятниця, 2 вересня

Я схвильовано роздивилась будівлю школи. Мені було страшно йти туди у клас. Особливо мені не подобався той факт що там буде Виговський. Ну хіба він не міг закінчити школу трошки раніше, щоб я зараз не нервувала?! «Треба було взяти мотоцикл» – промайнула думка серед того всього хаосу в моїй голові. Може проїхавшись я б могла трошки заспокоїтись? І коліна б так не трусились.

Я відвела погляд, натикнувшись на групку малих хлопчаків. Ті дивились на мене з цікавістю і деяким острахом. «Добре що хоч не сміються» – підбадьорила себе подумки, підіймаючись сходами до дверей. Варто було лише зайти в хол, як мене зустріли Оксана з Анютою.

– Привіт! – дівчата весело посміхнулись і по черзі обняли мене.

– А Дашка де? – було дивно бачити їх лише вдвох.

– Та вона прихворіла трохи. Завтра може прийде.

Я навіть не встигла толком обдивитись усе, як вони потягнули мене на другий поверх. Ледве ми зайшли в клас, трійка хлопців що сиділа і грала в карти застигла, а дівчата біля вікна раптово замовкли.

– Васюня, ласкаво просимо в сім’ю! – Стас зіскочив з підвіконня.

– Привіт! – мене трохи збентежили його міцні обійми, але це ж був Стас. – Давай но я тебе з усіма познайомлю, – він закинув руку мені на плечі і оглянув клас. – Оце от Таня, – він кивнув на блонду.

– У нас немає бажання знайомитись! – сказала та, презирливо глянувши на мене.

– Ти за всіх трьох відповідаєш? – хлопець аж розгубився.

– Так. Ні в кого немає, – сухо кинула вона. Дівчата коло неї мовчали, потупившись. Не сказати б що мене це здивувало.

– Ясно, – Стас розвернувся. Такого він навіть не очікував. – Ну що ж, Ілюху ти вже знаєш, то коло нього – Сашка, – він кивнув на невисокого русявого хлопця. – А то…

– Діма, – перебила я його. – Ми вже знайомі.

– Вже? – хлопець шоковано зиркнув на того.

– Вона позавчора нас три рази в дурня побила, – пожалівся хлопець.

– Ну зі мною такого не буде, – Стас усміхнувся. – Ти ж піддасися мені, правда? – тихо спитав він.

– Аякже, – я розсміялась. Хоча, після того концерту що влаштував Ваня, у мене взагалі відбило бажання грати в карти.

         В цей час в клас увійшов Слава. Перездоровкався з усіма хлопцями, сказав дівчатам «Привіт» і потягнув мене до четвертої парти.

– Сідай коло мене. Я все одно майже кругом сам, – якось втомлено зітхнув він. – Як погуляли в середу? – спитав тихо, виймаючи речі з рюкзака.

– Нормально, – я знизала плечами.

– Просто нормально? – він підозріло покосився на мене.

– А тобі Ваня хіба не розказував?

– Ні. Я його вже два дні не бачив, – хлопець позіхнув. – Ну то як?

– Та все було добре, – я знизала плечами.

Все було добре до того як я випила пива. А після невдалої спроби першого поцілунку, пів ночі заливала подушку сльозами, думаючи чи то краще втопитися чи повіситись. По-правді кажучи, Ваня після того й не приходив до нас.

         Ніби відчувши що я про нього думаю, хлопець увійшов в клас. Серйозний якийсь, трохи зморений ніби всю ніч не спав, і волосся скуйовджене більш ніж зазвичай. Повторив той самий ритуал що й Слава і бухнувся на стілець переді мною. Перед тим звісно привітався, якось дивно дивлячись на мене. Чи то я себе просто накрутила?

– Ваня, чого тебе не було вчора на лінійці? – Таня підійшла до нього.

– Не зміг прийти, – сухо сказав хлопець.

– Думаю, тобі краще озвучити більш конкретну причину. А то Валентина Михайлівна точно причепиться.

– У зв’язку з сімейними обставинами. Так влаштує? – сказав хлопець уже роздратовано.

– Влаштує, – видно вона образилась. Уже ідучи до свого місця Таня кинула на мене сердитий погляд. – А відколи це Вася стала для тебе сімейною обставиною? – знову звернулась до хлопця. Ледь не весь клас шоковано витріщився на неї. Вже особливо ми з Виговським. – Її теж вчора не було. Дивний збіг, правда?

– Твою мать, Таня! Ти заткнеш колись свого рота? – вже зовсім сердито гаркнув Ваня. – Ви з Тополею в середу теж одночасно з клубу пропали. Дивний збіг, правда? – таким розпаленим я ще його не бачила. І такий Виговським мене не на жарт лякав. Не хотіла б щоб він колись на мене так кричав.

         Дівчина якось дивно зблідла і принишкла. Це дало всім зрозуміти що то точно був не збіг.

– Н-дя, відчуваю веселеньке чекає навчання, – якось невесело обізвався Стас.

– А ви в курсі що в нас новий вчитель української? Замість Галини Андріївни буде, поки вона в декреті. – сказав тим часом Діма.

– Та ну. І хто ж цей нещасний? – Стас усміхнувся.

– Не знаю. Якийсь лох із району. Буде кожен ранок до нас на автобусі мотатись.

– І цей автобус уже приїхав, – в клас увійшов чоловік. Всі відразу ж посхоплювались з місць і привітались. – Добрий ранок! Можете сідати, – він зачинив двері і пройшов до свого столу. Поклавши на нього дипломат, вчитель усміхнувся і обвів клас поглядом. – Мене звуть Максим Анатолійович. Як вам мабуть уже повідомили, я буду вести у вас українську мову та літературу, – сказав тим часом чоловік.

Виглядав він молодо. Десь на двадцять з хвостиком. Більше я б не дала. Ідеальне аристократичне обличчя з ледь помітною щетиною, коротке русяве волосся. Його сині джинси і темна футболка з надписом «Jack Daniels» мені сподобались. Рухався чоловік спокійно і впевнено. Я б навіть сказала поважно. Не зважаючи на свій досить високий зріст, він не сутулився. Гадаю, його будові тіла б позаздрив би кожен хлопець. Принаймні дівчата прикипіли до нього поглядами ще коли той тільки увійшов.

Я теж прикипіла. Але не через те що він був такий весь класний з себе. Просто у мене виникло якесь дивне почуття. Боже, невже наш новий вчитель нечисть?

– Не буду вам брехати, – продовжив чоловік. – Але до вас я викладав у школі всього рік. Тому якщо в когось будуть якісь зауваження, пропозиції чи прохання, я завжди готовий вислухати.