Суддя

Глава 16

Я розглядала потужну грудну клітку, шикарні біцепси, рельєфний живіт і намагалася пригадати знайоме обличчя, але буйна розкіш його плоті мене відволікала та уводила мої думки в сторону. Треба було терміново уявити цього сексапільного мачо в одежі. Реалізувати свій задум не вдалося, оскільки я і так ледве трималася на ногах, а тут ще й Нінка з криками стрибнула прямо на мене. В одну мить ми опинилися на підлозі в позі сандвіча.

– Гал-я-я-я! – заверещала подруга, погляд її був затуманений.

– Я взагалі-то Аня, - ображено відповіла я. – Вставай, давай! Мені звісно приємно лежати з тобою, але давай краще зробимо це вдома, - несла я п’яну маячню. – Ми зараз виглядаємо з тобою дуже дивно.

З горем навпіл ми підвелися і Нінка знов почала мене трусити, як грушку.

– Ти впізнала? – перекрикуючи голосну музику, поцікавилася подруга.

– Намагаюся, - розвела я руками.

– Це ж Галя Іван – наш викладач, якому ти не здала залік. Пішли знімемо кіно про нього, на пам'ять, - хитро посміхнулася вона.

Подальші подї я вже пам’ятала смутно: здається Нінці вдалося ввімкнути камеру на телефоні та випити ще по черговому фужерчику коктейлю, а потім я провалилася у чорну прірву.

Добре прокинутися після насиченого вечора у повній тиші чи хоча б під мелодійні звуки гітари. Тоді думка про самогубство не була б такою виразною через страшенну головну біль. Але на мене чекало справжнє розчарування. Коли я ледь розклеїла очі, що були зліплені паяльником, то виявила поруч на ліжку у лівчику та бікіні Нінку, яка гнула мати невидимому співрозмовнику по телефону. Навіть слово SEO-оптимізація сайту мені сприймалося нецензурним словом. Телефон подруга притискала плечем, у правій руці в неї була сигарета, а в лівій – вона притримувала на голові пакет із замороженими овочами. Її голос хрипів, скрипів і був схожий на глухий звук, що викликав медіатор при грі на розстроєнній гітарі. Я підвелася, хотілося страшенно пити. Води, будь ласка, океан мінімум!

Подруга закінчила свою емоційну промову і посміхнувшись, запропонувала по келиху прохолодного шампусіка.

 – Слухай, а як ми до тебе дісталися? Щось нічого не пам’ятаю – насилу повертаючи пересохлим язиком, поцікавилася я. – Тягни вже скоріше всі свої запаси із винного погребу.

– Ой, Анько! Ти хоч і худа, як тростиночка, але важка зараза. Думала тебе допру сама, але врешті-решт прийшлося звернутися за допомогою…

– Навіть боюся питати, хто мене без тями сунув до твоєї квартири, - пробурмотіла я.

– Галя…

– О, ні… Ти що смієшся з мене? – я схопилася за голову, яка і так нестерпно боліла, розколюючись навпіл, як битий кавун.

– Зате залік в тебе вже зарахований, - діловито промовила Нінка. – Ну то що, може сигаретку? – з інтонацією Воланда запропонувала подруга.

– Ні, тільки пити… - я безсило рухнула назад у ліжко, краще взагалі не прокидатися у такому стані.

– Аню, вставай, підйом! – почала трусити мене гіперактивна подруга.

– Відчепися, дай поспати і говори тихіше. Від твоїх криків у моїй голові вибухає ядерна бомба та обпалює мізки.

– Що голова болить? – поспівчувала Нінка. – В мене теж. На ось, тримай, приклади холодненьке, - поклала вона мені на голову свій пакет з овочами, а краще за все топай у душ. Я там вже була, допомогає! Зара… ще піду!

Незабаром до мене донеслося її бадьоре виконання арії «Плава Лагуна» із фільму Люка Бесона «П’ятий елемент» (в нашому випадку п’яний елемент!), якому сприяв крижаний душ. Я зарилася з головою під ковдру, сподіваючись сховатися від звукової атаки. Але через мить була змушена вилізти назад: мій телефон голосом Арсена Мірзояна неодноразово закликав мене вбити.

– Шановна пані Анно, - розгнівано рикнув на мене Князєв, - ти що собі дозволяєш?

– Ну… так… це й ж… - не змогла я збудувати логічну відповідь.

– Чекаю на тебе офісі негайно! – відверто лютував він, - до тебе додому приїхав мій водій, але ти не відчиняєш двері!

 – Я просто в подруги переночувала...

– Мене це не стосується, спи де хочеш і з ким хочеш, але рівно о дев’ятій годині ти повинна бути на робочому місці, зрозуміло? Згідно пункту дев’ять два за систематичне порушення порушення трудової дисципліни настає дисциплінарна відповідальність у вигляді догани або штрафу, на розсуд керівника, - продовжував мене повчати шеф.

– Ох, Андрію Сергійовичу, вибачте я просто невірно зрозуміла ваші слова вчора, оскільки чомусь вирішила, що Ви мене звільнили і відповідно, то був мій останній робочий день…

– Очевидно ти неуважно читала контракт, - сухо промовив він, - Все досить пустих розмов, чекаю тебе через півгодини в своєму кабінеті!

Як встати з ліжка, якщо відчуття таке, що ти, наче крем розмазаний по фізіономії? На допомогу прийшов крижаний душ, який дійсно привів мене в тонус.

Через годину я вже зайшла до кабінету Князєва, опустивши очі. Ні, не тому, що мені було соромно ( хоча і це теж!), але в більшості від світла, на яке було боляче дивитися.

– Доброго ранку, Андрію Сергійовичу! – пробурмотіла я.

– Сядь, - гаркнув він, не вітаючись.

Я плюхнулася на зручний м’який стільчик. Повисла пауза – мертва тиша ядерного полігонгу за секунду до вибуху.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше