Роздiл 4

Майя 

Похитуючись на втомлених ногах, я відношу до бару папки з оплатою. 

- Що? Вимотали стерв'ятники? - бармен переді мною ставить чашку з міцною кавою. 

- Не те слово, - здригаюся навіть, ковтаючи горячий напій. - Стерв'ятники ще куди не йшло, а ось табун цапиний з одним рогатим гадом, то гіршої зміни я взагалі не пам'ятаю. 

- А у мене сьогодні вечір видався пречудовим, - до нас приєднується Лана, теж з папкою оплати. - Спочатку не щастило, але потім як поперло. Добре, що я з тобою не помінялася столиками. 

- Та вже, спасибі тобі, - буркочу я, сердячись на напарницю. 

Просила ж її, візьми мій стіл з козлами. І що? «На твоїх не вистачить часу, а своїх не віддам. Там один пузатий чоловік мені підморгував, скоріш за все, чайових багато дасть». 

- Гмм, не густо, - напарниця купюри перераховує, - З трьох столів взагалі дрібниці жменею насипали. Той, що підморгував - залишив візитку і десятку гривень. От жадюга! Це навіть менше, ніж компанія студентів для мене розщедрилась. 

Бармен підключається до лайок. У нас це напівпошепки відбувається, бурчимо-бурчимо, але на камеру тримаємося. 

Відкриваю свої папки. Спочатку перераховую з двох перших столів. Все сходиться, чайовими не пахне. 

- Думаєте, у мене краще? - я підтримую колективне обурення, - Нехай взагалі нічого не дають, аби не дратували, як деякі... Ой! Тут, здається, помилилися. 

Перераховую два рази з папки козлиного столика. Звідки стільки? Адже сума інша!!! 

- Там ще серветка, - бармен показує пальцем. 

Я так розгубилася, побачивши стопку грошей, що відразу і не зрозуміла. 

Відкриваю серветку і хапаюся за стілець, щоб триматися і не падати. І не кричати, що теж важливо в моєму випадку. 

«Дякую за обслуговування, крихітко! 

До швидкої зустрічі в універі. Я буду тебе там чекати». 

І номер його телефону начеркано. Чий, нескладно здогадатися, бо підписано - Гордій.

- Ось це куш Майка зірвала! - вітає бармен. 

- Ну-у-у чого я не помінялася? Знала б, від них не відходила, - сумно коситься Лана на мої чайові. 

- Зачекайте, тут, можливо, помилка. У мене і за місяць стільки чайових ще не бувало. 

Ні, я так швидко не вірю в подачку козлину. 

Записку написав, щоб з друзями посміятися. З цим ясно. Потім помщуся. 

Біжу в зал. Повернути. Запитати хоча б. Раптом я не все записала в замовлення? 

А хлопців немає. Покинули заклад. Начебто тільки іржали на все кафе. Самий нахабнючий з них, на сміх мене виставляв. Відірвався козлина, розважився. Ненавиджу його! 

Мало було Гордію мене ганяти, як гончу собаку по полях, він ще винен в розбитих тарілках. Прибирала після компанії дівчат за сусіднім столом, через музику розібрати не могла, про що там хлопці базікають. Музика заграла тихіше, я підняла піднос і в цей момент Гордій закричав, називаючи моє ім'я, що я йому триста років не потрібна. 

Як ляпас прозвучало, ніби я сміття якесь. Різко сіпнулася, ну і не втримала піднос. Та вже від адміністратора догану отримала і що у мене віднімуть збиток з зарплати. Турбуюся тільки про одне, що не знайшла, чим гада отруїти. Хоч би проносним капнула, і то на душі стало б легше. 

Тепер ось записку підсунув і подачку свою. Всі постаралися і скинулися, я не знаю. І знати не хочу. Може я для когось і сміття, але побільше коштую, ніж чайові мажорів. 

В гуртожитку пощастило, що Леся вже спала. Зранку я косила на втому і сонно до універу повзла.

- Лесь, ти йди нам місця займай, а я поки зганяю до декана. Дізнаюся навіщо викликали, а раптом щось важливе. І потім прибіжу в аудиторію. - Обманом відправляю подругу в лекційний зал раніше за мене. 

Брехня другий день через Сомова. 

Сподіваюся, це в останній раз. 

В універі нахабну мажорську морду не знаходжу. Його однокурсники кажуть, що бачили, як Сомови приїхали. Ага, зрозуміло, привезли карети королів. 

Несуся, немов ошпарений заєць, на вулицю. 

Ось де вони, козлині красунчики! 

Братики миленько базікають з дівчатами. 

Намагаюся віддихатися і ззаду підходжу. Одні студентки хихикають з жартів Овсія, а інші, труться біля близнюка брутального. Всім добре, тільки я триста років не потрібна. 

- Хто останній в черзі милуватися на Гордія Сомова? За ким займати? 

Розштовхувати доводиться дівчат як на базарі. 

- Чого? Ти звідки взагалі? - в мене тицяє кігтем незадоволена фанатка. 

- Я по квитку прийшла! - дістаю серветку і показую всім, щоб розглянули. - Його величність мені зустрітися з ним дозволив. 

Овсій реготати починає, а Гордій до мене близько стає. У ніс б'є аромат його парфуму, приємно пахне гад і дорого. Ось мій однокурсник, Ромка Дятлов, обливається вранці якимось одеколоном небезпечним для суспільства. Підсаджується до нас з Лесею, і я розумію, що відчувають комахи, коли зустрічаються з дихлофосом. 

- Знав, що прийдеш, - Гордій вимовляє задоволеним тоном, і далі збирається продовжити, але я не даю. 

Що ж я у дівчат буду надовго мажорів віднімати. 

Совісті у мене немає, чи що? 

- Ви теж хочете квитки? Там з номером телефону дається, - звертаюся до незадоволених студенток. - Кожній буде побачення з Гордієм. 

- А з Овсієм? - фанатка сусіднього табору уточнює. 

- Майя, ну що ти починаєш, - Гордій мене намагається зупинити. 

Та зараз! 

Якщо мене розлютити, то вже не зупиниш, переїду зверху, а потім повернуся і плюну. 

- Почекай, дай вам рекламу зроблю, - вириваю руку, щоб не відтягнув. - Дівчата, квиток купуєте і все. Мажор на вечір ваш. Беріть поки акція! До речі, ось гроші за зустріч з тобою, Гордій. Тут тільки з вирахуванням тарілок. Мені дуже сподобалося! Бачите, як просто? 

Простягаю складені в стопку гроші щедрому нахабі. Не бере. Стискає щелепи і пронизує мене гнівним поглядом. 

- Я завжди повертаю борги. 

Раз в руки не бере, закидаю йому в кишеню. Так сталося, що частина грошей падає на землю. Ну і нехай, підберуть, якщо треба.