Роздiл 9

Амелія

Покліпала, але не допомогло.

Наступний день знову не пройшов без Плата.

- Ти і зараз скажеш, що у мене жар і я марю, так? - обернулася до подруги.

- Дивлячись, поділишся зі мною чи ні, - хитренько посміхнулася вона.

Тільки почалася перерва, на якій табун універу зазвичай в їдальню мчить. Ми ще навіть не придумали, що робитимемо. А Його брюнетіста величність завалилася до нас в аудиторію.

Плат поважно ніс високу склянку з кавою і коробку з тістечками. Питається, навіщо?

Питання задала тільки я собі. Леді Зло ось взагалі не сумнівалася. Підскочила зі свого місця, перериваючи чергову зйомку в сторіс. Змахнула білими кучерями і руки витягнула для зустрічі зі своїм бажаним хлопцем.

- І чого ти вирішила, що до мене? - я прошепотіла Улі.

- На леді Зло не дивиться, а на тебе голодним поглядом. Ось! Підморгнув тільки що тобі. І це... повз неї пройшов.

Нічого ж собі!

Раптом у красеня із зором погано?

В автобусі міг пошкодити, коли бровами ворушив, мене винюхуючи.

Підійшовши до мене, Плат засліпив чарівною усмішкою.

- Так подумав, що за автоматом сьогодні може бути зайнято. Ну не голодною ж тебе залишати. Пригощайся, Амелія!

З чого б це?

Я навіть сіла на стілець від подиву.

І за що мені така турбота?

Ааа... зрозуміла. Це помста за вчорашнє. Точно! Отруїти задумав і жадає розправи.

Інших приводів для частування не бачу.

Ще подумалося, що тоді йому переслідувати нікого буде заради музейної скрині. З ним передбачити взагалі все складно, крім одного: особисто Я йому і даром не потрібна.

- У мене є з собою їжа, без твоїх подачок обійдуся, - зробила вигляд, що не здригнулася.

Сподіваюся, правдоподібно вийшло.

Усередині все-таки здригнулася. Ох, і дражнить же гад. Мій бутерброд зовсім не таким апетитним здавався, як ці повітряні еклери в коробочці.

- Ну не скромничай, я ж бачу, що хочеш, - провуркотів і поставив на стіл.

Сама доброта, щоб його.

Невже я видала себе? Підняла очі від тістечок і помітила, що однокурсники ну взагалі нікуди не поспішають. Якщо не брати до уваги леді Зло, вона зі своєю свитою демонстративно повз пронеслася. Це вони поспішають мені кару готувати, мабуть. Багаття помчали розпалювати.

- Уля, давай звідси вийдемо, - я попросила, ігноруючи двометрову доброту і турботу в образі нахабного Ворона.

- А може я сама, а ви тут...

Я випередила її пропозицію, першою прямуючи на вихід. Краще там подругу почекаю. І може бути, Плат якось сам по собі пропаде.

Але ніхто не пропав і навіть тістечка. Уля не дала еклерам такого шансу, прихопила з собою. Плат теж не змився в потоці студентів, я бачила, як він шепнув щось на вухо подрузі, вона зупинилася, і хлопець пішов до мене рішучіше автобусного дядьки.

- Не хочеш тістечка, зараз тебе в кав'ярню відвезу.

Схопив за руку і тягнути зібрався.

Пфф! Немає в його нахабстві кордонів, тільки і знає командувати.

- Плат, відчепися від мене!

І не думала, що так голосно вмію кричати.

Стільки талантів поруч з ним розкривається.

- Вчора ти на мене напала в універі перед братами і другом - я пішов з тобою. Сьогодні твоя черга!

- Може мені ще по черзі твою бороду носити, щоб вже зовсім не відбиватися від правил?

- Я не знаю, про що ти, - пересмикнув плечима.

Ні, ну ви подивіться на нього!

- Повний дядько в автобусі мене лапав і приставав. Весь лоб поколов бородою! Чи не здогадуєшся, хто це?

- Звідки мені знати? - підняв брови, ніби не про нього кажуть. - Може це ти сама до нього липнула і нюхала. А ще йому по ногах топталася. Будь-яке можливо.

Може я ще вибачатися повинна? Ноги йому віддавила! Мало!!!

- Гаразд, ходи хоч дядьком, хоч тіткою, аби не за мною.

- Хіба я дозволу питав? - посміхнувся і ближче присунувся.

- Гадаєш, що я не знаю, навіщо чіпляєшся? - відсунулася, про всяк випадок, подалі, і так вийшло що до стіни. - Тобі потрібна моя скриня. Хочеш скарби собі забрати і мене позбавити приданого. Ось тобі!

Скрутила пальцями фігу і подарувала від щирого серця.

- А якщо ти помилилася? Замість цього поцілуєш!

Взяв мене за руку і розтиснув долоню.

Він точно здурів. При чому тут поцілунок...

- Мені потрібна ти, Амелія. Невже не бачиш?

- Ік-ік ... ні-і-і, - я затрясла головою, від несподіванки заробивши гикавку.

Чесно, не бачу. Він же на мене як Ворон на комашку дивиться.

- Поки не звикла, розумію, - діловито примовляв далі, - Але я хлопець рішучий, якщо дівчина подобається, то все. Від мене вже ніколи не позбудешся!

- І що... прям сильно так подобаюсь? Більше скрині?

- Звісно! Навіть більше мого спорткара!

А приємно-то як стало, шкода без вилки стою - нічим брехню з вух скидати.

Знову я в чиюсь суперечку потрапила, або версія знайти скарби його приваблює. Темнить він щось, ось це я відчуваю. А ще мені треба поменше заглядати в темно-карий вир його очей. Тисне, палить і змушує тремтіти мене, навіть не торкаючись.

Ух, ну де мені стільки сил набратися? Зараз він взагалі нахилився до моєї голови і тикає носом в волосся.

- Ти що робиш? - ахнула я.

- Хочу теж запам'ятати твій запах, як ти мій, Амелія.

Знала б, з дихлофосом волосся вимила, щоб напевно вже запам'ятав.

- Є проблема, Плат, - якомога серйозніше зробила голос: - Мені ти не подобаєшся! А моїй скрині ще менше!

Хі-хі. Поки він мені бреше і я йому буду. І нічого я не повторюю за ним. Кажу ж, не подобається мені красунчик мажор, отже, не подобається. Зате бісить жахливо.

Плат не став мене затримувати, тільки розреготався у відповідь. Та ще вигукнув услід, що сумувати за ним мені довго не дасть. Ось вже обнадіяв, не те слово.

- Тепер хоч можемо спокійно тістечка з'їсти? - зате Уля зраділа.