Стрілець часу. Елізіум

Розділ 10 Спогади

Розділ 10

Спогади

«Те, що відбувається з тобою,

відбувається для тебе,

 відбувається з твоєї згоди

до тих пір, поки тебе це влаштовує.»

Родион знову прокинувся у оточенні білих стерильних стін. Піпець! А де ж Мальдіви, риби Крилатка і Наполеон? Хотілося щодуху вилаятися, але рот заціпило. А-а, там металеві гачки! От гадство. Знову їжа через трубочку, памперси, судно у ліжко і ненависні лікарі. Як же Родику кортіло вбити себе, чи хоча б мучителів у білих халатах! Навіщо його знову повернули у хворе тіло, коли можна було залишити у тілі Аватара, якого вдалося розбудити? Чортове Калпатару насміялося з хлопця. Пообіцяло виконати бажання і обдурило. Підмануло, підвело, залишивши гіркий осад у зболеній душі. Адже Родя так і не встиг переговорити з Нівеєю. Не встиг всоте розповісти їй, як тужить за її білявим запашним волоссям, глибокими, наче Маріанська впадина, очима, і п’янкими вустами, з яких одного разу зірвав омріяний поцілунок. А от Нівея встигла поквитатися зі своїм ворогом. Встигла відправити його до праотців. Краще б вона тоді впорснула отруту в них обох. Бо навіщо так жити!

Родикові невеселі думки збиває ураган на ім’я «мама». Але хлопець не бажає її бачити. Нехай іде геть. Аж нудить від її вдаваного співчуття та ядучих французьких парфумів. Родя бажає лише одного: щоб його залишили у спокої і не заважали будити спомини. Бо це єдине, що поєднує його з коханою. Родион пам’ятає усе до цурочки. Усі, до останнього, слова.

Мати розплакалась і пішла, кинувши сина на самоті. Пожаліла, чи телефонний дзвінок, який переливами прозвучав із її манюньої сумочки з крокодилової шкіри, став важливішим за Родю. Яка іронія! Крокодилова сумочка, крокодилові сльози, і сама вона – крокодилиця.

Мелодія телефонного виклику навіяла Роді спогад про довгоочікуваний дзвінок від Нівеї. Хлопець тоді ледве знайшов смартфон серед купи сміття, яке зібралося в кімнаті через душевне сум’яття:

— Нівеє, ти? Слава Богу! Ти де пропала, зраднице? Та ти хоч знаєш, що від твоєї мовчанки перегоріли усі доріжки на платі мого серця? Уявляєш, що зруйнувала усі мікросхеми моєї нещасної душі? Я мало з розуму не зійшов, розшукуючи тебе. Мій мозок мало не згорів, а це, на хвилиночку, головний процесор мого тіла. Де була твоя совість, Ніє?

— Ого, куди загнув! — на тому кінці слухавки відчувалось задоволення від Родикової реакції. — У мене таке враження, що мене не було не тиждень, а цілий рік.

— То де ж ти була, Нівеє? Чи, може, це таємниця?

 — Ні. Не таємниця. Я літала до Японії.

— Куди? В Японію?

 — Ти вражений, Ромео?

— Авжеж. Тепер зрозуміло, чому тебе ніхто не міг дістати. І чим ти там займалася?

— Ну, не горобцям же дулі давала.

Родион почув, як Нія голосно засміялася:

— Просто мій Бобік вирішив поєднати приємне з корисним і запросив із собою у робочу поїздку. Я працювала перекладачкою.

— Ти диви, які ми ділові! — Родя з притиском вимовив останнє слово і спробував присвиснути. Але не вийшло.

— Що, заздриш?

— Іще чого! — збрехав у трубку. — Чого я там не бачив? Отих вузькооких японок? Я маю набагато вродливішу леді.

 — І хто вона, дозволь поцікавитись?

Родя хотів витримати багатозначну паузу, але не зміг, випаливши: — Ти, звісно. Ніжна і прекрасна моя Нія, чарівна, наче вечірня зоря.

 — О, уже компліменти посипались. Значить, не сердишся більше? Слухай, Родионе, до речі, про японок. Зможеш зробити для мене одну річ?

 — Яку саме? Дістати з Молочного Шляху пару зірок? Так це для мене раз плюнути. Зараз змотаюся, поки каса вільна. Тобі перламутрову, чи помаранчеву? А, може, зловити павука на ниточці? Будеш над ним знущатись, відриваючи лапки, бо з мене досить.

 — Ідея з павуком мені сподобалася, — хихикнула на тому кінці Нівея, - але ні. Зроби мені міні-спідницю із підсвіткою.

— Що-що? Міні-спідницю з неоновими діодами, я правильно зрозумів, нічого не переплутав?

— Анічогісінько. Розумієш, Родику, в Японії зараз мода така. Уявляєш, як мені в Україні подружки заздритимуть?

— Ні, не уявляю. Хіба можна заздрити неоновій лампі? Що там гарного?

— Ну, ніжки підсвічуються. Хіба не клас? Ну Родечко, я прошу тебе. Ти ж у нас майбутній інженер-електронщик. Чи, може, не потягнеш таку роботу? Тоді так і скажи, що не по зубах, і я відчеплюсь.

— Ніє, не треба тиснути на моє почуття професійної гідності. Річ не в тім. Я, звичайно, можу, але…

— Ніяких але. Зроби, і крапка. — солодко щебетнув у трубці Нівеїн голос.  На тому кінці з’єднання стало тихо, а потім тиша ожила:

— Я зараз спідничку підвезу. Чекатимеш?

 — Та куди ж я подінусь із підводного човна? — тоном приреченого до страти, відповів Родик.

— Ось і добре. Я уже лечу.

Родион пригадує, іще не встиг оговтатися від новини про Японію, як Нівея викинула новий фокус. Спідницю з підсвіткою їй подавай! Буде хлопців приваблювати, наче дурних метеликів. Невже їй не вистачає чоловічої уваги?

Родион тоді ненавидів себе за те, що погодився. Піддався на маніпуляції на довірі. Лише пізніше зрозумів, що то був гарний привід заманити кохану на свою територію. Родик про подібне давно мріяв. От і здійснилася мрія ідіота! Їж і не заляпайся, Ромео!

За 15 хвилин почув дзвінок у двері. А вона швидка! На мітлі прилетіла, чи що. Хлопець навіть не встиг прибрати сміття. ЩО подумає про нього Нія? Може, краще чаю на кухні чаю попити? Але дівчина не хоче. Ну й нехай бачить.

 — Ого, який безлад. Тут що, Мамай пройшовся?

— Ні, гірше. Стадо динозаврів Юрського періоду. А все ти винна.

— Ну, звичайно, хто всрався? Невістка! Та я жартую. Не зважай.

Родик потай розглядає новеньку яскраво-червону сукню, в яку нарядилася Нія. Довгі золоті підвіски у мочках вух гіпнотизують коливаннями.

— Я до сесії готувався.

 — Не сміши. Ти? Готувався? Та з твоїм супер-мозком не те що сесію здати, у президентські радники можна без співбесіди.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше