Глава 18

– Що робити будемо? – поцікавилася я в Шилова після того, як вивалила йому усю інформацію загальним розміром з гігабайт.

– Чекати, - хмикнув він.

– І як довго?

– Як вийде.

– Не зрозуміла, а що Ви збираєтесь чекати? – відчуваю себе повною ідіоткою.

– Як мінімум подій.

– Хм… Добре, я тим часом займуся чимось важливим. Наприклад, покурю. Може як раз щось станеться…

Я сіла на підвіконня, затягнулася сигаретою і почала дзвонити батькові, щоб допоміг мені підшукати квартиру для Шилова. Але марно на це сподівалася, батько досі був не в зоні…

Скуривши дві сигарети, прийшла до висновку, що мені без Нінки не обійтися. Гіперактивна подруга вже буквально через сорок хвилин запропонувала мені цілий спектр квартир на будь-який смак: від «хрущовок» до вишуканої садиби.

– Ну що поїхали подивимося? – намагалася я якнайшвидше позбутися свого спостережника.

– Угу, але ще час терпить, - він взяв стільця і сівши навпроти мене, витяг свій айкос.

От нахаба, і як мені тепер його позбутися? Буде сидіти тут цілодобово, чи що?

– Аню, а розкажи мені свою історію, - уважно вивчаючи мене поглядом, промовив він.

– Немає в мене ніякої своєї історії, - скривилася я.

– Чому ж немає. А як ти потрапила на роботу до Князєва? Ти спиш з ним? Студентка-красуня, яка витягла щасливий білет.

– Це до справи не відноситься, - я підвелася з підвіконня, відчинила холодильник і витягла звідти пляшку мартіні.

– Ну розкажи тоді, що відноситься до справи…

– Ок, - швидко погодилася я і розлила у дві чашки мартіні. – За знайомство! Можна на «ти»? – я нахабно стукнула  свій «келих» об його чашку. - Отже, я розповім свою історію, а ти мені свою, гаразд?

Він невдоволено хмикнув.

 – Хоча може я спробую вгадати… - я йому посміхнулася.

– Спробуй, - сухо відповів він.

– А знаєш, що… - раптом розвеселилася я, - мені зараз наша бесіда нагадує гру героїв фільму, в якому чоловік та дівчина так само розповідали історію, вгадуючи один про одного… Ось, зараз я спробую: ти, Вовчику, приїхав сюди не лише по дорученню Князєва, а й щоб помститися…

– Кому? – кинув він недбалий погляд.

– Ну скажімо так, я до цього теж причетна. Адже твій погляд відверто говорить про те, що ми колись з тобою зустрічались? Чи не так?

– Все вірно. Декілька років тому назад.

– Звучить інтригуюче. Ну то що по рукам?

– В смислі? Ти будеш мені розповідати про себе чи вгадувати моє минуле?

– А тобі як би хотілося?

Він раптом голосно розсміявся і схопивши свою чашку, випив залпом.

– Фу, гидота, - скривився він. – Так от, за що я люблю одеситів, так це за те, що вони завжди відповідають запитанням на запитання. Звісно, що я хочу почути твою розповідь про твоє минуле. Мені розповідь про мене здається абсолютно нецікавою…

– Ну сентиментальність, тобто дитинство ми пропустимо. Розпочну з того, що я закінчуючи четвертий курс журфаку, активно шукала роботу, оскільки не мала фінансів для того, щоб оплатити це саме навчання.Склалося так, що в небесній канцелярії дуже уважно вивчили моє звернення і врешті-решт прийняли рішення на мою користь: хтось із знайомих мені розповів про те, що Князєв як раз набирає собі в штат людей.

– Хто це був? Хто тобі повідомив про вакансію?

– Та я вже не пам’ятаю, - відмахнулася я і хотіла продовжити, але Шилов вчепився, як кліщ, висмоктуючи з мене кожне слово.

– Дуже дивно, що ти не пам’ятаєш. Адже ти потрапила відразу на другий етап добору, обійшовши перший. Я ознайомився попередньо зі списками кандидатів, що звернулися із самого початку, і там не було твого прізвища.

Який же зануда цей кріт! Шось риє під мене, невідомо що. Неприємна хвиля занепокоєння прокотилася по тілу. На допомогу прийшла Пума, яка вилізла зі своєї ховашки і почала жалісно нявчати.

– Ти мій маленький, - погладила я кошеня, - зараз я тебе нагодую…

 Я відкрила холодильник, але не виявила там кошачого корму, значить все з’їв вже маленький прожора.

 – Ох, Вова, вибач, моєму кошеняті немає що їсти. Зараз я швиденько схожу до магазину, а ти можеш тим часом зварити собі кави.

– Зачекай, - схопив він мене за руку. – Скажи, Анно, ти щось від мене приховуєш? – Шилов гіпнотизував мене своїм уважним поглядом, а я його обурено-зацікавленим.

Я різко вирвала свою руку і налила нам ще по мартіні. Випила.

– Ви мене в чомусь підозрюєте? – глянувши йому прямо в очі, які ховалися за оптичною ширмою окулярів, спитала я.

– Поки що в мене всі перебувають під підозрою, і для того, щоб відкинути зайве, мені необхідно скласти цілісну картину того, що відбувалося до і після.

– Але це просто смішно. Я працюю в Князєва від сили місяць. А кошти з його компанії, наскільки я зрозуміла, зливалися вже давно.