Глава 28. Прадавній ворог.

- Та кажи вже, не тягни кота за хвіст!

- Якщо ви пам’ятаєте міфи про Перуна, то знаєте і про Скипер-Звіра.

- Я читала, - Богданка стурбовано постукувала кінчиками пальців по столу, - та дуже мало інформації про цього давнього монстра, не знайшла навіть досконального опису. То порівнюють його з велетенським скорпіоном, то з моторошним драконом... Якась темна сила, Цар Пекла.

- Із скорпіоном порівнювали його через те, що «жалив» він своїми брехливими словами, намагався усіх людей до темряви повернути, Пекло на Землю витягти. До якої раси віднести чудовисько, навіть, не знаю. Схожий він трохи на жахливого дракона...

- Не ображай драконів, - розсердився Крез. – Якщо й схожий, то хіба що крапельку. На передніх лапах у нього отруйні пазурі, а задні закінчуються міцними копитами, руки-ноги в нього товсті, мов столітні дуби, голова велетенська, паща така, що дюжина людей вміститься у повен зріст, копита та роги немов з кевлару, а вкритий він шерстинками мідного кольору, які, переплітаючись між собою, утворюють броню, яку ніщо не бере, і навіть блискавка відштовхується від неї!

- То це страшне створіння! – скрикнула мама Іллі, притискаючи до серця руки.

Дракон кивнув головою, погоджуючись:

- Я гадав, що вже ніколи не почую про нього, та, на жаль, не виходить. Продовжуй, Ренате.

Юрист зітхнув і продовжив:

-  Створив Скипер-Звір істот із каменя, зовні на людей схожих, та без душі та серця, розійшлися ті люди-камені світом, почали брехати, підлещуватись, людей одного проти другого налаштовувати, сіяти  ворожнечу. До Перуна підходив особисто, хотів речами солодкими спокусити, на свій бік перетягти, а коли це не вдалося, вирішив його вбити. Перун  в ті часи був зовсім юний. Та вбити його не вдалося, бо не брав його ні вогонь, ні вода, ні метал. Та вдалося чарівнику Скиперу наслати на юного бога непробудний сон, слуги Скипера помістили тіло Перунове у  гроб дубовий, гроб той довжелезними гвіздками забили та у залізний саркофаг заховали, запорами найміцнішими закрили, до глибочезної ями опустили, засипали землею. Триста тридцять три роки минуло, поки вдалося братам його, Свароговим синам, Велесу, Хорсу та Стрибогу, Перуна відшукати та врятувати. А тоді вже Громовержець дістався до Темного Царства, довго бився із Скипер-Звірем, поки не пробив його своїм гострим списом. Лише з пораненим монстром зуміли справитись Сварожичі, та й то не вбили його, а лишень полонили. Закували його у ланцюги, на які Велес, могутній чаклун, наклав закляття. Закрили у гроб дубовий, металевими скобами укріплений, і знов Велес наклав закляття. Гроб той у саркофаг металевий заховали, запорами магічними заперли, у провалля закинули і знов Велес прочитав закляття, які повинні були утримувати чудовисько. А потім Перун закидав те провалля величезними скелями, які й утворили Кавказькі гори. Та за тисячі років закляття ті послабли, почали силу чародійну втрачати. І чув я, що вдалося сироїдам дістатися підземними лабіринтами до місця, де упокоїли Сварожичі Скіпер-Звіра, витягти той саркофаг і перетягти до Кінокефалії. Якщо випустять вони чудовисько на землю, то це буде жахіття...

- Невже сили Перунові не сильніші того клятого Звіра? – охнула бабуня.

- Минулого разу Перунові допомагали брати його, та зараз їм ще нема ходу до цього світу. Гадаю, що Перун з Перуницею-Перперуною перші, кому це вдалося, тож допомоги чекати немає звідки...

- Я не один! У мене тепер є бойова подруга, Діва-Додола, тож ми разом виступимо проти звіра лютого і переможемо його.

- Як, коли блискавки не спричиняють йому шкоди? – гаркнув Крез. – Навпаки, вони відбиваються і летять у зворотному напрямку!

Всі засумували. Коли найголовніша зброя Громовержця не згодиться проти легендарного монстра, то що тоді?

- Стійте! – підняла раптом вказівний палець бабуня. – Іллюхо, візьми-но ліхтарик та злазь на горище.

- Навіщо, бабуню?

- Там, у старій скрині між речами, які вже не потрібні та шкода було викинути, лежить книжка у чорній обкладинці, казки про песиголовців, яку я читала тобі у дитинстві, та яку ти колись закинув на горище.

- Ти знала?.. – знітився Ілля.

- Я знайшла її пізніше і здогадалась, після того вже не читала тобі, а сховала у скриню.

- І навіщо нам ця книжка, бабуню?

- Іди, онучку, принесеш, тоді скажу.

Аж здригнувся Ілля, коли його пальці торкнулися шорсткої обкладинки старої книжки. Як вона лякала його у дитинстві!.. Та що тепер боятися, коли він вже й сам не раз зіткнувся з хижими песиголовцями? Він витяг казки із скрині і повернувся до вітальні.

Бабуня листала стару книгу вкрити зморшками руками, і здавалося, що ворожі тіні розлітаються по кімнаті, та то лише так здавалося. Це була звичайна книжка, хоч у ній і були описані моторошні історії. Нарешті бабуня знайшла те, що шукала. Вона витягла пожовклий листок, розгорнула, погладила тремтячими пальцями і простягнула онукові.

Кілька рядків, каліграфічно виведених чорнилами, були написані дещо старовинною мовою, та загальний зміст був такий:

«Як заповіли мені предки, так і я нащадкам моїм заповідаю читати цю книгу, а, як виникне потреба, то зачаровані спис та лук зі стрілами знайдете на острові Перун, що у печері  із західного боку скелі. Ключ у книзі».