Студентські байки, або Новорічний жах

Частина 2.

Алевтина Кузьмівна Макеєва, вахтерка.  20.00.

Провівши поглядом хлопців, Алевтина Кузьмівна просто забігала по вестибюлю туди-сюди, немов... бегемот по клітці.  На годиннику було 20.00, змінниці не було, на телефонні дзвінки, якими бідолаха засипала напарницю останні двадцять хвилин, та не відповідала.  Зсередини у розсердженої вахтерки вже піднімалося щось, що нагадувало лаву вулкана, готову вилитися.

Задзвенів телефон.

 - Так!  - червона від гніву Алевтина Кузьмівна підняла трубку.

 - З Новим роком, Макеєва!

Дзвонив начальник, і це було не до добра.  Він ніколи не вітав підлеглих ні з яким святом.

 - І вас зі святом, Степан Ілліч, - обережно відповіла вахтерка.

 - У мене для вас не дуже приємна новина.  Бутеєва захворіла.

Ну ось, так і знала!  У цієї Бутеєвої невістка - кардіолог, і та «хворіє» завжди, як тільки їй потрібно!

 - Так що, вам доведеться залишитися сьогодні на нічну зміну.

Мало того, що раніше їх було четверо, добу розподіляли на трьох, і кожна мала пару вихідних, коли їх підміняла четверта.  Місяць тому одна звільнилася, і тепер вони працюють по дванадцять годин одна за одною, практично не встигаючи виспатися.  Так тепер начальник ще хоче, щоб вона після денної ще й на нічну зміну залишилася!  Та ще на Новий рік!

 - Ні!  - твердо сказала Алевтина Кузьмівна, вирішивши нізащо не відступати.  - Знаю я, як Бутеєва хворіє!

 - От і добре, що знаєте!  - зрадів Степан Ілліч.  - Серцевий напад - це не жарт.  Так що хорошого чергування!

 - Я не залишаюся!!!  - ледь на зірвалася на вереск Алевтина Кузьмівна.

 - Але ви ж розумієте, що Бутеєва захворіла, Іваненко полетіла в Чехію до сина і невістки, і я не Копперфільд, щоб перенести її назад, а дітей кидати без нагляду не можна!  - По голосу було зрозуміло, що начальник починає сердитися.

 - У мене теж є плани на цей Новий рік!  Я домовилася!  Мене чекають!

Зараз почне обіцяти додаткові вихідні, премію в кінці кварталу, відпустку влітку і путівку в санаторій, з чого виконає тільки «відпустку влітку», тому що вона у вахтерки влітку завжди.  Не погоджуся, - вирішила Алевтина Кузьмівна.

 - Звільню, - коротко сказав Степан Ілліч.

 - Я залишуся на другу зміну, - крізь сльози прошепотіла ображена долею і начальством вахтерка.

Ось так завжди.  Знають, що самотня, і ніхто не виступить на захист.  А якщо звільнить, де ще роботу таку знайдеш, щоб нічого не робити, сидіти в свій робочий час та в'язати або книжку читати?  А в нічну і того краще, є каптьорка з телевізором і диваном, де і поспати можна.  Закриє Кузьмівна об одинадцятій двері і піде зустрічати Новий рік в компанії співаків та артистів з «Блакитного вогника».  Все одно її ніхто не чекає, набрехала вона.  Але мимовільні сльози все ж покотилися з очей, і одразу закапало зі стелі в кутку.  І що ж там?  Хтось із першокурсників забув вимкнути воду?  Доведеться підніматися...

Алевтина Кузьмівна перевірила всі кімнати, але протікань не виявила.  Довелося поставити у куток тазок, добре, хоч капало, а не текло струмком, до ранку дотерпить.  Все одно зараз ніякі ремонтники не приїдуть.

 

Антон Шило.  20.10.

 - Сюрприз!  - відчинила двері Котя.

Сирота заніс до кімнати Антона з витягнутою, замурованою в товстий шар гіпсу, ногою.

 - Прошу всіх бути свідками!  - весело посміхався на всі тридцять два зуби Шило.  - Після того, що ви бачите, Іван просто зобов'язаний на мені одружитися!

 - Антон?!

 - Шило?!

 - Я, я.  Та не задушіть в обіймах!  Я на всіх одружитися не зможу.  Ось Ваня мене на руках ніс, йому і перевага!

 - Та годі вже, - почервонів Сирота і в черговий раз подумав, що добрі справи виходять боком.

Він опустив Шило на підлогу.

 - Ти кажеш «вистачить», і я кажу «вистачить», Іванку...  Ба!  Знайомі всі обличчя!  - обвів Антон очима публіку.  - Сподівалися, я не повернуся?!  Хотіли все без мене зжерти?  Всі радощі життя - і без мене?!

 - Та куди ж без тебе?  - вигукнув Гек, вони з братом з'єднали руки у вигляді сидіння, підхопили Антона і понесли до столу.

Ліна підсунула покаліченому одногрупнику стілець.  Вмостившись зручніше, той поплескав по плечу Юру, що сидів праворуч, і галантно поцілував руку Зулі, що сиділа зліва.

 - А що, так треба?  - запитально схилила чорну кучеряву голову дівчина.

 - А то, - Шило оглянув стіл.  - І правда, мене чекали, всі пляшки запечатані.  Чи ви вже встигли збігати, здати тару і заново закупитися?

Чук і Гек дружно засміялися.  А староста вирішив, що час знову брати кермо влади в руки, а то всі тільки і слухають цього торохтійка.

 - Так, тепер всі вдома!  Іван, ти куди?

 - По сумки!..

 - А, йди.  А це що за кабанчик їжу бере, не чекаючи інших?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше