Глава 15. Діва-Додола.

- І що ж таке неординарне сталося у твоєму житті, що ти не міг почекати до завтра? Я тільки-но заснув, - і Крез демонстративно позіхнув, демонструючи усі свої гідні захоплення зуби.

Як і вчора, Ілля зустрівся із драконом за межами міста.

- Друже, вибач. Та я, дійсно, мав із тобою поділитися, порадитись...

- Що, невгамовний Перунів нащадок, ще якусь тварюку поцілив?

- Ні.

- То що тоді?

Ілля розповів про усе, що трапилось за день.

Дракон задумливо дивився на зірки, колупаючись знайденою паличкою у зубах, а коли юнак закінчив розповідь, перевів погляд на нього, та вдивлявся мовчки.

- Ти мене слухав, Крезе, чи зірки розглядав?

- Я – дракон, тож можу і кілька справ робити одночасно. Чом би мені тебе не почути? Що до твоїх питань, то нічого дивного не сталося. Вода хоч і не твоя стихія, та бога не вб’є, це і так зрозуміло. А що до дівчини... Он, бачиш на небі сузір’я Стільця? Предки твої, давні слов’яни називали його сузір’ям Перуна, втіленням небесного вогню, бо стріляє Перун стрілами вогняними, зло на Землі викорінюючи. А онде Діва, що й до нашого часу зберегла своє ім’я, хоча трохи і розгубила. Бо то – Діва-Додола, Діва-Дана, Діва-лебідь із казок, племінниця Сварога, втілення води, бо опікується дощами, хоч і блискавками скористатися при потребі не гребує, поєднує вона ці дві стихії. То і є твоя Богдана, богом Сварогом Перунові дана у дружини.

- Богом дана... – Сумно промовив Ілля, намагаючись усвідомити сказане драконом. – Тож, про кохання тут не йдеться...

- Саме про кохання і йдеться, бовдуре! У Перуна було немало гарних жінок для забав, бо хто ж не схоче пізнатися із таким файним богом! Та лише Діва-Додола пройшла Божою Дорогою до серця Громовержця, стала не тільки коханням його життя, а й вірною бойовою подругою, яку, як і самого Перуна, слухаються блискавки, Перуниця-Перперуна, могутня валькірія, яка завжди поруч із своїм чоловіком. Такою її знали предки слов’ян. Багато хто з богів заглядався на непокірну красуню, та лише Перунові віддала вона своє серце.

- І ти, Крезе, хочеш сказати, що Богданка...

- Діва-Додола завжди йшла слідом за Перуном, тож  і не дивно, що знайшла вона дорогу у цей світ, цього слід було чекати, хоч я і не думав, що це станеться так швидко. Та сталося, що сталося. Це добре, чим більше богів прийде до Мідгарду, тим швидше відкриється дорога для останніх.

- А як же вона опинилася на моїй зупинці швидше за мене?

- Я ж сказав: де Перун, там і Перуниця. Вона і сама не розуміє ще, як це відбувається... Краще б їй поки що бути подалі від тебе, бо потрібен їй час, щоб розібратися, повірити, увійти у силу... Уяви, який шок буде для дівчини дізнатися, хто вона така. А побачити живого дракона? – Крез говорив, а сам чомусь дивився не на Іллю, а за його спину.

- А ось і я! – ніжна дівоча рука лягла Іллі на плече. – Ой, справжній дракон?! Який чудовий!

- Неймовірна красуня! – Крез аж рота відкрив і очі примружив. – І мене зовсім не боїться! І телепортацію сприймає цілком спокійно!

Дійсно, якщо після першого переносу Богдана виглядала розгубленою та нещасною, то тепер вона посміхалася і аж світилися від щастя.

- А чом ні? Вже ж не вперше, - пояснила дівчина. – Я вже зрозуміла, як воно діє: треба лише подумати про Іллю, уявити його – і я опиняюся поруч. Дуже зручно. А тебе як звуть?

- Крез.

- А я – Богдана. А крила у тебе є? А літати ти вмієш? А вогонь видихати?

- Все я вмію! – дракон узяв дівчину лапами за плечі, щоб трохи налякати її, та вона натомість почала обмацувати його виблискуючу антрацитом луску, а коли він розкрив рота, щоб щось сказати, ухопила його за зуб із вигуком:

- Ого, який величезний!

Крез відсахнувся і відсунув дівчину до Іллі:

- Тримай її!

- А ти куди?

- Я – додому, і ви – по домам, маршруткою, як усі люди. Та проведи із своєю пасією лікбез, хай не світить своїми здібностями. Взагалі, хай затаїться, поки ти розберешся із песиголовцями.

- Із песиголовцями? Ой, як цікаво!

- Саме так, люба панночко Перперуно! Хижі страшні песиголовці заполонили місто, тож поки Перун буде на них полювати, треба затаїтися, бо ще не зможеш себе захистити і коханого будеш відволікати. Буде тільки про твою безпеку думати і здригнеться рука його, не вцілить блискавка у ворога...

- То я допоможу, - і Богданка, змахнувши правицею, вцілила прямо у камінь, що лежав метрах в п’ятдесяти від них.

- Кому я кажу?! – закотив очі дракон. – Перперуно, тобі треба багато чому навчитися, поки ти зможеш стати разом із Перуном у бою. Тож  серйозно тобі кажу: не висовуйся поки що! Ось закінчить Ілля із песиголовцями, будете разом із ним приходити до мене на уроки...

- Дракончику, я хочу зараз!..

Крез покачав головою і, змахнувши крилами, швидко розтанув у темряві.

Ілля зітхнув. Навіть від такої вродливої дівчини може заболіти голова. Маршрутки в цей час вже не їздили, тож довелося викликати таксі, а поки чекали, розповісти Богданці коротку історію давніх богів та дати чіткі інструкції щодо того, як не видати себе та не потрапити до лап песиголовців. На диво, вона усе сприйняла спокійно, наче так і треба. Дивні ці жінки. То істерику закатують, побачивши мишу та свідомість втрачають, зустрівши павука, а то до дракона, мов до декоративного песика...