Глава 20

     Близькість до керівництва завжди тягне за собою наслідки: успішне просування чи нищівна відставка. Питання лише у гнучкості хребта, яку я перевірила на… пілоні. Але про це згодом.

 Прокинувшись від настирливого нявчання маленької зголоднілої Пуми, перед очима відразу ж спливла моя блискавична втеча з міцних обіймів Князєва. Фух, як добре, що мені таки вдалося звільнитися від сексуальних домагань шефа, а то невідомо ще чим це для мене завершилося. Про службові романи знято чимало фільмів і хоча щасливий фінал для мене так само привабливий, як для завзятих гравців слоган букмекерської контори «Грають вони, перемагаєш ти!», але все ж таки це занадто висока ставка.  Мої сонні роздуми про «муткі з шефом» перервав нахабний стук в двері. Долаючи липку лінь, яка обліпила усе моє тіло, я, не поспішаючи, попрямувала до дверей.

 – Ти чого на мої дзвінки не відповідаєш? – замість привітань донісся до мене роздратований голос Нінки.

– І тобі доброго ранку, - посміхнулася я подрузі, яка після всеношної виглядала свіжо, як ранковий апельсиновий фреш.

– Досить спати, все цікаве проспиш! – діловито промовила подруга і кинула в мене якийсь пакунок.

— Не можу з тобою погодитися! Нещодавно дивилася серіал про безсоння, то там люди сходили з розуму від того, що не спали…

— Добре, досить розмов! Одягай ось це, - вона тицьнула пальцем в пакунок, - і погнали зі мною!

— Що це? – розкривши пакет, я виявила там чорне боді.

— Це одяг для занять з поулденс. Як ти знаєш, усі вдячні клієнти обдаровують мене своїми товарами або послугами за вдало проведену піар-компанію, в мене вдома вже цілий склад «потрібних» речей: від італійського дивана до дитячих підгузків, які я ніяк не відвезу до дитячого будинку.

— Ми збираємося танцювати стриптиз? – все ж таки подруга не перестає мене дивувати. – Це явно не для мене! Я ж буду на пілоні бовтатися, як опудало в полі, відлякуючи ворон, - ми пройшли на кухню, де я за традицією поставила на плиту варитися каву у джезві.

   Я теж так думала, поки не спробувала… Власне для того, щоб краще написати рекламу для студії поулденс. Секрет в тому, що завдяки танцю на пілоні, на відміну від інших, ти прокачуєш усі м’язи, зміцнюючи суглоби і при цьому повністю розкриваєш усю свою сексуальну привабливість. Послухай, дівчата платять шалені гроші для того, щоб себе показати у найкращому світі, а я тобі пропоную це безплатно… Як там казала сова у мультику, віддаючи втрачений хвіст віслюку «без-возмез-дно!». Що головне для одесита?

— Щоб усе було кошерно, - посміхнулася я.

— Правильно!

 Ми сиділи на балконі, курили, пили каву та насолоджувались красою одеського теплого сонячного ранку.

– Нінок ти і так виглядаєш відпадно! Ракета, бомба! Навіщо тобі ці БДСМ ігри?

– Ти сама це прекрасно знаєш! Чоловіки люблять очима і тому ми дівчата повинні бути завжди привабливими та смачними для того, щоб викликати в них справжній вовчий апетит.

– Тобі що Колєва недостатньо? – хитро підморгнула я Нінці.

– Як ти встигла помітити, то все в цьому світі нестабільно, постійна лише турбулентність та зміна фігур. Вчора він був зі мною, наче справжній король, такий щедрий та владний, а сьогодні вранці він улетів в Швейцарію у справах і досі мені нічого не написав.

– Ну він же не школяр, щоб строчити тобі повідомлення у месенджері, а поважна, ділова людина! Мені Бонд взагалі через день пише, я теж спочатку цим переймалася, а зараз навіть кайфую від цього – ніхто тебе не контролює… Чесно кажучи, таке його ставлення до мене дає мені зрозуміти, що наша друга зустріч була помилкою «404», збоєм системи і варто вже наші відносини перезагрузити…

Марно я чинила опір, Нінці все ж таки вдалося переодягнути мене в боді та відвести на заняття. Гарна дівчина тренер була невиправною оптимісткою, сподіваючись заставити мене виконати прості елементи «мартіні» та «стілець». В Ніни звісно виходило краще, але я, як мені здавалося зі сторони, була схожа на дику папугу, що кружляє навколо жердини. Я явно відчувала, що мені не достатньо фізичної підготовки для виконання «пожежника». Тепер я безвольно бовталася на пілоні, як сосиска на рожні.

   Після інтенсивних рухів моє тіло просто волало про моменти «хьюге» або як мінімум про горизонтальне положення у шезлонзі біля басейну із холодним коктейлем у руках. Але не тіло Ніни, в якої енергія пульсувала, як Ніагарський водоспад і вважала, що найкращий відпочинок – на роботі. В неї було чергове палаюче завдання: зробити якісний рекламний матеріал для равликової ферми.

 Власник закладу потребував розкрутки своїх крихіток-равликів і тому звернувся до рекламного агентства, в якому працювала Ніна. Моя відповідальна та працьовита подруга відразу ж понеслася виконувати замовлення, посунувши мене із собою. Я б звісно не погодилася їхати із нею за сотню кілометрів від міста, але вона знала чим заманити мене у пастку. Справа в тому, що шеф нарешті оцінив професіоналізм Нінки і виділив їй службову машину, елегантну білу Хюндай Елантра, за кермо якої дозволила сісти мені.

– Звісно, це тобі не Тесла, але теж дуже зручна тачка, - зауважила Нінка, кинувши мені ключі від машинки.

Оскільки фізична розминка та емоційний виплеск потребували компенсації, я гостро відчула нездолане бажання з’їсти щось смачненьке. Коли ми нарешті дісталися равликової ферми, з мене вже текла слина, як з годуючої матері молоко.