Стрілець часу. Елізіум

Розділ 8 На темному боці

Розділ 8

На темному боці

Вимкни тут свою свідомість

і відчуєш невагомість.

В змія не прохай пощади.

Боги слідують за нами.

Л. Василенко

На темному боці Місяця кипить розплавлена плазма. Булькає і тріщить, вивергаючи плазмоїди. Червонясті м’ячики повільно піднімаються над пекельною юшкою. Одні застигають до чорноти, інші залишаються м’якими. Так народжуються Маари – служки одноокої богині Морени. Частину привидів повелителька Смерті залишає при собі, а частину відправляє на Землю. Наглядати за людьми і шепотіти їхні імена. Хто відгукнеться на поклик, назавжди пропадає для світла.

Сенс – у виборі. Ніхто ні до чого нікого не примушує.

Мало кому відомо, що по той бік Місяця починається Навь. Світ загублених душ. На кордоні із хатинкою баби Яги. Якби не ця маленька прикрість, усе було б набагато простіше.

— Хто там? — Морена кидає помішувати жижу і повертається обличчям до входу.

— Це я, володарко. Ваш раб на віки вічні.

— А, Веліал, вмістилище вад і спокус людських? Тебе тільки за смертю посилати.

 — Жартуєте, богине? Значить, я вибрав слушний час.

— Краще б ти вибрав більш підходящу подобу. А то рогами і крильми потовк усі плазмоїди. Через тебе доведеться наново роботу починати.

— Знову жартуєте? Ангельська подоба – то для людей. Білі крила затуманюють очі святошам. Решті ж подобається моя темна сторона. Як я знаю, у вас також є, що приховувати. Лежать десь, нафталінчиком припадають до кращих часів.

— А ти, Веліале, мої білі крила не чіпай. Бо як дістану ополоника, та як вріжу по твоїй улесливій пиці, аж у Ірію виляски підуть. Краще доповідай, що чути про мою старшу дочку, Нівею? Скоро повернеться?

— Виникли певні складнощі, володарко. Але я швидко усе владнаю.

— Що, знову додаткову платню клянчитимеш? Веліале, я з тобою розрахувалася. Різдвяний Ватикан пам’ятаєш?

 — А як же. Віряни довго не забудуть, як понтифік Франциск під час святкової ходи із цепу зірвався і мало не побив жіночку лише за те, що та доторкнулася до руки його святості. А там святістю і не пахло. А до чого тут ви, Морено Кощіївна? Це стовідсотково моя заслуга.

 — Нехай так. — скривилась богиня і у задумі почала тіпати ополоником із сторони в сторону, розбризкуючи червону субстанцію, схожу на кров.

 — А забув, як я тебе нянькала, коли ти з моїми доньками гратися приходив? Забув, як уму-розуму навчала, крила твої розчісувала, щоб швидше росли? Забув, як живою і мертвою водою напувала, щоб Яга над тобою сили не мала і дозволяла гратися із загубленими душами?

— Ще й як пам’ятаю, тітко Маро. Я ще тоді душі у Колісницю Вогняну запрягав і вчився маневрувати між Чорним Місяцем і Землею. І дочок ваших катав. От одного разу Нівея не втрималась і випала. Я ж вам уже казав, що не винен.

— Авжеж, не винен. А нащо Язі розпатякав? Як тільки подружка про це дізналась, одразу прислала Ловця і дуже скоро гарненько пообідала доньчиною душею. А потім ще й Сірий Янгол заявив на Нівею права. Поквитайся з ним, Веліале, бо інакше будуть непередбачувані наслідки.

— В тому-то і проблема, тітонько. Я з Сірими у контрах. Вони мене на дух не переносять. Як ваша подружка Ягуся – живих людей у царстві мертвих. Може, нехай усе так і залишається?

— А Жнива? Хіба забув, що у Наві час закінчується? Поповнювати засіки чим будемо? Твоїм базіканням? Це ти зараз такий сміливий, а що заспіваєш, коли Колісницю не буде чим заправляти? Може, не чекати, а одразу спалити твою бридку пику у пекельній юшці? Сірі із задоволенням подивляться, як зашкварчать твої крила, племінничку. Отоді я і домовлюся з супостатами. Ти як, згоден?

—  Тьху, тьху, тьху, тітонько! Що ви таке кажете. Прикусіть язика, я не те мав на увазі. Та Сірий Янгол мені майже кум тепер. Запевняю вас, проблем взагалі не буде.

— Ото ж бо, Веліале. Вперед думай, що кажеш. Менше сліз, більше діла. Як ти вихвалявся на Великдень у церкві? «У мене немає рабів, мені служать, щиро чогось бажаючи." Тож скористайся людськими слабостями. Ти ж це вмієш. А Ягою я сама займуся.

— Саме про це я і хотів з вами порадитися, Морено Кощіївна. Тильки ви не даєте мені рота роззявити. То звинувачуєте у непідходящому дрескоді, то мої заслуги собі приписуєте, то докоряєте невдячністю. А я відвик від подібної манери спілкування. Можливо ви не помітили, що ваш пустунчик виріс і теж може ріжками буцнути.

— Ти щось сказав, Веліале? Злови мені, будь ласка, он того плазмоїда. Та не чорного, а червоного. — Морена вказала ополоником на стелю печери, звідки доносилось попискування і по колу проносились яскраві потойбічні м’ячики.

Веліал підлетів, вхопив один з них, але одразу вимушений був випустити, завивши від болю:

— Церковний іконостас! Вони ж розпечені, наче ладан у попівському кадилі! Усю долоню попік. Попереджати треба.

— А я і попереджаю, дурнику. Це тобі наука за те, що погрожувати мені взявся. Наступного разу я не буду цяцькатися і запхну плазмоїда прямісінько у твою смердючу горлянку. Будеш знати, як старшим грубіянити.

— Та зрозумів я. Більше не повториться.— Демон похнюпився і зайорзав на місці, нагадуючи шкідливу дитину.

— А більше і не треба. — підморгнула Морена. Вона задоволено витерла ополоника об заяложений фартух і вичікувально поглянула на родича:

— Так про що ти хотів зі мною погуторити? Народжуй швидше, а то я зайнята.

— Я лише хотів повідомити вам про те, що…

— Так чого ж ти гостя на порозі тримаєш? — перебила Морена, наперед прочитавши Веліалові думки. — Це ж треба було стільки нерви тітці теліпати!

— Та ви теє, Морено Кощіївна, не гнівайтесь. Це навіть не гість, а так, приблуда із Землі.

— Приблуда, чи облуда, це мені вирішувати. — Мара підняла вказівний палець догори і клацнула пазурами. — Нехай заходить!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше