Частина 6.

Клим Грозний.  01.00.

Клим біг слідом за вахтеркою, але встиг зупинитися на вході.  Він уперся обома руками в дверну раму, не пропускаючи товаришів.

 - Пр-р-р-р!!!  Стояти!!!

Студенти зупинялися, притискалися лобами до шибок, намагаючись побачити, що відбувається там, на вулиці.  А на вулиці не було нічого.  Вірніше, нічого звичного.  Не було будівлі інституту, що знаходився в двадцяти метрах від входу, не було асфальтованого двору, не було навіть каштанів уздовж дороги... Дев'ятиповерховий гуртожиток, похитуючись, летів у просторі.  Але навіть зоряного неба не було.  Навколо громадилися пухкі купи, схожі на манну кашу, тільки, чомусь, сіру.  Частинки цієї «каші» підхоплював нечутний вітер, кидав їх у вікна, деякі навіть залітали до холу через відкриті двері...

 - Приїхали... - прошепотів Клим.

 - А як же Алевтина Кузьмівна?.. - У голосі Ліни проривалися засмучені нотки.

 - Випала з літака.  Ми нічого не можемо вдіяти.

Ліна пробилася до виходу, визирнула з-під руки Грозного, покликала:

 - Алевтино Кузьмівно!

І у відповідь їй була мертва тиша.

 - Але вона ж дванадцята!  - з надривом видавила з себе Котя.  - Гине, як правило, тринадцятий!

Дівчат відсторонив від входу Юрчик.  Він приніс з каптьорки сумку вахтерки, до якої за ручки прив'язав простирадло.

 - Давайте-но перевіримо...

Він викинув сумку за поріг і почав спускати потроху.  Скоро хлопець уже тримав простирадло за самий кінчик, а сумка бовталася десь там, внизу.

 - Реально, за порогом - порожнеча!.. - з подивом похитав головою Юрчик.

Тут щось смикнуло, він не втримав простирадло, і сумка полетіла в невідомість.

 - Рятувальників викликати потрібно, - прошепотіла Ліна, сковтнув сльози.

 - Телефон не працює, я перевірив, - Юрчик потер долоні і, потягнувшись, приловчився зловити  двері, які то відчинялися, то зачинялися,  притягнув їх і провернув ключ.

 - Щоб ніхто більше не випав...

 - Що ж робити?  - схлипнула Котя.

Їй ніхто не відповів, тому що Анжеліка раптом тицьнула пальцем в скло:

 - А то що таке?!

До входу гуртожитку наближалося невідоме чудовисько, що обрисами нагадувало вовка, але розмірами - динозавра.  Воно мчало щодуху, перетворюючись на ходу у щось зовсім незрозуміле, потойбічне, лихе, врізалося в скляну стіну вестибюля, розпластавшись на ній.  У вікно вперлася паща, усіяна величезними іклами, і лапи, які дряпали скло схожими на криві ножі кігтями.

Ось тут вже заволали всі й кинулися геть, до себе, на п'ятий поверх.

Зупинилися тільки врізавшись в столи із залишками бенкету.

 - Тихо!  - підняв палець Клим, прислухаючись.

З вестибюля не долинало ні звуку.

 - Думаю, це...  чудовисько побігло далі... - припустив він.  - У всякому разі, з його розмірами по східцях не протиснутися.  А тепер сідайте на свої місця.

 - Сідати?!  - спалахнув Альберт.  - Коли таке відбувається?!

 - Можеш стояти.  Можеш повернутися до вестибюлю, тебе ніхто не тримає.  Іншим пропоную сісти.  Коли ми сидимо кругом, то можемо бачити інших, і ніхто не зможе підібратися зі спини непомітно.  Це зараз найкращий варіант, - Клим знову непомітно взяв кермо влади в свої руки.

Це дуже не подобалося Високовському, але він сів, як і інші хлопці, на своє місце.

 - Нам потрібно вирішити, що робити далі!  - голос його зірвався на неприємні верескливі нотки.

Клим кивнув:

 - Виходимо з того, що маємо.  Вийти ми не можемо.  Зв'язку із зовнішнім світом не маємо...  Так, до речі, а де ж Антоха?

Тільки зараз всі звернули увагу, що стілець, на якому сидів Шило з ногою в гіпсі, порожній.

 - А він же просив не залишати його самого... - схлипнула Котя.  - Ми втратили вже двох!..

Іван притиснув хлюпаючу носом дівчину до грудей:

 - Не панікуй.  Ми ще нічого не знаємо.  Можливо, вони живі.

 - Ага, особливо вахтерка, яка звалилася в прірву...

 - Ми не знаємо, де знаходиться зараз гуртожиток...

 - Повинно все бути на місці, - перебив Сироту Чук.  - Електрика ж є.

 - Ну, якщо ти називаєш електрикою це болотне світло!.. Воно може мати зовсім іншу природу, - Клим виразно подивився на тазик із зеленою рідиною, що продовжувала капати з лампи.

 - Так, - згідно кивнула тремтяча Зулі, - і холодно стало.  Напевно, опалення відключили?..

Юрец підійшов до батареї, розташованої під вікном.  Вона виявилася як окріп.

 - Ах!  - відсмикнув руку.  - В житті такою гарячою була!

І, тим не менш, в холі ставало все холодніше, і стіни навіть почав вкривати іній.