Студентка з приданим

Роздiл 13

Амелія

Ой-йой...

Відскочила з жахом, коли Плат послабив тиск.

Губи печуть, серце калатає, дихаю взагалі насилу, і відразу накричати не виходить. Видаю тільки гнівне булькання. А йому хоч би що, пронизливо дивиться, примруживши очі, немов все, прибрав до рук дурненьку.

- Плат, ти що наробив? Наві-і-іщо?! - здається, я застогнала своє питання.

- Показав, як ти мені подобаєшся. Та можемо повторити, якщо тобі мало здалося, - і знову нахилив до мене обличчя, цілячись на губи.

- Мені і одного разу вистачило! - відвернулася від нахаби ненаситного.

Найбільше хотілося його відштовхнути, а краще врізати гарненько.

Ось тільки знову я вляпалася і пропала з його вини.

- Ти ж не тільки мені показав! Зовсім вже здурів?

- Подумаєш, купка окатих помітила. Для тебе ж старався!

Оце так постарався на славу… 

Посеред коридору напав. Мої однокурсники поглядали з очманілими обличчями. Леді Зло не видно поблизу, але її свита тут як тут, є кому доповісти. І навіть Уля не встигла до мене добігти, вона відлучилася в бібліотеку, і зараз не наважувалася наблизитися. Так і завмерла на півдорозі з підручником в руках.

Мені кінець, що тут казати.

А все він! Красунчик недороблений.

Внутрішній голос нагадав, що і я хороша. Хто дражнив своїм приданим? Навіщо видавала себе за злодійку? Я хотіла думати, що так захищаюсь, але мені складно заперечувати, що мені це подобалося.

- Досить від мене бігати, Амелія. Тобі потрібен такий хлопець як я, - заливав мені в вуха спокусник з досвідом, і руками тягнувся, то обійняти, то доторкнутися до мого волосся.

Гаразд, прийшов час закінчувати гру.

Краще так, ніж стати кинутою дурепою.

- Плат, мені доведеться тебе засмутити, - скинула його долоні з плечей. - Я здогадуюся, що тобі потрібно від мене. Але даремно стараєшся! Ніякої скрині у мене немає і приданого теж. Так що можеш вже відвалити. Я... я все вигадала.

- Що? Скриню зі скарбами вигадала? - посміхнувся недовірливо.

- Ні, не те. Я видавала себе за злодійку. Так ось, це не правда. Ніколи чуже не візьму. У мене немає скрині з музею і навіть розуміння, де вона та куди поділася.

- І брата, якого звинуватили в пограбуванні, у тебе теж немає? - взяв і шпигнув по хворому місцю.

- А це тебе не стосується! Мій брат не злодій. Хоча тобі ж не зрозуміти...

- Та куди ж мені? Ви всі чесні, один я брехун, - невдоволено насупився.

- Думай про мене що хочеш, але тільки на відстані. Тобі треба розважитися, а у мене і без тебе проблем вистачає.

- Страждати тобі заважаю або ховатися? - причепився до слів.

Ось же нетямущий який.

- Уяви собі, заважаєш! Якби на твого брата повісили крадіжку, я б подивилася тоді, як тобі довелося.

- Я б зробив все, щоб братові допомогти.

Навіть не моргнув, заявляючи таке.

Супермен відпочиває, куди йому до Плата. На мій клен під вікном тільки великий Герой залізти здатний. І цей герой переді мною. Нагородити можу тільки горіхами.

- Легко сказати. Думаєш, я б не зробила все?

- Ні, сама ні. А зі мною у тебе шансів побільшає.

Ну, він точно з привітом!

Після мого визнання, що замість приданого - шиш йому дірявий, Плат досі тут. Радість перемоги після поцілунку змилася з обличчя, а сам він ні.

Навіщо йому тепер я ?!

- Це яких таких шансів? - перепитала я, а то поведінка хлопця зовсім не збігалася з моєї закінченою грою.

Вже повинен відстати, усілякий інтерес до мене втратити.

- Знайти скриню і так врятувати твого брата. Амелія, наша зустріч це доля! Тобі дууже пощастило!

Господи, хоч би не луснути від щастя.

Ще й знущатися надумав. Дуже смішно.

- Без тебе знайдеться. Помічників вистачає, - ще його там бракувало.

Зібралася втекти, але він мені перегородив шлях, не даючи піти.

- Тобі ніхто не допоможе, тільки я, - самовпевнено заявив знахабнілий мажор.

- Помиляєшся! Без тебе розберуся зі своїми проблемами.

Я намагалася встояти перед ним, хоч і складно триматися. Притулилася до стінки і зробила вигляд, що мені все одно.

Плат почав підвищувати голос, виходячи з себе:

- Поки розберешся, вилетиш з універу просто до в'язниці. Цього добиваєшся?

- Зате позбудуся тебе, такого дбайливого!

Фух.

Я вирвалася з його міцної хватки і рвонула геть.

Не вірю йому. Бреше все. Навіщо б мені захотів допомагати? Ми з ним навіть не друзі, мало знайомі. Яка йому користь від мене?

Адже зацікавила я його тільки в зв'язку зі скарбами. Щось не сходиться нічого, а пояснень у мене немає.

- Далеко не втечеш і потім ще спасибі скажеш... - він мені крикнув навздогін.

Але я вже не слухала і, не обертаючись, бігла від нього і від себе.

Тільки б не думати про Плата більше. Забути поцілунок. Його посмішку, сміх, колючі очі, все-все викреслити з пам'яті.

Насамперед видалила номер з відповідним прізвиськом «Ворон».

Пройде кілька днів і я заспокоюся, тепер-то він точно відстане.

Користі від мене ніякої. А його останні слова, то лише спроба мене розізлити.

Буду вважати, що Ворон полетів на цей раз назавжди.

Розлучилася з подругою і копами в збитих з пантелику думках...

Плат відстав. Ось який я висновок зробила.

Сама бачила, як він стрибнув в свою білу тачку, зиркнув на мене, але навіть спроби не зробив напасти.

Уля привітала зі звільненням. Сержант, який вже наслухався від подруги про настирливого хлопця, попередив, що так я усіх женихів розлякаю. Вусатий коп теж пробурмотів, що мажорів на всіх не напасешся.

Загалом, за моїм життям стежили пильніше вже нікуди. Особливо злюща Тонька. Підсунула список з підписами проти мене. Там уже немало додалося. Багато однокурсників прогнулися і вирішили мене втопити, а я їх раніше вважала нормальними. Ось же лицеміри підступні, ну чим я заважаю їм, га?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше