Глава 7. Навчання – то світло.

- Ану, звертай, ледацюго... Навчання – то світло! А без навчання ти... просто пропадеш. Тож більше не запізняйся і прогулювати уроки навіть не мрій, бо іншого разу прийду по тебе до хати!

- Я... Я... подумав... що тебе немає...

- А погукати? Ти забарився, я чекав-чекав, та й задрімав, що не гріх. Та ти ж знаєш моє ім’я, міг погукати?

- Вибач, я не додумався...

- Та добре, добре. Всідайся, як тобі зручно. Почнемо з теоретичного матеріалу...

Ілля звернув увагу, що дракон сьогодні зовсім невеличкий, хоч на вигляд і той самий. Учора він головою доставав до верхівки пагорба!

- А чом ти поменшав? – не витримав він, щоб не запитати.

- Я можу змінювати свій розмір так, як мені зручно. Ось зараз, коли я виступаю у ролі твого вчителя, мені зручно бути твого зросту. Ну, трохи вищим...

- Це неймовірно! Як тобі вдається?

- Якщо все останнє – ймовірно, а неймовірно тільки це... – промимрив Крез. – В цьому немає нічого важкого, просто я багато працював над самовдосконаленням. Були б у тебе тисячі років, які не знаєш чим зайняти, то й ти б навчився.

- А що ти ще вмієш? Плюватися вогнем можеш?

- Плюватися вогнем можу, як кожен поважаючий себе дракон, та не люблю, потім печія у шлункові. Та й енергії багато треба, а я дещо заслаб проти того, яким був раніше. Природа гине, повітря забруднене, ставочок висох... А від цього рушаться та зміщуються магічні потоки Землі.

- А літати вмієш?

- Авжеж. Я – дракон чи ящірка безкрила?

- А як так виходить, що ти живеш тисячі років і тебе й досі ніхто не помітив?

- Я вмію проникати усередину кургану, де й проводжу більшість часу, відпочиваю, сплю чи філософствую. А коли вибираюсь назовні розім’яти крила, політати, то можу ставати невидимим.

- Тож ти носишся ночами над селом і ніхто тебе не бачить! – уявив собі цю картину Ілля.

- Чи вночі, чи вдень, для мене немає різниці. Єдине, що я прив’язаний до кургану і не маю змоги віддалятися від нього... До речі... Я виконав свою місію охоронця, можливо, тепер я вже не прив’язаний і зможу летіти, куди схочу? Треба буде перевірити.

- А зараз ти видимий, не боїшся, що хтось проходитиме часом повз пагорба?

- Нікого немає близько. Я ще й, розумієш, менталіст, тож відчуватиму, коли хтось наблизиться. Якщо пияка який, то чом би і не налякати? Може, пити покине. А як просто людина, то стану на час невидимим, та ще й тебе невидимістю прикрию.

- Ти навіть так можеш? – ахнув Ілля.

Дракон задоволено мугикнув і раптом став щезати на очах. Коли залишилося одне кругле око, воно підморгнуло весело і теж зникло. І тут Ілля зрозумів, що не бачить не тільки Креза, а й власних рук та ніг. І тіла! Нічого! Та це було не так, як у сні, коли здавалося, що летять собі у просторі самі очі. Він міг рухати кінцівками, навіть притулив долоні до щік, та не бачив того, тож, і справді, став невидимим.

- Досить! Досить! – неприємне-таки відчуття.

Простір загигикав, кліпнуло чорне око, і дракон знов став видимим.

- Ти, справді, дивовижна істота!

- Я – дракон, і цим усе сказано! Та досить про мене. Давай про тебе! Ти гуляв сьогодні селом, часом, не поділився ні з ким тим, що з тобою трапилось?

- Ні, бо вже б відпочивав у божевільні на казенних харчах.

- Правильно. В давні часи, коли люди знали своїх богів, було честю прийняти в себе божественну силу, тож боги входили до людських тіл та й жили на Землі під своїми іменами. Та зараз люди забули своє коріння, Ранок Богів лише розпочинається, Перун потроху буде зливатися з тобою і довго ще не зможе вийти на повну силу, та й цього більш ніж достатньо. Якщо ти розкриєш свій секрет, то загрожує тобі не стільки божевільня, скільки те, що тебе навіки поховають у глибинах секретних лабораторій, щоб досліджувати недосяжні іншим здібності. Тож доведеться тримати секрет у собі.

- Звідки ти знаєш про секретні лабораторії? Взагалі, якщо ти прив’язаний до цього кургану, звідки ти знаєш все про наш світ?

- Хлопчику, мені тисячі років, більшість з яких я займався саморозвитком! Багато чого я можу просто відчувати, я вже казав, що читаю думки людей, правда, тут, у селі, у багатьох вони зводяться до самогону, пліток чи сільськогосподарських проблем, та зустрічаються і самодостатні екземпляри, які цікавляться наукою, відкриттями, новітніми технологіями та іншими здобутками людства. Раніше я забирав із поштових скриньок газети та журнали, а потім, вивчивши досконало, повертав. Коли з’явилися телевізори, я дивився разом із людьми телепередачі, документальні та художні фільми. До речі, у твоєї бабусі непоганий смак, вона із задоволенням підшукує цікаві передачі про подорожі, що дозволило мені отримати уявлення про далекі країни...

- Яким чином ти дивився телевізор разом із бабусею? Використовуючи невидимість? Та, однаково, кімнатки надто тісні для тебе, навіть, коли ти зменшуєш розміри!

- О, є значно простіший спосіб. Пам’ятаєш останнього кота, що приблудився до твоєї бабусі? Рудий волоцюга з одним вухом! Виявляється, що його господарі переїхали зі Львова до Одеси, а бідолаху залишили, то він мандрував світом, шукаючи їх, а я зупинив його, переніс частку своєї сутності до кошачого тіла і підлестився до твоєї бабуні парою мишей. Тож два роки ми проводили вечори коло телевізора, я сидів у неї на колінах, а вона гладила мене по голові та чухала шийку, що, до речі, дуже приємно. А до того рудого волоцюги була біленька кішечка, чорний гладкий кіт, трьохкольорове кошеня...