Глава 27. Таємна рада.

- Вбили... – з болем прошепотів Ілля. – Бідний мій друже...

- Ренате, - Богданка потягла за край одежини, - Ренате, це ми! Ти живий?

Купка заворушилася і застогнала.

- Він живий! – скрикнула дівчина і почала знімати та викидати з машини скалки.

Згодом вдалося витягти і самого юриста.

- Приємно було почути, що мене назвав другом той, хто є втіленням самого Перуна! – це були перші слова, що вимовив песиголовець.

- Звісно, друг, бо ти вже не раз мені допомагав, а сьогодні так мало і життям не поплатився за дружбу зі мною! Як я радий, що ти живий!

- Ти поранений, Ренате? – встряла у розмову більш практична Богдана.

- Здається, нічого серйозного, - похлопав по собі юрист.

- Але ж ти увесь в крові!

- То від скла, руки порізав, - пояснив Ренат. – Я не такий бовдур, щоб вирушати без захисного жилету. Тільки-но один із джипів заїхав поперед мене і загальмував, я врізався у нього і «ауді» зупинилася. Та я, не чекаючи стрілянини, впав на підлогу, ще й голову прикрив ось цим, - він витяг з машини шолом.

- Та ти приготувався!

- Недарма у народі кажуть: хочеш миру – готуйся до війни. Бачиш, згодилося. Та, якби ви не поспішили на допомогу, то, звісно, мене б ніщо не врятувало. Щиро дякую за порятунок, друзі!

А тут і Крез підлетів, він нього навіть тхнуло смажениною:

- Здається, ніхто не втік, - сказав він, потираючи живіт лапою. – Тепер чекай печію у шлункові... А це, як я розумію, ваш друг-песиголовець?

- Я – Ренат.

- Цілий?

Юрист кивнув.

- Повезло, що ми нагодилися. Та знайомитись будемо потім, зараз треба робити звідси ноги, бо вибухи і у селі чути було. Незабаром тут буде купа поліцїї. Рената ви понесете чи мені підкинути?

- Я свою «ластівку» не залишу, - вперся юрист. – Вона у порядку, їхатиме.

- Тільки вся у дірочку і без вікон, - хмикнула Богдана.

- Нічого, головне, щоб їхала. А на місці стрілянини її залишати ніяк не можна, бо як потім буду пояснювати у суді, чом тут опинився?

- Добре, спробуй завести, - погодився Ілля.

«Ауді», і справді, завелась одразу. Ренат вирулив між ворожими джипами і поїхав дорогою.

- Летіть додому, - висунувся він із вікна, готуйте мені гарячий прийом!

Добре, що якраз сутеніло, та й машини у селі їздять не часто, і люди натовпом не ходять, тож Ренатові вдалося добратися до будинку баби Олени непоміченим. Ворота були розчахнуті, він, здійснивши крутий віраж, завернув прямо у двір, а до нього вже поспішали Ілля з Богданкою і великим тентом, яким бабуня раніше, коли ще водила кіз, накривала на зиму сіно. Тепер ним затягли автівку Рената, щоб вранці сусіди не помітили побиту машину.

Самого юриста завели у дім, де вже чекали мати і бабуня з аптечкою наготові. Заставили роздягнутися, обдивилися ретельно і постановили, що, дійсно, серйозних ушкоджень немає, лише кілька довгих подряпин, що сильно кровоточили, та скалка, що устряла у сідницю. Тож дві серйозні жінки вмостили постраждалого на стіл, провели «операцію» по видаленню скла, обробили ранку спиртом і відправили «хворого» до ванної, щоб привів себе до ладу. Тим часом Ілля підібрав йому дещо із своєї одежі, бо його одяг перетворився на шмаття. А там і бабуня заварила гарячого чаю з травами, щоб, як вона висловилась, «привести до ладу нервову систему». Хотіла ще й дракону наварити цілий жбан, та той відмовився, мов, тисячі років гарячими напоями не захоплювався, тож і звикати не хоче.

А там і татко прокинувся, дуже дивувався, чом це його зморило посеред білого дня, а ще дужче дивувався неочікуваним гостям. Йому пояснили, що Ілля вирішив познайомити свою дівчину з батьками, а через те, що тато у селі із зламаною ногою, попрохав друга машиною привезти до Іванівки маму і Богдану. Добре, що хоч машину, потрощену та побиту кулями не бачив. Довелося посидіти за загальним столом, вислухати традиційні вітання, побажання та сподівання, почекати, поки наговориться та наїсться зголоднілий батько. Богданка вже й позіхати почала, мов, встала рано, не виспалась, аби швидше відправити тата Іллі до сну. Опісля пізньої вечері зробили вигляд, що розходяться по своїм кімнатам, хоча, яким кімнатам? В бабиній хаті було лише дві спальні, які і віддали парам, тобто Іллі з Богданою і мамі з татом. Бабуня вмостилася на дивані у вітальні, а для Рената там же розіклали крісло. А далі довелось втрутитись дракону, бо батько виспався і, звісно, знов спати не збирався, тож Крез знов його приспав.

Врешті решт, після усіх цих невідкладних справ, мало не опівночі, знов зібралися на раду, тепер вже у повному складі. У зв’язку з новими обставинами (що бабуня у курсі, а тато спить магічним сном) раду вирішили проводити у вітальні. А дракон був надворі, тільки голову просунув у вікно і прикрив невидимістю «задок», бо, навіть зменшившись, через двері він не пролазив.

Раду почав Ілля:

- Нарешті нам вдалося зібратися, - почав він, - і перше, що мене зараз турбує: чим нам загрожує стрілянина на дорозі? Чи не зможе поліція вирахувати нашу причетність?