Суддя

Глава 12

— Це що таке? – витріщив очі білоруський Казанова.

— Ніж, - трохи хвилюючись, відповіла я.

— Бачу, що не автомат. Ти якого чорта його дістала? – повільно зліз з мене Ілля, наче відчув від мене потенційну небезпеку.

— А ти якого чорта до мене руки тягнеш?

— Так ти ж того… Ну… - раптом Ілля втратив свою красномовність. – Я думав, що Князєв спеціально залишив тебе в якості приємного бонуса. До того ж я до тебе з усією душею, а ти на мене ніж наставила…

— Якщо будеш протягати до мене свої щупальця, то розмалюю тобі все твоє гарне обличчя, - зберігаючи твердість в голосі, висловила я свою вимогу.

Ілля голосно розсміявся, очевидно його п’яний мозок сприймав мою погрозу, як забаву.

– Ух, яка ти грізна кішечка, - він різким рухом вихопив в мене з рук ніж і кинув його у протилежний бік каюти. – Ну що ти тепер скажеш, а? Тепер нічого не завадить нашому спільному щастю…

Я застигла, очі стали квадратними, як на картині Пабло Пікасо. І щойно він зробив чергову спробу мене обійняти, як я схопила стільця, який, на щастя, не був прикручений до підлоги і двинула ним по ногам білоруського гостя. Мабуть удар прийшовся на делікатне місце, чоловіче достоїнство, оскільки мій суперник видав звук, схожий на хрип пораненого коня і зігнувшись пополам, проскрипів, як іржавий віз колесами:

 – Ти що коїш, дурепо? – намагаючись прийняти вертикальне положення, він кинув на мене погляд, повний болю та образи.

– Я тебе попереджала, щоб ти мене не чіпав! – вигукнула я і пішла на пошуки кинджалу, знайшовши, знову зробила з ним «зачіску».

– Дивні ви, дівчата, чесне слово! Самі не знаєте, що хочете! Бігаєте напівголі та спокусливі, намагаючись звабити, а щойно відповідаєш вам взаємністю, як ви відразу чините протидію. Ось ми чоловіки, затіваючи гру, чітко знаємо, як розпорядитися трофеєм в подальшому…

Дзвінок мобільного перервав нашу утихомирену бесіду.

– Ну що голубки? Чудово проводите час? – веселим голосом поцікавився шеф.

– Краще не буває, - невдоволено пробурмотіла я.

– Я зрозумів. Ну що ж на сьогодні ти вільна, відпочивай. Я дав вказівки водієві Вадиму: він завезе спочатку Іллю, а потім тебе. До зустрічі!

    Приїхавши додому, я ледве долізла до ліжка і відразу ж заснула, не роздягаючись.

    Кожен день, як стрибок у прірву, але не сьогодні. Прокинулася я в чудовому настрої, оскільки вихідний день – відпочину нарешті! О дев’ятій ранку я вже бодро витанцьовувала у купальнику на кухні, заварюючи собі каву. Вирішила сьогодні присвятити ранок наведенню краси. Нанесла маску для обличчя (активне куріння аж ніяк не сприяє квітучому вигляду) та кавовий скраб від целюліту (хоча його немає, але боротьба із ним мені подобається!). Поки маски-скраби насичували організм корисними властивостями я вирішила навести лад на кухні. На холодильнику у хлібниці я випадково знайшла Нінину чорну кепі, в якій вона була схожа на сексуальну поліціантку. Ось де ця фуражечка приховалася, а ми її вже два місяці шукаємо. Виявляється, я чудово обходилася увесь цей час без хлібу. Нінка забула свій головний убір в моїй квартирі ще на початку березня і з того часу неодноразово виїдала мені мозок, вимагаючи назад свою панамку. Я вже скільки часу проводила рейди по квартирі, але злощасну кепку, так і не знаходила. Я натягнула на голову кепку і зробивши веселе селфі відправила Нінці, підписавши: «Чекаю на каву з круасанами. Моя – кава, твої – круасани». Спіймавши кураж, перейшла до вивчення покладів у надрах холодильника: викинула кам’яний шматок «Московської» ковбаси, з натуральною пліснявою твердий сир, пророслу цибулю та інший неліквід.

Справжня господиня, нічого не скажеш! Назбиравши повний пакет, я розгублено подивилася на його вміст: може нехай ще полежить місяць-другий, поки не прийде час до розморозки та миття холодильника? Від прийняття доленосного рішення мене відволік настирливий стук в двері. Невже Нінка на ракеті прилетіла? Не випускаючи «дорогоцінний» пакет із рук, я поплелася до дверей в надії, що за дверима моя улюблена подруга. Відчинивши двері, я окам’яніла.

Переді мною стояв власною персоною Його величність Князєв. Та ну?! Серйозно? Я протерла очі, але мій ранній гость нікуди не зник і продовжував мене уважно вивчати.

– Анно, я бачу ти готова розважати наших білоруських партнерів? – незворушно спитав він. Ні один м’яз не здригнувся на його пом’ятому після вчорашньої п’янки обличчі.

  Я продовжувала стояти, не рухаючись і витріщивши очі: у купальнику, з чорною маскою на обличчі та скрабом на стегнах, з поліцейською кепі на голові та з пакетом гнилі у руці. Красуня!

– Добре почекаю тебе внизу, - кинув він, - думав ти мене кавою пригостиш, а то не встиг попити зранку.

– Хм… іншим разом, Андрію Сергійовичу, - пробурмотіла я, до кінця не вірячи в те, що зараз відбулося зі мною.

– Давай, десять хвилин на збори тобі даю, - наказав шеф, - форма одягу: спортивна.

      Буквально за сім хвилин політавши ракетою по квартирі зі збитою системою наведення, я встигла змити з себе злощасну маску та кавовий скраб (добре, хоч воду не відключили, як то часто буває!), запхати назад пакет із гнилю у холодильник, одягнути спортивний костюм та кросівки і вибігти на двір в дещо ошелешеному вигляді.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше