Студентські байки, або Новорічний жах

Частина 8.

Клим Грозний.  01.45.

Клим рукою відсторонив насідаючого на Анжеліку Альберта:

 - Сядь!  Зараз не час зараз для сварок.  Вань, а чому ти відразу не сказав?

 - Хто б мені повірив?  До речі, ми тоді ще пити не почали.  А я, після цієї події, взагалі вирішив сьогодні не пити.  Так що тверезий, мов скельце і повністю адекватний.

 - Ти пив!  Я бачив!  - почав було Чук.

Але Сирота тільки рукою махнув:

 - Мінеральну воду.

 - Добре, - Клим подивився на майже затягнуті памороззю стіни, - продовжимо розслідування.  - Що було до цього?

Сирота потер кулаком лоб:

 - До цього ми з Котею в магазин ходили.  І Антона швидка привезла.

 - Може, він в лікарні щось підхопив?  - припустив Юрчик, озираючись, бо з кухні знову пролунали дивні звуки.

Клекіт, ляскання крил.  Потім з проходу вилетіли одна за одною три сови і, глухо гухаючи, зникли в коридорі.

Клим витер з лоба піт.  Незважаючи на холод, що посилювався, його кинуло в жар.

 - Продовжимо розслідування.  До цього хтось щось незвичайне спостерігав?

Хлопці похитали головами.

 - Слідство зайшло в глухий кут, - констатував факт Грозний.

І тут обізвалася Зулі, яка здавалася зовсім шокованою:

 - Може, потрібно шукати пов'язаний із чаклунством предмет?  Це може бути магія вуду...

Клим з вдячністю поплескав дівчину по плечу:

 - Молодець, Зулі!  Цінна ідея.  Зараз ми спустимося до вестибюлю, знімемо з щитка ключі від усіх кімнат і будемо ретельно перевіряти поверх за поверхом, всі кімнати.

 - А якщо там чудовисько?  - Котя ще сильніше притулилася до Івана, стискаючи при цьому руку Ліни .

 - А якщо це єдина можливість для порятунку?  - подивилася осудливо Анжеліка.  - Ми підемо.  Що б там не було, або хто б там не був, ми знайдемо це.

 - І що робити будемо?

 - Коли знайдемо, тоді і вирішимо.

Обережно, один за іншим, хлопці вирушили до площадку перед ліфтом.  Ліфт так само гудів, як і раніше, здійснюючи свій нескінченний рейс.  Сходи начебто виглядали, як завжди, якщо не брати до уваги паморозь, що затягнула стіни вже вище пояса.

Перший проліт хлопці здолали благополучно.  Але першою на сходинки другого прольоту спустилася Ліна, і тут сходи збожеволіли.  Сходинки зникли і перетворилася на крижану гірку, що обривалася темним проваллям, дівчина впала і посунулася вниз головою.  Альберт Високовський, тільки-но побачивши, що сталося, рвонув вгору, на свій п'ятий поверх.  Маленька Котя, що стояла на самому краю, примудрилася схопити подругу за ногу, але не втрималася і поїхала слідом за нею.  Іван, який останнім часом опікував Котю, встиг зловити її за одяг, та теж зірвався.  Його утримали Юрчик і Клим, упершись ліктями і ногами в стіну та перила.  Так вони і застигли, ледь стримуючись на місці, але не в силах витягнути «ланцюжок».

Анжеліка.  02.00.

А там, внизу, відкрився зів, що ворушив короткими щупальцями і ритмічно здійснював ковтальні рухи.  Анжеліка кинулася на підлогу, вхопившись однією рукою за ногу Грозного, вона протягнула другу Івану:

 - Хапайся!

 - Не можу, - почулося у відповідь, я Котю тримаю...

 - Так, без мотузки тут нічого не вийде.  Збігаю на поверх, візьму ту, якою мене ці придурки пов'язували, - Анжеліка піднялася, кинувши зневажливий погляд на близнюків, що дрижали, вхопившись один за одного.

Тут на верхній площадці сходів з’явився переляканий Високовський, він ніби від когось утікав, похитнувся, впав на коліна і далі рухався на четвереньках.  В те місце, де тільки що була його голова, вдарила гнутим дзьобом чорна тінь і знову зникла за стіною, а Альберт відсахнувся від неї і з криком відчаю полетів вниз по «гірці», прямо у відкриту "пащу".  У самий останній момент його вхопила за волосся Ліна.  Але тепер вага «ланцюжка» стала така, що могли зірватися і Клим з Юрчиком.

Анжеліка побігла вгору по сходах.

 - Стій!  - закричав навздогін Грозний.  – Там, за стіною та тінь із дзьобом!

 - А пофіг!  - Анжеліка вже звертала в коридор, що вів до холу.

Так, тінь була, вона висіла, розпластавшись на стелі, немов чекала жертву.  Дівчина кинула на неї короткий погляд, погрозила кулаком, схопила мотузку, що валялася на підлозі, і рвонула назад.

Ледве вона встигла прив'язати кінець до батареї і спустити моток по схилу, як по мотузці вже ліз Альберт Високовський, він першим вибрався на рівну поверхню, відповз убік і забився в кут.

 - Ліна, зможеш вхопитися?

Дівчина із зусиллям вивернулася і вчепилась у мотузку тремтячими від напруження руками.  Лізти по ній сил у неї вже не було.  Анжеліка почала тягнути мотузку на себе, їй на допомогу прийшла Зулі, і разом вони змогли витягнути Ліну.

 - Котя!  Як ти там?  Тримай мотузку!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше